Джек Лондон - Зелений Змій, або Алкогольні спогади, Джек Лондон

оживлював мозок, викликав у мене тільки легкий сміх. Якось один з приятелів одверто і не соромлячись запропонував випити другий коктейль. Я випив з ним удруге. Радість, яку він викликав, була довша й тепліша; сміх був глибший і гучніший. Такий досвід не забувається. Часами мені здається, що тільки тому почав я пити, що був такий щасливий.

Пригадую, ми якось разом з Чармейн верхи поїхали далеко в гори нашими власними кіньми. Ми відпустили слуг на цілий день і, вернувшись пізно ввечері, почали гріти вечерю. Як чудово було того вечора почувати радість життя. Ми були лише вдвох у кухні, пораючись біля вечері. Я почував себе на шпилі життєвому. Такі речі, як книжки та істина, перестали існувати для мене. Тіло моє пашіло здоров’ям, і відчувалася приємно-здорова втома по довгій гулянці. Минув чудовий день і настав чудовий вечір! Я був з жінкою, своєю дружиною-товаришем, і ми мали вечеряти тут удвох, у веселій, затишній самоті. Я не почував ніяких турбот. Усі рахунки були оплачені, гроші так і ринули до мене. Майбутнє широко розгорталося переді мною. Тут у кухні клекотіли у горшках смачні страви і дзвінко лунав наш сміх, а шлунок відчував такий приємний голод.

Я почував себе так добре і все ж таки десь усередині виникла якась ненажерливість, якась жадоба, щоб стало ще краще. Я був такий щасливий, але хотів ще збільшити своє щастя. І я знав спосіб. Десять тисяч зустрічей із Зеленим Змієм навчили мене цього. Кілька разів виходив я з кухні, щоб із пляшки хильнути коктейлю, і щоразу в ній меншало на одну порцію. Наслідки були чудові! Я не оп’янів, лише почував приємне піднесення. Почував тепло, радість. Щастя моє здіймалося пірамідою. До щедрот, якими обдарувало мене життя, я додав ще більше. Це був великий мент — один з найбільших. Але згодом, — як побачите, — я дорого за нього заплатив. Такі моменти не забуваються, але людина, в дурості своїй, не може зрозуміти, що нема такого незламного закону, за яким однакові дії, нібито завжди дають однакові наслідки. Взяти хоч би й те, що тисячна люлька опію не викликає тих самих видінь, що перша. А один коктейль, замість кількох, не може дати того самого захоплення, якщо його вживали цілий рік.

Якось трапилося, що саме перед обідом я скінчив свою ранкову роботу і випив коктейлю на самоті, — гостей не було. Відтоді, якщо не було гостей, я випивав сам передобіденний коктейль. І саме тут Зелений Змій піймав мене. Я почав пити регулярно і пити сам. Не задля гостинності, не задля смаку, а з-за того ефекту, що він давав.

Я прагнув цього передобіденного коктейлю. Мені ніколи не спадало на думку, що краще не пити його. Я заплатив за нього. Я міг би заплатити за тисячу щоденних коктейлів, якби схотів. І що був для мене коктейль! Одна порція коктейлю для мене, що при кожній нагоді стільки років ковтав непомірну кількість міцних напоїв, які мені ані трішечки не зашкодили.

Розпорядок мого життя на ранчо був такий: з четвертої або з п’ятої години ранку, я, лежачи в ліжку, перечитував та виправляв коректуру; о пів до дев’ятої я встав і йшов до столу. Переглянувши та закінчивши листування та всякі нотатки до дев’ятої години, я рівно о дев’ятій починав писати. До одинадцятої, іноді на кілька хвилин раніш чи пізніш, мої тисячі слів були написані. Ще пів години, щоб прибрати стіл — і денна робота закінчена. О пів до дванадцятої я з поштою та ранковим часописом клався в гамак під деревами. О пів до першої я обідав, а по обіді плавав та їздив верхи.

Одного ранку, о пів до дванадцятої, перед тим, як лягти в гамак, я випив коктейль. Наступного ранку я теж випив, та ще й вдруге саме перед обідом о пів до першої. Скоро я спостеріг, що, сидячи за столом та ще далеко не закінчивши своєї тисячі слів, я вже нетерпляче чекаю отого перед­обіденного коктейлю.

Тепер я знав, що прагну алкоголю. Але що з того? Я не боявся Зеленого Змія, бо зустрічався з ним занадто часто. Пив по розумному та обережно. Ніколи більш не буду я перепиватися. Я знав усі підступи Зеленого Змія, що від них мені загрожувала небезпека, я ж пам’ятав, як він колись різних способів прибирав, щоб мене занапастити. Але все це минуло, давно минуло. Ніколи більш не буду я допиватися до нестями. Ніколи більш не буду п’яний. Все, чого я прагнув, це трохи жвавості й тепла. Радість життя, та сміх, та невеликий розмах уяви! О, я був паном не тільки над собою, але й над Зеленим Змієм!

XXXI

Але той самий збудник людського організму, коли його регулярно вживати, перестає давати бажані наслідки. Отож я спостеріг, що один коктейль не дає вже мені бажаного піднесення. Від одного коктейлю я був наче мертвий. Не було ні радості, ні піднесення, ні сміху. Потрібно було два чи три коктейлі, щоб осягти бажаного ефекту. Я пив свій перший коктейль о пів до дванадцятої, коли йшов до гамака переглядати ранкову пошту, а другий пив годиною пізніше, саме перед їжею. Я взяв за звичку вставати з гамака на десять хвилин раніше, щоб зручніше було випити уже два коктейлі перед їжею. Це зробилося правилом: три коктейлі протягом годинної перед обідом перерви, що поминалася, коли я кінчав працю за письмовим столом. Так я набув дві найгірші звички п’яниць — пити регулярно і пити на самоті.

Я завжди залюбки випивав, коли траплявся хтось сторонній. Але, коли не було нікого, я пив і сам. І зробив ще один крок наперед. Коли у мене бував гість, що пив помірно, я випивав двічі. Один раз випивав разом з ним, а другий раз сам, так, щоб він не бачив. Я крав оцей другий раз, і навіть гірше: я почав призвичаюватись пити сам, коли у мене гостював товариш, з яким я міг би випити вдруге. Та Зелений Змій підказував мені, як поменшити! свою провину. Негаразд було б, виявивши надмірну гостинність, напоїти гостя п’яним. Якщо той гість не звик випивати багато за раз, то, п’ючи зо міною, сп’яніє. Мені тільки лишається — або вкрасти другий коктейль, або позбавити себе того піднесення, яке він дає, бо одного коктейлю було мені не досить.

Оповідаючи, як розвивалася ота моя звичка випивати, я прошу мати на увазі, що я не дурний і не легкодухий. Коли міряти звичайною людською міркою, то я користуюсь успіхом. Наважуся сказати, що навіть більшим успіхом, аніж звичайна пересічна людина, якій щастить. Успіх мій вимагав великого розуму та дужої волі. Тіло моє — це міцне тіло. Я виживав там, де кволіші мерли, як мухи. А проте довелося мені зазнати всього того, за що я оповідаю. Я — безперечний факт. Моє пияцтво теж факт. Воно не теорія, не вигадка і, як я бачу, воно ще дужче підкреслює силу Зеленого Змія — оту дикість, якій ми ще дозволяємо існувати, мертву установу, яка залишилася ще з давніх дикунських, варварських часів і яка ще й досі стягає тяжкий податок з молодих і сильних і духом прекрасних, з усіх найліпших, яким ми життя