Джулія Рейвен - Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен

Глава 16

Після настанов Іри я хотіла поїхати додому. Увірватися у квартиру і реально вимагати від Руслана дурну компенсацію за мій ганебний виступ. Але в останній момент колезі зателефонував ще один мені невідомий коханець і покликав її потусуватись з ним у нічному клубі.

А Іра, недовго думаючи, потягла мене з собою. Навіщо? Я вже й не згадаю. Мій п'яний мозок оголосив акт саботажу після четвертого чи п'ятого тосту. І працював із великими проблемами, явно натякаючи, що мені треба зупинитися та піти спати. Що після такої порції віскі потрібна перерва.

Але на жаль. Посил мого здорового глузду було заглушено якимось новомодним коктейлем кислотного кольору. І тепер я сиділа в клубі і почувала себе бабусею, яка увірвалася на вписку до безтурботних малоліток. Якщо мій нетверезий зір мені не зраджує, то найстаршому хлопцеві тут було близько двадцяти років. Не більше.

Музика гриміла, руки здіймалися вгору. Дівчата верещали на зміні чергового клубного треку і посилено терлися дупами до незнайомих хлопців. Багато парочок без сорому затискалися та цілувалися на танцполі. Тільки ми з Ірою не вписувалися у вікові рамки присутнього контингенту. У ділових костюмах, суворих зачісках.

І чому ми поперлися саме до цього нічного закладу? Хоча, Ірі, здається, все було байдуже. Вона поводилася як риба у воді. Впевнено підспівувала та рухалася у такт попсовій пісні.

— Бармен, гик… повтори… коктейль «Хіросіма»… — з довгими паузами колега все ж таки змогла озвучити замовлення, — для мене і… і моєї подруги… гик…

Спустошивши маленьку чарку, Іра потягла мене до центру танцполу за рукав блузки. Так, я напевно відстала від життя. Тому що навіть дуже напідпитку я не розуміла цієї музики, не відчувала кайфу від нескладного танцю. Я просто повторювала рухи за колегою і намагалася не виглядати надто безглуздо серед підростаючого покоління.

Надто страшно. Cмішнo. Занадто безглуздо.

— Я піду за випивкою, — прокричала Ірі на вухо, — тобі щось взяти?

Мені потрібен був перепочинок від усього цього хаосу. Хоча б маленький.

— А давай шампанського, — з викликом замовила колега і посміхнулася. — О, якраз Гриша приїхав, — вона кивнула у бік виходу, і я на власні очі побачила її чергове пристаркувате «кохання». Кволий, невисокий чоловік з борідкою років сорока п'яти, одягнений у рвані джинси та футболку з принтом єнота. М-да, тепер не дивно, чому він вибрав саме цей клуб для зустрічі. Мабуть, у когось криза середнього віку у розпалі.

— Добре, я візьму шампанського, — промовила в галасливий натовп, бо Іра вже побігла зустрічати свого Гришу, зовсім забувши про моє існування.

Пробираючись крізь гамірну молодь, я нарешті дісталася барної стійки, де два хлопці вміло розливали напої.

Видихнула і втомлено стиснула скроні. Здається, мені точно час додому.

— Пляшку шампанського, будь ласка, — я насилу проказала замовлення, коли до мене підійшла черга. Язик плутався, свідомість давно попливла, але я намагалася тримати тверезе «обличчя», — найкращого. І найдорожчого.

Подарую Ірі і її кавалеру та поїду додому на таксі. Нехай це буде моїм вибаченням за те, що забула про її день народження. Потім вип'ю зеленого чаю, прийму гарячий душ і піду відпочивати.

Так і зроблю. Досить з мене на сьогодні пригод.

Заплативши за шампанське, я нетвердою ходою попрямувала до столика, де сиділи Іра з Гришею. Ноги самі вели мене в потрібному напрямку, тому що помутнілий від випивки здоровий глузд не брав у цьому жодної участі. Час від часу чиєсь тіло перекривало мені шлях, але я спокійно чекала і йшла далі.

Коли я чула, що мої студенти відпочивають у п'ятницю в клубі, я й не могла подумати, що тут може бути такий ажіотаж.

П'яні, тверезі, веселі та інколи зовсім не в собі. Різні молоді люди. Вони просто відпочивали, насолоджувалися життям і не думали про завтрашній день. Просто жили в теперішньому моменті.

І що я тут роблю? Ні, мені точно час додому.

— А хто це такий красивий і без охорони? — сильні руки раптом лягли мені на талію, і я злякано обернулася.

— Чернов? Ти... ти що, з глузду з'їхав? Відпусти мене! — гнівно скомандувала, зовсім спантеличена. Туманна пелена перед очима ніяк не хотіла йти, та все ж я його впізнала. Позаду стояв мій улюблений студент і посміхався своєю гарною усмішкою. А ще він нахабно мене обіймав та лапав!

Адже це не п'яна галюцинація? Ні?

На все щастя тільки її зараз і не вистачало.

— Тетяно Юріївно, можете не ламатися, — промовив він на вухо, притискаючи мене ще сильніше до свого сталевого пресу. А на вигляд і не скажеш, що він такий накачаний. Тьху ти, про що я думаю, — я вас бачив тоді у стриптиз-клубі. Майже напівголою та бухою. Тож не треба вдавати із себе скромницю. Тому що Ви неймовірно гаряча крихітка. І я давно мріяв Вас трахнути.

— Господи, це не те, що ти подумав… — пробурмотіла, задихаючись від обурення та шоку. Дівчата, що проходили повз, спробували стріляти очима Чернову, але він зовсім ігнорував їхні погляди і не спускав його з мене. — Швидко відпустив мене, — я постаралася надати голосу погрози, — бо…

— Бо що…? — без жодного сорому студент стиснув мені груди, від чого я гидливо смикнулася. — Що ви мені зробите, Тетяно Юріївно? Га? Станцюєте приватний танець?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍