Мирослава Горностаєва - Атарінья

class="p">Ельронд зайшов до альтанки, і Нерданель одразу ж побачила, що нині в ньому горує кров

Нолофінве. Вже досить добре вивчивши свого гостя і шанувальника, жінка збагнула, що

у мудреця з Рівендейлу досить важка натура нащадка Фінве – вогонь Феанаро у нього

палає під товстим шаром криги, в яку завжди було закуто дух Нолофінве. А ще глибше –

прихований шар ніжності, якою завжди відзначався Арафінве. Єдине, чого не було в

22

аrphen brennil – вельможна пані

52

цьому загадковому Ельфі – синдарського простосердя, яке не могла зітерти навіть

показна пиха колишніх доріатців, зате він мав з надлишком невластивого Ельфам

поспіху. Не метушні, ні, але він все робив швидко, занадто швидко для Ельда, котрий

звик рахувати час сотнями літ. Не встиг прибути – і вже організував… змову, так, змову

проти справедливості Судді Намо.

- Мої сини, - мовив він без передмов, - вартують надворі. Ми можемо говорити без

свідків.

Нерданель відразу ж відчула себе на війні. Або – в обложеній твердині… Або… Як там їй

оповідали… «Тієлкормо, ми можемо говорити без свідків… Ти одружуєшся з Лутіень і

отримуєш Доріат… З мене ж вистачить Нарготронду. Цей блаженний Фіндарато, котрий

ладен пожертвувати собою задля firi23, ніколи не повернеться назад…» Фіндарато…

Фіндарато запевняв її, що не тримає серця на її негідних синів… Фіндарато ніколи не

говорить лжі… Однак, при слові «змова» Нерданель мимоволі починала думати, що вони

роблять щось потаємне, а отже лихе.

«Ельронд спитав мене, чи я не боюсь… Але я таки боюсь… Боюсь, що задля порятунку

моїх дітей ми розбудимо якесь велике зло… Ельронд продумав все – Артаніс і Фіндарато

прагнуть витягнути з Мандосу позосталих трьох братів і десятьох нарготрондців, Ант

Доронінг прагне побачити свого князя і аtarinya, сини Ельронда за помахом його руки

підуть на смерть, не спитавши навіть навіщо, Анайре прикриває наше збіговисько, бо у

неї ж там три сини і донечка, і онуки там, і її коханий Нолофінве… Але я вже бачила, чим закінчився виступ проти волі Валар… Невже станеться ще одне братовбивство, на

чолі якого виступить цей Ельф з холодними, мов криця, очима? Він народився на війні, його брали в заручники, він виріс у ворожому стані і полюбив свого викрадача більше, ніж кровного батька, він все життя воював, а тут Тіріон – місто, яке ніколи не чуло звуків

битви… Що він надумав? Взяти когось в заручники і вимагати справедливості? Великого

Князя Арафінве, наприклад… Що я думаю собі, адже тут діти Арафінве… Але тоді –

що?»

- Шановні родичі, - говорив тим часом Ельронд, і Нерданель відзначила, якою гордістю

спалахнуло лице юнака-Нандо. Простосердого юнака… Ельронд тепер може послати

його з мечем на валарауко, і Ант піде, і загине з усміхом… - ми зібралися тут, щоб

обговорити одну-єдину справу. Вона стосується наших рідних там – у Туманних

Чертогах.

Ви самі розумієте, що ми не можемо ні ставити нашим покровителям свої умови, ні

навчати справедливості Суддю Намо. Більше того – уявіть собі, що Валар таки

зглянулись на наші благання, і відкрили браму Мандосу.

Нолдор вийдуть на світло – вийдуть ті, що загинули у битвах, ті, кого було замучено в

ангбандських катівнях і в підземеллях Мордору. І що вони отримають тут? Тавро

братовбивць, і зневажливі усмішки тих, хто ніколи не бачив лиха? Життя на якомусь

острові, або руїни Форменосу? Будуть вони тут щасливими? О, ні… Хто скуштував

війни, хто пройшов крізь пекельні муки і помер, не зганьбивши чести, просто зачахне

тут, у Благословенних Землях, де час зупинився навіки.

Ми, Нолдор – воїни і митці, нам потрібно відчувати себе захисниками, корисними

світу, або, принаймні, своєму роду. Нам діяти потрібно, а не тільки танцювати та

славити Валар дзвінкими піснями. І тому я пропоную інший вихід – повернути час

назад…

Нерданель обвела змовників заскоченим поглядом. Однак, Фіндарато лише розуміюче

посміхався на цю божевільну промову, Артаніс слухала уважно і напружено, а Ант

Доронінг задумливо накручував на палець кінчик коси.

23

Firi - смертні

53

- Я дві епохи думав над цим, - говорив рівно Ельронд, - дечим я поділився з

вельможною родичкою Артаніс… Щоправда, вона вважала це неможливим, аж доки

не побачила Велике Кільце…

Я оповідав присутній тут вельможній Нерданель, як сидів біля ніг Майтімо в останню

годину його явного життя, і як він оповів мені, з чого почалися біди Нолдор. Без нього

я не зміг би визначити оцю точку, з якої події можуть піти по іншому… Я почав би з

Альквалонде, я спробував би зробити так, щоб ця братовбивча сутичка ніколи не

відбулася. Однак – це запізно, дуже запізно. Навіть, якби Феанаро наказав будувати

кораблі