Юрій Ігорович Андрухович - Коханці юстиції

серед яких єдиним (зате справжнім) evergreen’ом ще стане «Гуцулко Ксеню». Навіть ворогові не побажаєш такої прем’єри, міркує дириґент театрального оркестру маестро Штадлер, якого нині відпустять, але невдовзі арештують за валізу антинімецької літератури польською мовою. Втім до нього все одно буде особливе ставлення, і йому під час допитів дозволять курити.

Після другої дії до театральної зали ввірвалося ґестапо.

Тим часом відбувається перевірка «спорожнілих місць» на балконах і другій половині партеру. «В одному місці, — звітує „Протокол“, — почувся тріумфальний крик ґестапівця, який узяв щось з-поміж крісел і передав Брандтові. Той так само тріумфально усміхнувся й показав публиці знайдену гранату та дві пистолі».

У переказі «Роберта» так само згадано гранату і два пістолети, але й «дещо літератури». В обох джерелах Брандт іронічно звертається до присутнього голови українського комітету (рідного брата поета-декадента Лепкого) приблизно такими словами: «Хіба з цим ходять до театру? Дивіться, пане голово, це принесли сюди українці, а не якісь поляки».

У спогадах Яшана про цей-таки епізод натрапляємо на суттєві відмінності: «Під кріслами 3-го або 4-го ряду знайшли покинену зброю, що її, як дехто твердив, підкинув один з аґентів, польський фольксдойч. Мало там бути п’ять револьверів, набої та одна яйцевидна ручна граната. Підозріло було та дивно, що те все знайшлося на одному місці».

Яшанове «дехто твердив» (хто саме твердив, звідки це взялося?), тобто версію з підкиданням, хоч і доволі непереконливу через туманне «дехто», можна все ж розглядати як своєрідне пояснення Брандтового акценту на це принесли сюди українці, а не поляки. Інакше-бо важко зрозуміти, чому Брандт узагалі поляків згадує. Проте якщо йому йдеться про зняття теми «польського сліду» апріорі, то все логічно. Брандт, можливо, знає, що зброю підкинув його ж аґент, «польський фольксдойч». Але йому важливо звинуватити українців. Це його гра.

Далі відбуваються три інциденти, кожен з яких заслуговує на пильніше вдивляння.

8

Перший. Завісу спущено. На сцену по одному викликають розсаджених у правій частині партеру чоловіків, перевіряють їхні документи й обшукують. Один із них, як свідчить «Протокол», «молодий поблідлий бльондин», привертає до себе увагу надто очевидною знервованістю. Втім у нього не знаходять нічого підозрілого, «контроля перейшла досить спокійно», і він, здавалося б, може повертатися в партер, на другу його половину, де дозволено сидіти вже перевіреним. Але «коли він вже мав сходити зі сцени, з-за куртини [39] висунулася рука та затягнула його за куртину. У тому місці в куртині була прорізана діра, крізь яку весь той час обсервувало публику людське око, напевно, якогось провокатора».

У звіті «Роберта» йдеться про те ж, але «молодого поблідлого бльондина» точно ідентифіковано як члена Організації: «Серед ревідованих був друг „Крук“. Його хтось, мабуть, показав через шпаринку, бо якась рука затягнула його за куртину. „Крук“ зажив отруту».

У «Протоколі» це підтверджено: було видно, як той, кого тягнуть, устигає щось проковтнути з руки, а «по кількох секундах присутні почули, як за куртиною щось впало, та почали кликати лікаря». Звітувальники «Роберта» знають більше: «Покликано лікаря, однак отруєного привести до тями не вдалося, і санітарним автом його завезли до міської лічниці, де він, мабуть, помер». (Насправді «Крук» тоді не помер, і це важливо.)

Другий інцидент пов’язаний зі ще одним молодим підпільником та ще однією спробою самогубства. У «Протоколі» він фігурує як «Андрій», а в «Репортажі» як «Артем». Жодне з джерел може при цьому не помилятися: деякі з підпільників користувалися не те що одним-двома, а й трьома-чотирма псевдонімами. Чого-чого, а хлоп’яцтва в їхніх забавах у конспірацію вистачало з надлишком. Цього разу «Протокол» фіксує, що «Андрій-Артем», вистрибнувши на сцену з геройським вигуком, намагається вбити себе пострілом у голову. Пістолет дає осічку. «Тоді він зіскочив зі сцени і подався в напрямі дверей, де ґестапівці його впіймали, повалили долів, роззброїли і потягли до канцелярії театру», — звітує «Роберт». І далі в його «Репортажі» з’являється дещо загадковий момент: «Схопленого скували по ногах та руках і разом зі ще двома ув’язненими лицем до землі поклали в канцелярії театру». Але хто зі своїх міг тої миті потрапити до канцелярії, щоб це побачити? Звідки береться уявлення, що в канцелярії ув’язнених саме троє і що вони лежать саме долілиць?

Третій інцидент — це єдина того вечора успішна втеча з театру. В документі «Роберта» про це читаємо: «По закінченні провірки на партері розпочали контролю бальконів. Серед того почулися постріли в коридорі, потім брязкіт шиб і суматоха». У дужках «Роберт» зазначає цей епізод як «виступ Ромка».

Дивно, але в Яшановій версії цей, доволі розлого описаний, епізод відбувається значно раніше. Він навіть передує початкові обшуку. В мить, коли заблоковані в залі глядачі, підкоряючись наказу, почали всі як один переходити зі своїх місць на праву половину партеру, виникла деяка метушня, користаючи з якої «певний молодий чоловік, що був на бальконі, сходами збіг униз, вибив вікно, вискочив з поверху (другого. — Ю. А.) на хідник і зник у вуличках. До нього стріляли ще в театрі й на вулиці, а він мав пістоль і відстрілювався. Під час тієї стрілянини, невідомо вже від чиїх куль, був тяжко ранений українець (пожежник, чергував на виставі) і легко ранений один поліцай».

Із цієї миті Оскар Брандт скаженіє. Він з усіх сил підтверджує своє таємне реноме ґротескового психопата. (Психопатом, судячи зі спогадів графині Ланцкоронської, був і його попередник Крюґер, але той хоча б вирізнявся грою на фортепіано і любов’ю до Бетговена.) Всім наказано підняти руки вгору й не ворушитися. Обшуки й перевірки тривають до глибокої ночі. Кількість арештованих, побитих і закутих у кайдани йде на десятки. Театральні приміщення наскрізь просякають кров’ю, сечею і страхом.

Згодом, уже за межами цієї історії, стане відомо, що той утікач, єдиний, кому вдалося вирватися назовні та блискавично щезнути, був доволі високим чином підпільної служби безпеки на псевдо «Митар» (він же «Йордан», він же «Суворов», він же «Роман Орлів»). Мабуть, саме цей «Роман» і мається на увазі під «Ромком». Це його виступ став причиною неконтрольованої люті Оскара Брандта.

Проміжні підсумки Брандтових лютувань відбито у зведенні «Роберта»: «Ґестапо вивело (забрало до в’язниці. — Ю. А.) біля 100 чоловік, чотирьох відвезли санітарним автом, 24-х забрав арбайтсамт [40], з них частину наступного дня відпущено, всіх прочих вивезено на роботи в Німеччину».

9

Впадає в око дилетантизм, який супроводжує фактично кожну дію підпільників. Здається навіть, що єдине, в чому