Ярослав Йосипович Мельник - Маша, або Постфашизм

місцевим відділен­­­ням Спеціальної служби. Як нам заявили у прес-центрі ВКР, «затримання пана Дормана та наближених до нього — питання декількох днів».

Наша редакція продовжує стежити за долями людей, пов’я­заних із цією «справою тисячоліття», як її вже назвало багато оглядачів. Щойно ми отримали інтерв’ю нашого кореспондента з Ельзою Огіною — дружиною раптово зниклого Дмитра Огіна, журналіста, до речі, в минулому кореспондента «Голосу Рейха». В нашій редакції добре пам’ятають цього завжди акуратного, дисциплінованого працівника, який чітко та бездоганно виконував завдання редакції. Його репортажі про щоденне життя Рейха, безумовно, запам’яталися нашим читачам своєю ґрунтовні­стю і недвозначною позицією.

І ось ця людина, зразковий сім’янин і батько (у нього син-підліток), щез. Про його загадкове зникнення сьогодні множаться різні чутки.

Г. Р. Шановна пані Огіна, чи правда, що ваш чоловік був причетний до «справи ПКГ»?

Е. Огіна. Я не хочу про це навіть чути. Дмитро не міг поділяти настільки абсурдних ідей. Усе це — чисті вигадки.

Г. Р. Могли би ви розповісти про зникнення вашого чоловіка?

Е. Огіна. Ми поїхали з Альбертом, моїм сином, підлікуватися на море. Повернувшись, застали будинок без господаря. У нас був шок. В нашому суспільстві людина не може отак просто взяти і зникнути.

Г. Р. Пані Огіна, чи не помітили ви зникнення яких-небудь речей з будинку? Скажімо, дорожньої валізи вашого чоловіка, станка для гоління тощо?

Е. Огіна. У тому й річ, що чоловік абсолютно нічого не взяв, я спеціально перевірила всі речі: всі його штани, білизна — все на місці. Не пішов же він голий. Це більш ніж дивно.

Г. Р. Справді. Повернемося, однак, до «справи ПКГ». Нам достеменно відомо, що ваш чоловік останнім часом співпрацював із газетою «Пошук істини», яка підтримувала ПКГ. Ця газета опублікувала кілька його матеріалів, із яких можна судити, що ваш чоловік симпатизував ідеям ПКГ.

Е. Огіна. Ви про «сторів-людей»? Цього не може бути: мій чоловік п’ятнадцять років заколює та розбирає сторів. Це в нього від батька і діда. Всі в нашій окрузі зверталися до нього за допомогою, коли треба було вбити стора. Ні, це неможливо.

Г. Р. Але, тим не менше, у нас на столі — його матеріали. Ось він пише: «Стори — дуже розумні істоти: вони не тільки піддаються дресируванню, не зрівнянному з дресируванням будь-якої іншої тварини, вони вміють глибоко і тонко почувати: високо мріяти і глибоко страждати». Хіба так можна сказати про тварин?

Е. Огіна. Я не знаю. Це трохи різні речі. Я сама не можу дивитися, як колють стора. Я біжу в далеку кімнату і затуляю вуха подушкою...

Г. Р. Отже, ви теж вважаєте, що стори — «глибоко страждають»? Як люди?

Е. Огіна. А якщо вас різати — ви будете блаженствувати? Звичайно, вони страждають. Але страждає і свиня, коли її колють, і курка, коли їй відрізають голову. Та це не дає нам підстав вважати курку людиною. Тут нічого не поробиш: таке життя. З цим треба змиритися.

Г. Р. Але ідеологи ПКГ, скажімо, якраз і говорять, що «змиритися — не можна», що змиритися зі стражданнями іншої живої істоти, тим більше дуже схожої на людину, можуть лише люди «деградовані», «безсовісні».

Е. Огіна. Я так не вважаю. Це вони самі дегенерати і збоченці.

Г. Р. Пані Огіна, і все-таки, де, за вашими припущеннями, може бути ваш чоловік?

Е. Огіна. Звідки я можу знати? Може, він теж поїхав до моря. Останнім часом ми всі відчували себе втомленими.

Г. Р. До моря? Нічого не сказавши? Без одягу?

Е. Огіна. Він міг купити новий одяг, поки нас не було вдома. Звичайно, він мав би залишити якусь записку. Але, може, йому щось завадило.

Г. Р. Що саме?

Е. Огіна. Кажу, я не можу знати. Принаймні ми з сином живемо надією, що наш чоловік і батько живий-здоровий і скоро до нас повернеться.

Г. Р. Тоді останнє питання. Якщо не секрет, якими були стосунки між вашим чоловіком і вами? Чи не міг його відхід носити особистий характер?

Е. Огіна. Особистий характер? У нас прекрасні стосунки! У нас ідеальна сім’я. За п’ятнадцять років спільного життя у мене навіть і думки ніколи не виникало, що він може мене зрадити. Та ви його просто не знаєте: така людина, як він, живе будинком, господарством, родиною — це його світ, він не мислить себе без нього. Ні, вже хто-хто, а я знаю краще за інших, з ким я прожила півжиття.

Г. Р. Хіба ви, вибачте за нескромне питання, так ніколи і не сварилися?

Е. Огіна. Сварилися? Та він мене всі роки майже на руках носив. Звичайно, він теж людина: бувало втомлювався, ставав дратівливим... Але я намагалася його зрозуміти, заспокоїти, і він це в мені цінував.

Г. Р. Що ж, мені залишається тільки від імені нашої редакції побажати, щоб ваш чоловік і батько якнайшвидше до вас повернувся.

Від редакції

Як нам стало відомо з достовірних джерел після того, як інтерв’ю вже було підготовано до друку, прізвище пана Дмитра Огіна є у списку осіб для превентивного затримання. День його зникнення точно не встановлено, але принаймні це сталося не пізніше дня проведення акції. Отже, є всі підстави вважати, що пан Д. Огін зник, дізнавшись якимось чином про плановану акцію.

газета

Пошук Істини

30 червня 3899 року

Листи наших читачів

Шановна редакціє! Я хотіла би відгукнутися на статтю А. Гольцербаха-Чиха, яка мене глибоко обурила. Винищити бідних тварин як вид лише для того, щоби... вони не мучились у майбутньому? Що, цікаво, сказав би шановний пан А. Гольцербах-Чих, якби до нього проявили подібну «гуманність»? Це якийсь диявольський виверт моралі. Як це можна бути «гуманним» до тих, кого для початку знищують? Мені взагалі не зрозуміло, як ваша редакція не усвідомлює, що зникнення будь-якого виду тварин на Землі — це збіднення нашого життя, величезна втрата. Уявімо хоча б на мить своє життя без кішок! Чи без собак! А що вже говорити про сторів, які стали величезною частиною нашого життя, нас самих?

Я згідна з тим, що наше ставлення до сторів є часто нелюдяним (тому і вирішила написати до вашої газети). Я всією душею за те, щоби гуманізувати наші стосунки зі сторами. Я сама мати чотирьох дітей. Але навіщо ж доходити до такої дикості, щоб ставити питання про винищення сторів взагалі? У мене особисто (й у моїх дітей) зі сторами прекрасні стосунки. Коли захворіло стореня — діти за ним доглядали, як за людиною, годували його з соски. Бачили б ви, з якою любов’ю вони ставляться до цих тварин. Я не