Федеріко Андахазі - Конкістадор

за інших обставин ніколи б не виникла. Загалом, безкінечна ворожнеча між цими племенами не вщухає і дотепер. У своїх нотатках Кетца записав, що найважливіше стратегічне правило підкорення цієї території таке: «Точтлан, що зветься тубільцями Іспанія, — це штучний союз різних королівств, які мають мало спільного між собою. Навпаки, ці народи сповнені затаєною неприязню одне до одного — таємною, наче життя всередині насінини, яке завжди готове прорости назовні. Найперше, що треба зробити, щойно висадиться наше військо, — це розбурхати давню ворожнечу і зламати цю хистку єдність». Міркування Кетци були правдивими не лише щодо іспанців: маври, які в той час перекривали торговельні шляхи на Схід (джерело найбільших скарбів), припустилися тієї ж помилки, що й народи, які вони підкорили: братовбивчі війни племен, що змагалися одне з одним, призвели до жорстоких поразок у війні з іспанцями.

Кетца зауважив ще одну ключову особливість, якою варто було скористатись під час завоювання. За словами іспанців, боротьба з маврами мала не лише територіальне, економічне та політичне підґрунтя: йшлося, передовсім, про війну між богами. Якщо найголовнішим богом іспанців був Христос, цар війни, саме той, кому правили жертвоприношення, то для маврів таким богом був Магомет. Достоту як Кетцалькоатль, Магомет був радше не богом, а людиною, пророком. Як і Теноч, жрець, який привів свій народ на озеро, заснувавши там Теночтитлан, Магомет спромігся обернути своє рідне місто, Мекку, на осередок міцної влади. А ще Кетца збагнув, що у дивному пантеоні, який мають маври, Магомет є втіленням величнішого бога на ім’я Аллах. Цар Христос був сином великого Бога Отця, чиє ім’я у прадавніх священних книгах прочитувалось як Єгова. Але найбільш приголомшливим в очах Кетци було те, що й ті й інші шанували Аллаха, Бога Отця і Єгову одним і тим самим, єдиним Богом. З іншого боку, мусульмани вважали Царя Христа за пророка, а Авраама — великого патріарха прадавнього народу Ізраїлевого — за пращура їхнього власного народу. І навіть храм у центрі Мекки, колиски Магомета, звів Авраам. Але у чому ж тоді первісна причина цієї безугавної війни, не міг збагнути Кетца. Може, міркував молодий мешик, імена богів — то лише привід, щоб сперечатися один з одним за землі, багатства та душі?

Кетцу взагалі збивала з пантелику така спорідненість трьох релігій та їхніх священних книг. Іспанія, у якій опинився Кетца, була країною релігійної зарозумілості — наслідок переможних воєн та військової сили, місцем проживання людей, які вигнали маврів і які тепер пригноблювали юдеїв. Якщо ці тубільці не бажали миритися з такими близькими релігіями, якщо після стількох років мусульманського володарювання вони зрікалися Магомета в ім’я Царя Христа, якщо юдейські книги вважали священними, а самих юдеїв переслідували, виганяли та винищували, то як же поставляться вони до Кетцалькоатля, коли одного дня тут з’явиться військо мешиків? Кетца розумів, що народ не можна цілком перемогти доти, поки він не почне поклонятися богам переможців.

Молодий вождь мешиків намацав дотичні точки між Авраамом, Христом, Магометом та Теночем. Як і перші троє, Теноч був людиною, здатного переконати ближніх — одного за одним, — допоки не переконав цілий народ піти у невідоме у пошуках власної долі. Достоту як ті троє, Теноч умів скеровувати народ, допоки вони не віднайшли своє місце у цьому — а можливо, й у іншому — світі. То була смертна людина, спроможна розпізнати послання богів і зауважити усі знаки, які уможливили зведення міста божого на землі обітованій. Може, міркував Кетца, якщо жерці, що прибудуть разом з армією мешиків, спроможуться переконати місцевих, що жертвувати життя Уїцилопочтлі набагато корисніше, ніж марнувати їх для Царя Христа, з чиїм ім’ям іспанці кидались у битву й ім’ям якого спалювали людей на вогнищах, — тоді конкіста буде не такою кривавою, спокійнішою. Утім, щоразу, коли сина Тепека опановували такі міркування, він сам себе лякався: адже він заледве врятувався від усепожираючої люті Уїцилопочтлі, на його тілі досі лишались позначки бога війни й жертвоприношень. І тоді в його пам’яті знову виринав батьків голос, який навчав звеличувати життя й звергати смерть. Юнак пригадував настанови Тепека — чоловіка, який ще коли Кетца був геть маленьким, урятував його від ката за мить до того, як обсидіановий меч мало не прошив йому груди. Й якщо хтось у цьому світі мав право чинити опір усіляким жертвоприношенням, то це Кетца.

І тоді юнак сам для себе вирішив, що єдиний сенс завоювання Нового Світу полягає в тому, щоб проростити тут сім’я прадавнього вчення його пращурів, «мудрих людей» — тольтеків. Кетцу ніколи не вабила ані слава, ані влада. Однак якщо влада, яку він справедливо заслужив як першовідкривач нових земель, могла прислужитися тому, щоб скасувати жертвоприношення, байдуже, ім’ям якого бога, цією силою, імовірно, варто скористатися. От лишень іспанці, чиї тлатоані називалися католицькими королями, не лише не мали наміру покірно шанувати чужих богів, а, навпаки, сповнені рішучості навертати у свою віру навіть у найдальших землях. На капітана мешиків знову налетіла тінь передчуття, неквапного віщого птаха: рано чи пізно ці дикуни дістануться Теночтитлана — якщо його народ не вдарить першим.

10

Всесвітня імперія

Дорогою до Міста королів Кетцу та його воїнів, до яких пристала Кейко, супроводжувала дипломатична місія, яку білий касик віддав у цілковите розпорядження гостям. Мешики, які звикли долати великі відстані пішки, переходити через високі гори, нести зброю та їжу, покладаючись лише на власну витривалість, почувалися яку раю, повсідавшись у кареті, куди не потрапляв ані дощ, ані вітер. Простір ніби збігся, а час виснажливих маршів обернувся на розважальну прогулянку. Кетца уявляв нову подобу Теночтитлана, помережаного дорогами для проїзду коней та возів. Заколисаний легким гойданням екіпажа та розміреним цоканням кінських підків, молодий вожак мешиків бачив сни про майбутнє Теночтитлана після того, як вони завоюють Новий Світ: Теночтитлан, який буде поєднано з підкореними землями мережею морських та сухопутних шляхів, обернеться на велику столицю всіх володінь по той і по цей бік океану. Й ось, споглядаючи сільські краєвиди з віконця карети, Кетца уявляв ці ж самі поля прикрашеними пірамідами на славу Кетцалькоатля. Уельва — перше місто, у якому він опинився і якому дарує назву Точтлан, — стане передмісним редутом судноплавного шляху, який поєднає два світи. Звісно, затоку слід розширити та облаштувати таким чином, щоб уможливити прохід у неї численних експедиційних загонів, що прибуватимуть зі столиці. Поза тим, Кетца зауважив, що ринкові площі в Іспанії непропорційно малі порівняно з такими ж площами у Теночтитлані. Вони