Анна Мінаєва - Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва

— Я тебе не впізнаю, — хмикнув Рейдел і штовхнув свою кобилу п'ятами в боки.

Ми майже дійшли до воріт, коли я ще раз зупинилася.

— Мені потрібно ще трохи часу.

— Ми так до вечора затримаємося, — подала голос принцеса, але, коли я на неї подивилася, чомусь усміхалася.

— Це швидко, — тільки й покинула я, а потім поспішила до єдиної білої хати в цьому поселенні.

— Вона все ж таки сильно тоді головою приклалася, — долинув мені в спину глузливий шепіт воїна, але я не звернула уваги.

Навряд чи вони можуть дійти до того, що я зовсім не Феліція. А поки що мені доводиться бути нею... Побуду трохи вдареною головою, що вже тут поробиш?

Цього разу я постукала у двері лікаря сама, а не стала кричати на все горло, привертаючи до себе увагу.

— У мене до вас ділова пропозиція, — саме з цими словами я увійшла до будинку.

А вже за якихось п'ятнадцять хвилин залізла на спину коня і поїхала разом із супутниками з села. В одній із моїх сумок лежав викуплений у лікаря ртутний градусник.

Мій квиток додому.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно