Ельма Кіраз - Танго наосліп, Ельма Кіраз

— Тобто не подзвонив? Чого він має дзвонити, якщо ви живете в одному домі?

— Це теж ситуація, якої ти не знаєш…— сумно відповіла я.

— То от, чого він мені подзвонив, — задумано сказав Максим, — для чого він покликав мене додому. Цікаво.

— А мені про тебе він навіть не обмовився, — я іронічно посміхнулась.

— Зачекай, а що за ситуація? Ти після цього всього пішла з дому? Я зараз нічого не розумію.

— Ні, — я гірко усміхнулась, — таточко наш любий вирішив видати мене заміж. І зараз я живу зі своїм нареченим. Весілля трохи менше, ніж за два місяці. Він продав мене, як річ, хоч і постійно заперечує це.

— Що!? — очі Максима округлились від щирого здивування, — ні, я не вірю. Як ти на таке погодилась взагалі?

— Я і не погоджувалась. Це примус. Бо, виявляється, я погано себе поводжу. І так він вирішив зробити мене серйознішою. Ну і ще отримати якусь собі вигоду від батька мого нареченого.

— Це якась маячня! Я з ним поговорю, не хвилюйся. Все це закінчиться.

— Не треба, будь ласка, — я поклала свою долоню на руку брата, — хоч ти не псуй собі із ним стосунків. 

— Але ж так не можна, він навіть не спитав тебе! Це все моя провина, якби я не поїхав… то може все було б інакше.

— А чому ти взагалі це зробив? Ти…ти просто втік? Залишив мене наодинці з ним.

— Можна й так сказати. Після цього всього…я не міг бути вдома, не міг дивитись батькові в очі. Я не зміг би вдавати, що все добре і що я нічого не знаю про його коханку. Тому коли мій друг запропонував подорож, та ще й так далеко, я погодився. Хоч і зовсім не подумав про тебе. І тепер це обернулось отакими наслідками. Вибач. Та я виправлю це.

— Будь ласка, не хвилюйся за мене. Я сама зможу виправити своє становище, — я посміхнулась, бо згадала, як приємно злити Серафима.

— Ти впевнена? Що це взагалі за наречений у тебе?

— Ну-у-у… не найприємніша людина, але нічогенький. Нам…весело разом.

— Не вірю, що чую від тебе такі слова. Ти і чоловік. Ти ж завжди запевняла, що тобі це непотрібно.

— Так мені цього й не треба. Я не вірю в кохання, особливо після історії наших батьків і після…— я різко замовчала, згадуючи про незнайомця в масці. Не впевнена, що це було саме кохання, але він теж зі мною вчинив не найкращим чином.

— І після чого? — брат уважно слідкував за мною поглядом і від відповіді мене врятував телефонний дзвінок.

— Вибач, — я швидко вибігла на вулицю, коли побачила, що дзвонить мені Вадим.

— Привіт, красуне. Як твої справи?

— Все добре, — коротко відповіла я.

— Зізнаюсь, я трохи скучив за тобою. А може й не трохи. Ти не хотіла б зустрітися?

— Сьогодні? Ем…думаю, що ні. Я…сьогодні у мене справи, — я вирішила збрехати, бо зовсім не було настрою з ним бачитися, хоч і насправді дуже хотілося.

— Невже ти повірила в те, що наговорив про мене любий братик?

— Не зрозуміла? Звідки ти…

— Він теж зі мною говорив на цю тему. Казав, що ти його наречена і все таке. Але між вами немає ніяких почуттів, то що він хоче від тебе? 

— Я не…не знаю. Вибач, Вадиме, але мені вже треба йти. Я подзвоню тобі пізніше.

Коли я повернулась назад, то Максим вже їв якісь тістечка. Це мене розсмішило. Коли він запропонував мені теж, то я не змогла відмовитись. А вони виявились насправді дуже смачними. Ми ще говорили про все, що цвкавило нас обох і він розповідав про свої подорожі. Але врешті нам довелось попрощатися.  
Коли я повернулась додому, то зауважила, що Серафим уже теж прийшов. На тумбі у вітальні я помітила щось блискуче, а коли підійшла ближче, то прикрила очі від роздратування. Адже це була та сама відкритка, яку ця Віка намагалась передати мені вчора.

— Де ти була? — Серафим з‘явився переді мною.

— Що це таке? — я проігнорувала його питання і вказала рукою на той непотріб.

— Запрошення, — хлопець схрестив руки на грудях, — на день народження.

— Ах на день народження, — я похитала головою, — а ти вже передав любій іменинниці, що ти не прийдеш?

— Не забагато ти на себе береш, Еріко?

— Аж ніяк. Заборона за заборону, розумієш? — я примружила очі, — а тепер геть, мені треба перевдягтися, — я відштовхнула його зі свого шляху і замкнулась в кімнаті. Не думала, що він зможе дратувати мене ще сильніше, але сьогодні, здається, він це зробив. Я кинула свою сумку на ліжко і з неї вилетів конверт, що дав мені Максим. Я взяла його в руки і уважно роздивлялася, але це був звичайни білий конверт. Цікавість таки взяла гору і я швидко відкрила його. Всередині був аркуш паперу, отже, це лист. Я розкрила його і дуже знайомий запах парфуму змусив моє серце битися значно частіше.

— «Люба доню, якщо ти читаєш ці рядки, це означає, що мене уже немає з тобою, — лише декілька слів, а з моїх очей вже полились сльози, — цей час був складним для нашої сім‘ї, для кожного з нас, але знаю, що найскладнішим він був для тебе, моєї маленької дівчинки. Наші з татом стосунки були прекрасними і найкращими для мене, адже на світ з‘явились ви — мої кохані діти. Але життя непередбачуване і так склалося, що стежкам нашим довелось розійтися. Коли ти дізнаєшся правду, будь ласка, не звинувачуй ні тата, ні його нову кохану. Вона не винна ні в чому, це рішення ми узгодили ще задовго до її появи. Це у нашому житті вже давно були негаразди, які ми, на жаль, не змогли вирішити. Тому це я захотіла розлучитися, бо так було б краще. Але моя хвороба з‘явилась дуже стрімко і цього я не передбачила, що доведеться залишити моїх любих кровинок. Але не сумуйте, ваш тато вас надзвичайно сильно любить і зробить усе задля вашого щасливого життя. Еріко, я теж дуже тебе люблю і завжди буду з тобою. Прошу лиш, завжди залишайся такою ж доброю, чуйною і ніжною, якою ти є. Будь тим промінчиком світла, що постійно осяював моє життя у складні миті. І найголовніше, прошу, не тримай зла на батька, будь поруч з ним і з Максимом. Нехай твій шлях буде світлим, люблю тебе, мама».

Аркуш впав на підлогу, бо я вже не могла тримати його тремтячими руками. Ноги теж не витримали і я голосно гупнула на підлогу. Сльози текли двома ріками по моїх щоках, а в грудях пекло, ніби там горів вогонь. Більше себе я не стримувала і плач мій, мабуть, чув увесь будинок. Стільки років…стільки років минуло, а я лише зараз дізналася усю жорстоку правду. Стільки часу я ненавиділа і шкодувала, що доводиться жити з батьком. Постійно звинувачувала його у всьому. І стільки років я сумувала за мамою, а тут я знову бачу її дрібний гострий почерк і відчуваю запах терпкого парфуму. Я вперла голову об коліна і голосно ридала. Бракувало повітря, але мені було байдуже. Було боляче і страшно одночасно.