Марина Меднікова - Крутая плюс, або Терористка-2, Марина Меднікова

— Викликали, пані Ліліє?

— Скільки казати — не подавай «Геннессі»!

Тільки вітчизняний!

— Усі ж свої, — смикнула плечиком Зінька.

— Не звикай. Бо й при людях подаси імпортний. Ми підтримуємо вітчизняного виробника.

Коньяковиробника зокрема. Вкраїнська гордість наша є — п’ємо їмо лише своє! Моя передвиборна програма. Покараю гривнею! Роздаси програму зі слоґанами всім у штабі, нехай завчать.

Зінька схопила пляшку, Крутая висмикнула коньяк.

— Залиш. А надалі затям.

— Дозвольте звернутися, пані Ліліє?

— Давай.

— Пікайзен Анатоль Саврадимович придумав для вас генеральний слоґан всієї виборчої опупеї.

Гасло круте, як свинячий хвостик. Виголошувати?

— Виголошуй.

— Лілія Крутая — мать городов руських!

У таких місцях комедійних програм і теле фільмів ставлять закадровий здоровий регіт масової авдиторії. Ха-ха-ха, ги-ги-ги, го-го-го, і-і-і-і, хи-хи-хи, ай-яяй, йой-йой-йой, ого-го, охо-хо, не можу більше!

Лілія мовчала.

— Проскануй Пікайзена. Кардіограму, енцефалограму, рентґеноскопію.

— Вже.

— Реферуй.

— Тридцять шість років. На початку Незалежності у провінції втовпився до лав патріотичних борців. Швидко розчарувався — трофеї після перемоги не дісталися. Справедливо образився. З такими самими молодими невдахами помщався в богемно-інтелектуальному гурті «ҐҐҐ» — «Ґенерація Ґерменевтів Ґеніталій», все з літерою Ґ.

Написав протестні твори про Україну в контексті «так не діставайся ж ти нікому!». А саме: «Герої і геморої», «Сто ножів кпину — Україні в спину»,

«Судьба столба» — російською. Шукав у Москві спонсорів. Москва погордувала. Кілька років блазнював у саморобному часописі «Хата скраю».

Зажив скандальної слави. Але жіноцтво вже відсахнулося хіпарів і перекинулося до багатіїв.

Рушив до столиці продавати свою голодну популярність, хто більше дасть. Багато хоче, нічого не вміє, крім гри в слова. Таке видає — упісяєшся.

— Наведи.

— Гробова дошка пошани. Обід з трьох літер.

— Десь я вже це чула. Або читала.

— Все’дно смішно. А — гомік сапієнс. Чули?

На моїх очах придумав.

— Чи ти не закохалася?

— Любов — не СНІД, статевим шляхом не передається. Теж — він.

— Чому досі ніким не куплений?

— Хоче лише вас. Каже, його власний маркетинг засвідчує: пані Крутая — найперспективніша особистість, він ладен створювати їй харизму.

— Гм… Комплексомани під сучасну пору — товар. Наблатикалися зваблювати. Покоління голоцвайків йде на їхній посвист… Клич.

Анатоль Саврадимович Пікайзен увійшов.

Нахабнішого виклику костюмерним догмам фірми Л.І.Крутої годі уявити. Апофеоз — капроновий капелюх і вишита орнаментом «куряча лапка» краватка.

Крутая налила гранчачка по меніск.

— На.

Пікайзен професійно випив.

— Що за прізвище таке цікаве — Пікайзен?

— Псевдо. Справжнє — Курочка. Скажіть, хіба це прізвище для афіші?

— То ти артист?

— У душі!

— Беру на зарплатню. Будеш кур’єром. І вопше.

Скажи Зіньці, хай оформлює. Затям: дізнаюся про зраду — тебе довго шукатимуть.

— Йєс, мем, — погодився Пікайзен і глухо притупнув розношеними сандалями. — Дозвольте йти?

— Валі.

— Зінько!

Секретарка знову впурхнула.

— Візьми у Стратонівни під звіт скільки треба і зодягни його. Харізмейкер, блін.

Нарешті вони залишилися на самоті.

— Хочеш, я відкрию тобі страшний секрет? — повернулася до теми Крутая.

Лідка надзюрила «Геннессі» в чарочки, дбайливо підсунула Кулик лимончик, кришталеве блюдечко з рожевими, прозорими скибочками сьомги, розетку з оливками. Чорними й кольору хакі. Кольорів жалоби й війни.

— У матеріялах справи Зірки Симчич є відбитки моїх пальців на колбі з отрутою барбізоном і на чашці, знайденій на місці вбивства дієтсестри Король. Тоді їх не змогли зняти. Зараз з’явилася нова технологія. Відбитки можуть ідентифікувати.

Ти назбирала повну колекцію моїх теперішніх відбитків. На фужерах, ручках, паперах. А я лаяла Зіньку, що не стежить за відвідувачами, які цуплять предмети просто з мого столу…

Крутая увімкнула касетник. Почувся голос Стаса.

«Пам’ятаєте, звинувачення Олійник зайшло в кут через брак прямих доказів. Зокрема, відбитків її пальців. Щойно з’явилася нова метода. Пальчики можна зняти навіть якщо предмет витерли. На приклад, з чашки, що її Олійник підкинула до кабінету вбитої нею дієтсестри Король. А це значить, що, добувши відбитки пальців нашої з вами шефині і порівнявши їх з кримінальними, ми можемо стовідсотково довести, що вона й покійна Лідія Олійник — та сама особа».

— Невже Зінька підслухала?

— Ти дожила до сивини й не навчилася розбиратися в людях. До чого тут Зінька. Це — Стас.

А ти, дурепа, знову йому повірила. Доведеться підвищити пацанові зарплатню. Люблю його, як сина. Хоча для сина підстаркуватий. Зробити коханцем? Зараз модно крутити з пацанами.

Скучила за мужчинською рукою. І виглядає Стас товарно. Можна в світ виходити, конкуренток дрочити. Ото зрадіє цапок наш прокурорський. А тепер давай міркувати. Якщо я не віддам тобі сина просто зараз, ти підеш до прокуратури і поновиш проти мене кримінальну справу, звинувативши в отруєнні дітей і дорослих… Бо нарешті є докази.

Чого не п’єш? Вип’ємо за здоров’я наших синів.

Випили.

— Закусюй. Релаксуйся. Може, мені, як у Японії роблять, написати гімн імперії «Крутая»…

Як гадаєш? На мотив «Боже, храни королеву».

Співатимете кожного ранку перед початком служби. Надихає.

— Твоя відповідь? — Кулик заїла оливкою.

— На що?

— Ти озвучила мої наміри,