Анатолій Георгійович Олексин - Говорить сьомий поверх

Дядько Семен мовчав.

— «Будинкова книга»! Це не та, звичайно, яку мадам Жері вела, а наша, нова! І ось ми з неї довідалися, що в нашому будинку проживають, виявляється, три маляри, два штукатури, два муляри і багато ще інших різних робітників, які на будівництвах працюють. От би з їхньою допомогою ремонт зробити! Га, дядьку Семене! І наш «Бойовий будинковий піонерський штаб» допоможе. Давайте запросимо зараз усіх на недільник або ж на суботник по ремонту свого рідного будинку!

— Ви б ото краще за собою слідкували, — буркнув двірник. — Усі стіни в парадному своїми іменами посписували й іншими всякими непристойностями…

— А ми все це білилами замажемо, — пролунав голос Олега Брянцева. — І стіни в парадному пофарбуємо!

— Щоб зручніше потім по чистому писати було?! Місця вам, чи що, не залишилося? — не здавався двірник.

— Е ні, якщо хоч одне слівце з'явиться, ми по почерку довідаємось!

— Оце інша справа! — погодився нарешті дядько. Семен. І втомлено зітхнув.

Дружня бесіда з двірником дядьком Семеном закінчена, — оголосив Сенько Блошкін…

… Наш спеціальний кореспондент з квартири номер тридцять шість передає, що вчора увечері цю кватиру спіткало страшне стихійне лихо: перегоріли пробки.

У героїчній боротьбі з цим лихом брала участь уся квартира: одні мешканці побігли до магазину по свічки, інші подіставали зі скринь гасові лампи, треті помчали шукати монтера, але було вже пізно і його не знайшли… Нарешті сам наш спеціальний кореспондент Владик Вербицький проявив чудову ініціативу: незважаючи на пізній час (було вже двадцять три години нуль-нуль хвилин за місцевим часом), він побіг в інший під'їзд, у квартиру номер сімнадцять, розбудив там бабусю Ганну Степанівну, підняв з постелі Олега Брянцева і привів його безпосередньо на місце катастрофи.

Наша радіостудія відзначає винахідливість свого спеціального кореспондента і твердо сподівається, що наступного разу Владик Вербицький чи хтось із мешканців тридцять шостої квартири ризикне сам, нехтуючи всіма небезпеками, вкрутити нову пробку замість перегорілої.

… Наш спеціальний кореспондент з квартири номер десять передач, що вчора вранці юна мешканка Валя Пузирьова залізла у вапну і просиділа там рівно одну годину тридцять чотири хвилини. Валя вчиться на другій зміні, і їй нікуди було поспішати. А всі Валині сусіди пішли на роботу невмивані.

Спочатку сусіди тихо просили Валю вийти, потім почали стукати в двері, але Валя не відповідала. Тоді всі захвилювалися… Думали навіть, що Валя втопилася — тим паче, що вона не вміє плавати. Почали смикати двері й навіть намагалися зірвати їх з петель.

Тоді Валя озвалася:

— Я перша зайняла ванну, і я маю право у ній сидіти скільки захочу!

Всім давно відомо, що у ванні не сидять, а миються. Мешканці намагалися пояснити це Валі, проте довго вони пояснювати не могли, бо запізнювались на роботу.

Пізніше, у бесіді з нашим кореспондентом, Валя пояснила, що вона дочитувала у ванні одну дуже захоплюючу книжку.

Кажуть, що сьогодні Валя дістала якийсь новий, дуже товстелезний цікавий роман. Бідні мешканці квартири номер десять: їм доведеться йти до лазні!

… Наш міжнародний оглядач передає з квартири номер п'ять. Вчора, рівно о другій годині дня, зі школи сюди прибув Стасик Гавриков. У коридорі прибулого Стасика зустрічали його мама, бабуся і молодша сестричка Рита. Стасик передав їм своє пальто, шапку і портфель, а ніяких дружніх вітань — на зразок як, наприклад, слів «здрастуйте» чи «спасибі» — не передавав.

На честь почесного гостя був даний обід, під час якого Стасик ні з ким не обмінявся промовами і навіть жодного слова не вимовив, а тільки дипломатичними кивками голови давав зрозуміти, щоб йому принесли першу страву, потім — другу, а потім уже — й третю.

Після обіду, що минув у напруженій і недружній обстановці, Стасик кілька разів невиразними рухами губів давав зрозуміти, що йому щось не подобається. Але що саме йому не подобалося, так ніхто й не второпав.

Після обіду почесний гість попрямував у приготовані для нього покої, тобто на диван, і проспав майже півтори години. Тим часом мама і стара бабуся натирали підлогу, а молодша сестричка Рита на кухні мила посуд.

Піднявшись, нарешті, з дивана, почесний гість вирушив на екскурсію на подвір'я у супроводі своїх приятелів з інших квартир.

Увечері на честь почесного гостя було влаштовано перегляд телевізійної передачі. Разом із високим гостем у першому ряду сиділа його молодша сестричка Рита, якій давно вже час було спати. Але спати вона не могла, бо почесний і високий гість не дозволяв вимикати телевізор доти, доки не закінчилися передачі й дикторка не побажала усім на добраніч.

Уроки високий гість цього дня не готував. В особистій бесіді з нашим кореспондентом він заявив, що у нього немає жодної трійки. Це так: жодної трійки у нього справді немає, зате є три двійки.

У бесіді з нашим кореспондентом Стасикова бабуся нічого не сказала, а лише важко зітхнула. І мама нічого не сказала — і теж зітхнула. А молодша сестричка, десятирічна Рита, сказала, що це не брат, а просто якийсь «заморський пан!». І ще вона обізвала свого брата «наслідним принцем». Устами дитини промовляє істина!

Наш спеціальний кореспондент з квартири номер двадцять три передає, що сьогодні вдень юна мешканка цієї квартири Зіночка Перепілкіна встановила новий рекорд тривалості телефонної розмови: вона не вішала трубку протягом вісімдесяти дев'яти хвилин, хоча всі інші мешканці мало не повісились!

Слід сказати, що попередній рекорд тривалості телефонної розмови (сімдесят дві хвилини) також належить Зінаїді Перепілкіній.

У бесіді з нашим кореспондентом Зіночка заявила, що своє