Рудольф Дауманн - Діаманти Ківі-Ківі

Тзумеб. Пошукаю там роботи. Чачі тепер дужий. На мідній горі завжди потрібні бушмени-робітники. Там є вродливі дівчата. Я візьму дружину, колихатиму дітей!..

— У тебе дурний брехливий язик, Чачі, — підхопився Маукі. — Я знаю, де Могила білої людини. Але навіщо нам золото? Тут, у горах, чудове вільне життя. Завжди є м'ясо і холодна вода.

Та молодий бушмен вперто стояв на своєму.

— З мене досить Нгам-Нгам. Я хочу до людей, мені треба тютюну для люльки і нюхального порошку. Я розповідатиму про велику мандрівку через Калахарі у Тсумебі, в Гротфонтейні, в Отаві. Я вже мужчина, а не дурне хлоп'я.

Батько підтримав сина:

— Куди Чачі, туди і я.

Старий знав, що на мідних копальнях в Отаві завжди потрібні робітники. Особливо охоче приймали на роботу малорослих витривалих бушменів, які возили в штольнях вагонетки. Їхня праця цінилася найдешевше. Можна уявити, скільки платили бушменам, якщо навіть дужий негр-овамбо заробляв за зміну два шилінги, з яких мусив платити за їжу, житло і робочий одяг.

Даремно розповідав Маукі про своє тяжке життя на фермі. В обох бушменів прокинувся потяг до людей, і він гнав їх назад, хоч для цього треба було пройти майже тисячу кілометрів.

Настала найкраща пора року — період дощів. У горах всього було вдосталь, і бушмени не квапились покидати їх. Іноді Маукі сам зникав кудись на півдня, але завжди повертався до невеличкого багаття, біля якого відпочивали його товариші.

Нарешті, одного вечора він повідомив, сяючи від радості:

— Завтра ми підемо до Могили білої людини. Сьогодні я бачив з гори ту ущелину. Там ми візьмемо шкіряну торбинку з золотом і повернемося в країну Кай-Кай. Навіщо нам копальні Отаві? Ми будемо дуже багаті!

Наступного дня бушмени вирушили в дорогу. Сонце піднялося вже високо над головою, коли вони спустилися з крутого сланцевого схилу на дно ущелини. Але Маукі помилився, гадаючи, що відразу знайде Могилу білої людини. Відтоді, як він тут був, минуло багато років. Піщані бурі, гірські обвали, осипи утворили дюни з піску, каміння і щебеню. Вони закрили вхід до печери, де знайшов свій останній спочинок безталанний золотошукач. Маукі безпорадно блукав між дюнами і скелями. Під щебенем десь зник також струмочок, і бушменам доводилося глибоко заганяти в пісок свої бури, щоб виссати хоч краплину рятівної вологи.

Чачі і його батько вмовляли Маукі залишити ущелину, де стояла страшенна спека. Та юнак не хотів і слухати про це. Він переповзав з місця на місце, відкидаючи каміння і принюхуючись. Раптом Маукі відчув, як з-під купи кам'яних уламків потягло прохолодою. Юнак радісно скрикнув і змією прослизнув у вузьку щілину. В ту ж мить десь з-під гори пролунав його тріумфуючий крик.

Скоро він виповз з повною калебасою[13] води, потім приніс кирку, схожу на хрест, згодом виволік на сонце затверділий, мов кістка, шкіряний мішок. Їм довго не вдавалося розв'язати старанно затягнутий мотузок. Сутінки вже заповнили ущелину, коли, нарешті, Маукі про-сунув-таки руку в торбину і вийняв жменю тьмяно поблискуючого золотого піску й самородків.

— Це коштує стільки фунтів, скільки два рази по сто всіх пальців на руках, а може, й більше! — запевняв Маукі, радо приклацуючи язиком. — За золото ми купимо собі машину, і тоді бушменам не треба буде бродити по пустині, купимо ферму каракулів, великий мішок тютюну, багато рогів нюхального порошку і горілки, багато-багато горілки!

Супутники сміялися з мрій товариша, брали в руки дивний метал, пробували його на зуб і необачно впустили між каміння кілька крупинок. Маукі дуже розгнівався на них, дбайливо зав'язав мішок і знову зник у печері. Досхочу напоївши друзів водою, він, зрештою, виповз наверх весь мокрий, ніби скупався. Цього разу в руці в нього був іржавий ніж. Маукі подарував його Чачі, і бушмени рушили на північ, бо саме туди тік струмок, який починався в печері.

Увечері друзі з'їли тільки по жмені смаженого насіння з трави, проте всі троє були веселі і задоволені. Маукі невтомно мріяв, що вони куплять за золото. І коли його вигадка здавалася бушменам неймовірною, вони заходилися реготом, який заглушав виття гієн, що бродили навколо.

Протягом двох днів Маукі сам ніс мішок із золотом. Потім, коли бушменам пощастило загнати ще одну жирну самицю вільдебеста, вони зробили з її шкури три торбинки і розділили важку ношу. За порадою Маукі бушмени прикрили золото жалюгідними запасами харчів.

— Оцей пісок, — застерігав юнак своїх товаришів, — біла людина любить понад життя. Якщо дізнається, що ми маємо золото, то вб'є нас. Нікому не кажіть про золото.

Шість разів з'являвся над мандрівниками повний місяць, поки вони перетнули пустелю Омахеке і, нарешті, прибули в Кай-Кай. Там їх гостинно зустріли бідні мисливські племена, обміняли їм шкіряні настегнові фартушки і мисливські накидки на три замащених комбінезони.

Бушмени довго торгувалися з одним сірійським бродячим торговцем за широкополі бурські фетрові капелюхи. Однак, коли Маукі запропонував за них три пучки золотого піску, сірієць не взяв його. Він продавав лише за гроші.

— Торгівля за золото суворо заборонена, — пояснив він бушменам. — Золото приймає тільки Південно-Африканський банк у Гротфонтейні. Ідіть туди, обміняєте його на фунти й шилінги і тоді купите в мене ці гарні капелюхи. Зрозуміли?

Ні, для Маукі було зовсім незрозуміло, як перетворити золото в гроші. Він знав тільки, що для цього треба йти до білих людей, а вони неодмінно спитають, де він узяв золото. Друзі щовечора обговорювали, що їм робити з цими жовтими зернятами, але так нічого і не могли придумати. Рішення виникло несподівано, коли вони пішки прийшли в Гротфонтейн.

— Я не візьму з собою всього золота, — сказав Маукі. — Насиплю трохи в кишеню штанів і змішаю з блискучими камінцями. Всі вважатимуть мене дурником. Чекайте мене біля річки.

Вія ні на мить не сумнівався в чесності своїх товаришів, не побоявся, що вони обдурять, зникнуть разом із золотом. Їм і справді навіть на думку таке не спало. Чачі і його батько тільки