Роман Росіцький - Лук Нічної Громовиці

причепився страх темряви. Дівчинка думала, що давно вже позбулася його, бо дідусь колись навчив її давати собі раду з тим страхом. Слід сказати, що дідусів рецепт був дуже простим, але дієвим: якщо тебе лякає темрява, то вступи у її володіння. Щойно ти себе примусиш це зробити, як побачиш, що насправді навіть найглухіша темрява наповнена часточками світла. Світло ж проганяє невідомість, яка і є причиною наших страхів. Але сьогодні Інга навіть уявити не могла, що ступить крок у темряву за вікном. Її жахала сама лише думка про це.

Не знати чому, Інзі раптом захотілося вдягнути Хмарникові окуляри. Те, що вона крізь них побачила, її налякало, але ще більше збентежило: під вікнами метушилися якісь невеличкі створіння, що більше нагадували згустки темряви. Ці істоти щось тягали і складали під хатою.

Інга, не довго думаючи, висунулася у вікно і прикрикнула на темних прояв, але ті ніяк на це не зреагували. І хоч дівчинці все ще було страшно, вона вирішила вийти надвір. Темні створіння і далі вовтузилися, лаштуючи чорні круглі предмети штабелями під вікном будинку. Усі Інжині спроби якось на них вплинути були марними. Її немовби не помічали. До круглих чорних коробок Інга не могла доторкнутися — вони були неначе з повітря.

Інга вирішила простежити, звідки темні істоти їх приносять. Йти довелося недалеко. За яку сотню кроків від її дому, прихований від стороннього ока густими кущами, біля закинутого обійстя стояв Гуфі! Поряд із ним височів темний контейнер, з якого Гуфі діставав чорні кружала і передавав заклопотаним згусткам темряви.

— Ти чим тут займаєшся?! — напустилася на ворога Інга. — І що це за нечисть біля тебе?

Гуфі не відповів. Знявши окуляри, дівчинка побачила зовсім іншу картину: хлопчисько з осклілим поглядом стоїть під кущами і розмахує руками, немовби щось комусь передаючи. Він не реагував на зовнішні подразники, цілком і повністю присвятивши себе чудернацькій роботі.

Інга подумала, що треба знову летіти на пораду до Громовиці.

— Я вже тобі, певно, набридла, — мовила дівчинка замість привітання. — Пробач, що знову від роботи відриваю.

— Які дурниці, — махнула рукою Громовиця. — Можеш прилітати хоч щогодини. А що сталося?

— Навіть не знаю, як тобі пояснити. Гуфі співпрацює з якимись темними створіннями, що складають під моїми вікнами незрозумілі темні предмети…

— Страхоміни, — з розумінням кивнула Громовиця. — А встановлюють їх збирачі страху. До речі, які вони, ті міни?

— Круглі, близько півметра у діаметрі, — силкувалася згадати Інга.

— Небезпечна річ. Треба негайно розміновувати.

— А як?

— Потихеньку. Зараз я покличу сапера, який тобі допоможе.

— Мені що, самій доведеться це робити? Але ж я навіть доторкнутися до них не можу!

— Для цього потрібні спеціальні рукавички. Зачекай трохи, я мушу знайти майстра. — Громовиця шугонула високо у хмари і не поверталася більше п’яти хвилин.

Інга вже почала було хвилюватися, але побачила, що Громовиця повертається, і не сама.

— Знайомся: сапер найвищого класу — майстер Елпідіфорос.

— Калі спера, — привітався сапер.

— Калі спера. То ви з Греції?! — здивувалася Інга, яка знала від батьків грецьке привітання.

— Я родом з маленького острівця у Середземному морі, — усміхнувся той. — Але зараз набагато важливіше знешкодити страхоміни біля твого дому. Поговорити можна й пізніше.

Інга кивнула Громовиці на прощання і полетіла за майстром Елпідіфоросом.

Збирачів страху уже не було біля Інжиної хати, лише Гуфі стояв на роздоріжжі, немов когось очікуючи.

— А чого це він і досі тут стовбичить? — спитала Інга у свого супутника. — Усі міни вже позакладали.

— Не знаю, — здвигнув плечима майстер. — Може, хоче подивитися, як ти на них підірвешся.

— Нема чого йому тут вештатися… Ану, марш додому спати!

— Він сам не піде, — похитав головою сапер. — Доведеться викликати патруль.

Майстер Елпідіфорос дістав зі своєї наплічної сумки пласку коробочку. Щось натиснув і сказав:

— Земля — патрульним Неба. У квадраті 37 дріб 49 готується детонація страхомін. Розмінуванню перешкоджає об’єкт К.

— Це ти, Елпідіфоросе? — пролунав з коробочки голос. — Знову працюєш? Зараз ми когось до тебе пришлемо.

— Не зволікайте, бо тут півсотні страхомін типу РС-10.

— Зараз будемо. Кінець зв’язку.

Патрульні й справді з’явилися миттєво. Інга у своїх окулярах чудово бачила три світлі постаті, що вийшли з дископодібного корабля і рушили до Гуфі. А хлопець вирішив, що краще для нього з патрульними не спілкуватися, тому дременув одразу.

— Дякую! — махнув рукою майстер Елпідіфорос патрульним, і ті зникли так само, як і з’явилися.

— Стривайте, я так і не зрозуміла, для чого ті міни, — спохопилася дівчинка, коли вони лишилися самі.

— То все через десантні кораблі з Космотуменовими суперагентами. Якщо вони підірвуться під тобою, то можна й померти від страху. Уявляєш, як твоїй родині після цього буде? А тоді прилетить десантний корабель і суперагенти вселяться у твоїх рідних. Я таке вже бачив. Тільки тобі боятися немає чого. Ми зараз усю цю погань знешкодимо.

Чесно кажучи, Інзі стало трохи не по собі. Але спокій досвідченого сапера розвіяв побоювання, звільнивши цікавість.

— А де беруться оті міни?

— Їх роблять у своїх цехах спеціальні майстри, а вибухівку приносять страхові агенти…

— То ті, котрі майно страхують? — здивувалася Інга.

— Ні, інші, але вони з тими вашими страховими агентами тісно співпрацюють. Ваші наганяють страху, щоб гроші заробити, а ота нечисть за ними йде і страхи підбирає, — пояснив майстер Елпідіфорос. — Але давай до роботи братися. Поговоримо, коли скінчимо. Я тобі подаватиму детонатори, а ти їх знешкоджуватимеш.

— Я?.. Як? — здивувалася Інга.

— Просто розкручуєш детонатор і все. Взагалі-то робота ця не вельми приємна, але що вдієш?

Майстер Елпідіфорос обережно підійшов до страхітливої купи під