Наталія Паняєва - Тут баба ворожила (2006)
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я певен: вона ще довго проживе і крові з мене поп’є багато.
— А все ж давайте поб’ємося об заклад. Ми приблизно знаємо ваші прибутки, тому сума парі буде такою. Дві тисячі проти двох, що вона помре до Великодня. Доларів, звичайно.
— Це надто довго! — заперечив Авенір.
Він заходився розповідати, скільки грошей йому коштує зараз примусити мовчати цю жінку, як його це нервує, адже невідомо, що вона викине наступного дня. Артеменко начебто повірив, що справа невідкладна.
— Добре, — сказав він, — але в такому разі сума змінюється. Зробімо так: три з половиною проти трьох з половиною тисяч доларів, що за місяць цієї жінки не стане. Адже я маю таке передчуття.
Дейкало вирішив трохи поторгуватися для вигляду, але Артеменко наполягав на своєму: три з половиною тисячі доларів — і баста.
Нарешті Авенір погодився. Вбивче парі було укладено.
Дейкало підписав якісь папірці, навіть не прочитавши їх. Це було проти його правил, однак він почувався надто виснаженим, щоб до чогось прискіпуватися. Та й що б дало, якби він прочитав угоду? Далі йому залишалося лише платити.
— Я маю якісь юридичні зобов’язання перед вами? — для годиться спитав Дейкало.
— Жодних юридичних зобов’язань, — відповів Артеменко. — Парі є парі. Але якщо той, хто програв, не платить…
Дейкало правильно зрозумів його погрозу.
— Я не збираюсь уникати відповідальності, — з гідністю сказав він.
— Дуже мудре рішення, — все ще грізно мовив Артеменко. — Борги варто віддавати. Але поговорімо про справу. Де живе ця жінка? І як її прізвище, до речі?
— Я обов’язково мушу відповідати? — Авенір волів не надавати точних відомостей про Русю.
— Обов’язково, — підтвердив Артеменко.
— Її прізвище Вертянкіна Олена. Вона наймає квартиру у Святошині. Ось точна адреса.
— А далі я мушу влаштувати вам побачення з Володаркою. Ви ж знайомі з пані Володарською, чи не так? — перепитав шахрай.
— Так.
— Крім того, Володарці потрібна якась річ, що належить цій жінці. Щось із одягу: носовичок, шалик, рукавичка.
— Навіщо? — стрепенувся Дейкало.
— Шановний, не задавайте так багато питань. Я і сам не знаю. Я лише виконую вимоги Володарки. А вона не виказує своїх секретів.
— Але я хочу знати, що там відбувається. Що вона робить?
— Затямте: я нічого не знаю. Більше того, я не хочу нічого знати, — Артеменко помовчав, а потім додав зовсім іншим тоном: — І хочу дати вам пораду. Зустріньтеся з пані Вертянкіною. Заспокойте її, натякніть, що примирення можливе. Скажіть, що маєте дещо владнати, нехай почекає кілька тижнів, а тоді ви навік будете разом. Коротше кажучи, чого я вас вчу? Ви і самі знаєте, що у таких випадках плетуть дівчатам.
— А потім?
— Прихопіть якусь дрібничку з її одягу і вирушайте до Володарки. Здається, неподалік від неї живе ваша знайома, пані Мурченко?
— Так, Надія Борисівна.
— Зайдіть до неї, наче у справах. Скажіть, що хочете потрапити на сеанс до Володарки. Мовляв, це, звичайно, дурниці, але вам цікаво. Нехай все буде відкрито.
— А далі що?
— А далі ми будемо чекати результатів. Але краще буде, якщо ви опинитеся подалі від Києва. Можете взяти відрядження?
— Можу, але не розумію, навіщо.
— Довіртеся мені, так буде краще, — Артеменко простяг Авенірові свою білу руку на знак того, що візит закінчено.
Сеанс чорної магіїЗа три дні, попередньо зателефонувавши і отримавши дозвіл заїхати, Дейкало завітав до Надії Борисівни Мурченко. Вона пригостила його кавою з бутербродами і тістечками, не припиняючи недовірливі розпити про майбутній візит до Володарки.
— Ви і справді хочете побувати на сеансі? — у її ввічливому питанні чулася легка зневага. — Ах, не звертайте на мене уваги, ви ж знаєте, я не вірю ні в Бога, ні в чорта. Я вірю лише в те, що є якась сила і вона керує нами.
— Але ж це і є Бог, — засміявся Авенір.
— Називайте це, як забагнеться. А я все одно не ходитиму до церкви, — і собі засміялася Надія Борисівна. — І на сеанси чорної магії теж. Ви зараз ідете до них?
— Ні, — похитав головою Авенір. — Мене запрошено на вечір. А зараз я хочу зайти до пана Картамиша. Він запрошував мене, а я все не міг вибрати час.
— Дуже добре! — зраділа Надія Борисівна. — Він — людина з тверезим розумом. Вам не завадить набратися у нього здорового глузду перед сеансом мракобісся. Ви маєте дещо дивний вигляд.
Вона запитально подивилася на Дейкала, очікуючи пояснень, але той волів вдати, що не зрозумів її мовчазного запитання.
На цьому Дейкало попрощався і рушив до пана Картамиша, який жив неподалік.
Той зустрів Авеніра у холі, сидячи у своєму незмінному візку. Вони пройшли до вітальні, Авенір всівся на диван навпроти шафи з дорогоцінною порцеляною.
Пан Картамиш нетерпляче спитав:
— Ну, розповідайте,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тут баба ворожила (2006)», після закриття браузера.