Марк Геддон - Загадковий нічний інцидент із собакою

ти сам знаєш, як поводився той клятий пес після операції. Чистий шизофренік. То він лагідний, наче янгол, перекидається на спину, аби йому животика чухали, а наступної миті вгризається тобі в ногу зубами. Коротше, ми кричимо одне на одного, а пес накладає купу в саду. Тільки вона захряснула двері, а переді мною вже стоїть це падло. І… Я знаю, знаю. Може, якби я його просто копнув, то він би й сам утік. Але, чорт забирай, Крістофере, коли очі застилає той червоний туман… Господи, ти ж знаєш, як воно. Я про те, що ми з тобою не такі вже й різні. І тоді я міг думати лише про те, що вона цінувала того клятого пса більше, ніж мене чи тебе. Наче всі почуття, які я стримував у собі протягом цих двох років, просто…

Тоді Батько ненадовго замовк, а потім сказав:

— Вибач, Крістофере. Клянуся, я ніколи не думав, що все так станеться.

І тоді я зрозумів, що він не жартує, і дуже злякався. Батько продовжив:

— Ми всі помиляємося, Крістофере. Ти, я, твоя мама — усі. Інколи ми дуже сильно помиляємося. Ми звичайні люди.

Він підняв праву руку й розвів пальці віялом.

Але я закричав і штовхнув його від себе, і він упав із ліжка на підлогу. Він сів і сказав:

— Гаразд. Послухай, Крістофере. Мені дуже шкода. На сьогодні досить, як ти гадаєш? Зараз я піду вниз, а ти лягай спати, і ми поговоримо вранці. Все буде добре. Чесне слово. Довірся мені.

Потім він підвівся, голосно зітхнув і вийшов із кімнати.

Я дуже довго сидів на ліжку й дивився в підлогу. Потім я почув, як Тобі шарудить у клітці. Я підвів погляд і побачив, як він дивиться на мене крізь ґратки.

Мені треба було забиратися з дому. Батько вбив Веллінгтона. А це означало, що він міг убити мене, оскільки я не міг йому довіряти, навіть попри те, що він сказав «Довірся мені», оскільки він збрехав про дуже важливу річ.

Але я не міг забратися з дому тої ж миті, оскільки він би мене помітив, тож довелося чекати, поки він засне.

Була 11:16 вечора.

Я знову спробував подвоювати двійки, але не зміг рахувати далі ніж 215, а це 32 768. Тож я почав стогнати, аби час минав швидше, а я ні про що не думав.

Потім настала 1:20 ночі, але я так і не почув, щоби Батько піднімався до себе в кімнату спати. Я замислився, чи він заснув унизу, чи чекає нагоди зайти в спальню й убити мене. Тож я дістав свого швейцарського армійського ножа і витягнув пилку, щоби мати змогу захищатися. Потім я дуже тихо вийшов зі своєї кімнати й прислухався. Я нічого не почув і так само дуже тихо й дуже повільно почав спускатися сходами. Коли я дістався до першого поверху, то крізь двері вітальні побачив ногу Батька. Я почекав 4 хвилини, аби побачити, чи вона не ворухнеться, але вона не ворушилася. Тож я пішов далі, поки не дістався холу. Тоді я озирнувся на двері вітальні.

Батько лежав на дивані з заплющеними очима.

Я довго на нього дивився.

Потім він хропнув, а я підстрибнув і почув, як у вухах шумить кров і як швидко б’ється серце, і мені стало боляче, наче всередині грудної клітки надувалася велика повітряна куля.

Я подумав, чи не станеться в мене серцевого нападу.

Батько не розплющив очі. Я подумав, що він може прикидатися, наче спить. Тому я дуже міцно схопив ножа й постукав по дверній рамі.

Батько поводив головою з боку в бік, смикнув ногою й сказав: «Гнннн», але очі не розплющив. Потім знову захропів.

Він спав.

Це означало, що я міг вибиратися з будинку, тільки треба було рухатися дуже тихо, щоб його не розбудити.

Я зняв обидва пальта й шарф із гачків біля вхідних дверей і одягнув усе на себе, оскільки вночі надворі холодно. Потім знову дуже тихо піднявся на другий поверх, але це було важко, бо в мене трусилися ноги. Я зайшов до себе в кімнату й узяв клітку з Тобі. Він шарудів, тож я зняв одне пальто й накинув його на клітку, щоби приглушити звуки. Потім я зніс його вниз.

Батько так само спав.

Я пішов на кухню й узяв свою спеціальну скриню для їжі. Я відімкнув двері з чорного ходу й вийшов надвір. Тоді я зачинив двері, притримуючи ручку, щоби замок не клацнув надто гучно. Потім я пішов у глиб саду.

У глибині нашого саду стоїть сарай. У ньому газонокосарка, секатор і багато садового приладдя, яким користувалася Мати: горщики, мішки з компостом, бамбукові тростини, мотузки й лопати. У сараї було би трохи тепліше, але я знав, що Батько шукатиме мене в сараї, тож я зайшов за сарай, протиснувся в щілину між стіною й парканом і забрався за великий чорний пластиковий бак для дощової води. Там я сів і трохи заспокоївся.

Я вирішив залишити пальто на клітці Тобі, щоби він не застудився й не помер.

Я відчинив свою спеціальну скриню для їжі. Усередині лежали дві лакричні палички, батончик білого шоколаду, три клементини, рожева вафля й червоний харчовий фарбник. Я був не голодний, але знав, що треба щось поїсти, бо якщо нічого не їсти, то можна