Сергій Бут - «Аляска»

Єдина лампочка, без плафона, світила в тій стороні, де були процедурні санітарів і куди, власне, повели Міхаеля. Антон прислухався, чи, бува, звідти не лунає роздирай-душу крик товариша, але нічого не почув. Парочка пацієнтів рушила в інший бік. Вони йшли, дослухаючись до звуків, породжених їхніми кроками. Антон хвилювався. Їхня витівка на тлі садистичних витівок Павловичевих холуїв могла коштувати життя.

Хлопці звернули з оповитого сутінками коридору в загальний туалет по ключі й ліхтарик. Бемоль зохотився самостійно піти по речі й залишив Антона наодинці перед дверима. Зненацька блискавка роздерла навпіл небо, напнувши Антонові нерви до межі. Два короткі спалахи світла вдерлися до приміщення коридору крізь величезні вікна. У павутинні лікарняних вестибюлів почулося шарудіння чиїхось ніг, і Антон напружився, вдивляючись у сутінки, що відвоювали в блискавки свою територію. Нікого. Пацієнт віддихнув, аби не тривожитися зайвий раз перед зануренням. Нарешті з’явився Бемоль, і їхня мандрівка тривала далі.

Скобу на дверях у підвал Бемоль демонтував у звичний спосіб. Хлопці пройшли всередину, і лише тоді зачинатель цієї операції увімкнув ліхтаря. Як завжди, зграя потривожених комарів здійнялася вгору. Вони згуртувалися для нападу на непроханих гостей, але останніх це ніскільки не бентежило. Хлопці чвалом попрямували до краю темного приміщення.

Вода, охолоджена підвальними мурами, облизала Антонове тіло. Професійні навички нівелював брак гідрокостюма, який захистив би від переохолодження. У перші секунди занурення кров відринула від кінцівок і рвонула в напрямку серця, зводячи руки й ноги судомами. Його підготовки було більш ніж досить, аби витерпіти перешкоди, але нещодавня нервозність пришвидшувала серцебиття та споживання кисню. За кілька днів укотре випадало входити в роль потопельника. Антон плив, розгрібаючи перед собою об’єми води й перебираючи ногами. Він тримав ритм і поступово просувався вперед. Зрештою небезпечна відстань ось-ось мала скінчитися, і він дедалі частіше виставляв руку догори, шукаючи над поверхнею повітряний прошарок. Нарешті його ліва рука вперлася у дверну щілину, і, відштовхнувшись правицею, Антон виплив в іншому кінці коридору. Спочатку пацієнт ковтнув повітря і обережно підплив до сходинок. Двері, вирізані в темряві коридорним світлом у формі вертикального прямокутника, зорієнтували плавця. Припавши до них вухом, Антон вслухався в тишу головного корпусу лікарні й, переконавшись, що там порожньо, одягнувся й відімкнув двері.

Порожнеча холу змусила Антона розпочати операцію. Він босоніж пустився лабіринтами корпусу, намагаючись якомога швидше дістатися їдальні. Згідно з Бемолевими інструкціями, Водолаз дійшов до кабінету головного лікаря й відімкнув двері ключем. Попередні відвідини вотчини Павловича без проблем допомогли відшукати встановлену ним камеру, і, провівши з нею відповідні маніпуляції, Антон видобув флеш-карту з імовірним записом злочину, скоєного напередодні Павловичем. Карта пам’яті опинилася в кишені кальсон саме тієї миті, коли на скляних дверях кабінету виник чорний силует чоловічої фігури. Він не рухався, викликаючи в пацієнта страх бути викритим.

Секундна стрілка настінного годинника зрадливо порушувала тишу кабінету. Серце Антона безперестанку калатало в грудях. Напруження зростало завдяки незворушності постаті, що моделювала в голові Антона найгірші варіанти розвитку подій, якщо нічний гість спробує увійти до кабінету. Нарешті фігура зрушила з місця й пішла своєю дорогою. Її зникнення зі скляного полотна дверей дещо заспокоїло Антона, і він полегшено відсапнув. Залишилося зробити останнє і з’ясувати мотиви сьогоднішньої поведінки санітарів. Як і минулого разу, Антон підійшов до вішака, де висів халат Павловича, і встромив руку до кишені. Ключ від сейфа лежав на місці. У лічені секунди інструмент опинився в його руці, і сповнений цікавості пацієнт підійшов до металевої шафи та відчинив дверцята. Уже знайомий зошит перекочував до рук хлопця, відкриваючи йому всі таємниці Павловича, одначе прізвища Міхаеля в списках не зазначалось. У запаморочливому лабіринті нинішніх подій з’явився ще один глухий кут.

Вирішення цих ребусів потребувало значного часу, якого Антон не мав. Він замаскував сліди свого перебування на ворожій території і покинув кабінет.

Протяг снував назад-уперед коридором головного корпусу. Він залюбки прийняв до своєї компанії полохливого пацієнта, і в парі вони розпочали шлях до підвалу. Тримаючи в руках знаряддя вторгнення в кабінет найвпливовішої персони цього закладу, Антон занервував удвічі сильніше. Від будь-яких сторонніх звуків плечі здригались, а серцебиття пришвидшувалося. Нічна пора зайвий раз містифікувала лікарню, насичену поодинокими стогонами й шарудіннями її жителів. У таких умовах мандрівка видавалася справжнім випробуванням, та, на щастя, усе йшло за планом. Там, за їдальнею, поворот до «Аляски», а відтак — і до волі. Обітницю перед Бемолем дотримано, і тепер ніщо не завадить йому покинути стіни шпиталю.

Передчуття тріумфу, що з’явилося на обрії, притупило Антонів слух. На щастя, вчасно почутий галас незнайомців, які про щось теревенили, зорієнтував хлопця в ситуації, і він хутчіш смикнув за ручку дверей до їдальні. Вона виявилася зачиненою. Голоси зазвучали так чітко, що Антон розібрав: промовці були невдоволені розміром своєї зарплати. Рятуючись від небажаної зустрічі з персоналом лікарні, Антон кинувся до перших-ліпших дверей у палату.

Різка зміна освітлення осліпила втікача. Він прикрив за собою двері та притулився до стіни спиною, боячись зайвим рухом виказати своє перебування на забороненій території. Голоси порівнялися з палатою. У рамці дверей, яку вкривало матове скло, пропливли два чоловічі силуети, і хлопець ще щільніше втиснувся в стіну. Стражі лікарні проминули Антонів форпост, уселивши в пацієнта надію на порятунок. Дарма. Очі поступово звикли до напівсутінок, що царювали в палаті, і натрапили на жінку, яка досі мовчки стояла в центрі кімнати, прикриваючи простирадлом пласкі груди. Її обличчя видалось йому знайомим. Антон хутко приставив до вуст указівний палець, благаючи жінку помовчати, але це «німе» прохання жодним чином не подіяло на пацієнтку. Щойно їхні погляди зустрілись, як жінка зчинила справжній ґвалт. Почувши крик, Водолаз одразу впізнав у пацієнтці Зою Олексіївну, яка в перші дні його лікування здійняла схожий гармидер у їдальні через кавалок масла. Антон сполотнів. Її галасливий крик руйнував усю операцію, ретельно сплановану Бемолем. За якусь мить сюди увірвуться санітари й усе полетить шкереберть. Злі думки матеріалізувалися наступної секунди.

Двійко санітарів улетіли до палати, яка здригалася від вереску пацієнтки. Прослідкувавши за її поглядом, вони одразу ж виявили чоловіка, який був зайвим у жіночій палаті. Здивування з їхніх