Емерсон Т. Брукінґ - Війна лайків

твердження, то рідше оцінюєте його критично. А що довше перебуваєте в конкретній спільноті, то більше піддаватиметеся впливу її повідомлень, аж допоки вони не стануть прописними істинами – навіть якщо суперечитимуть правді.

Гомофілія не просто забезпечує приголомшливі онлайнові ехо-камери; її ефекти можуть мати згубні наслідки для суспільства. Це добре видно на прикладі руху проти вакцин, який стверджує, що одне з найважливіших відкриттів в історії людства – насправді величезна змова. Цей рух зародився у 1960-х, але вибухнув популярністю із поширенням соцмереж. Люди з радикальними, але нібито різними поглядами (крайні ліві підозрюють фармацевтичні компанії, крайні праві – уряд, а релігійні фундаменталісти підозрюють усіх, крім «богомольців») знайшли онлайн точку дотику. По всіх групах у Facebook та альтернативних сайтах здоров’я ці антивакцинатори поширюють вигадані історії про зв’язки між вакцинацією дітей і аутизмом, упиваючись теоріями змов і заявами, що вони єдині, хто вбачає у вакцинації другий голокост.

У нескінченному циклі зворотного зв’язку кожен контент, поширений у спільноті антивакцинаторів, робить їх лише впевненішими, що нормальні саме вони, адже захищають своїх дітей від богохульної, породженої урядом генної інженерії, що збагачує корпорації. І тут персоналізація, яку дають соцмережі, теж стає зброєю. Коли їм кидають виклик, антивакцинатори роблять мішенню не лише контраргумент, але й людину, яка його навела. Будь-який критик стає частиною змови, трансформуючи дебати щодо «фактів» на обговорення мотивів.

Пристрасть антивакцинаторів перетворила їх на потужну онлайн-силу. У свою чергу, це відкрило привабливі перспективи для інших охочих уладнати свої справи. Починаючи з кінця 2000-х до когорти прихильників антивакцинації приєдналася низка знаменитостей, популярність яких знизилася, на кшталт Дженні Маккарті та Дональда Трампа (який твітнув таке: «Здорова дитинка… яку накачали чималою дозою вакцин, не почувається добре, а змінюється. АУТИЗМ. Багато таких випадків!»). Призабуті зірки використали галас довкола антивакцинаторів, щоб покращити власний імідж, – мимохідь збільшуючи поширення ідеї.

У Сполучених Штатах результатом цього інтернет-руху стало те, що (після понад двох століть доведеного ефективного використання та сотень мільйонів урятованих життів) вакцини ще ніколи не піддавали такій кількості публічних сумнівів. Це могло би видаватися кумедним, ніби теорія про пласку Землю, якби не реальні втрати для найуразливіших членів суспільства – дітей. У Каліфорнії відсоток батьків, які застосували «відмову через особисті переконання», щоб уникнути вакцинації дітей, між 2000 та 2013 роками зріс учетверо, внаслідок чого стрімко зросла швидкість передачі дитячих хвороб. Поширеність захворювань, на кшталт кашлюку, сягнула рівня шістдесятирічної давнини, а Діснейленд-курорт похитнув спалах кору, на який захворіли 147 дітей. Воюючи з армією теоретиків цифрової змови, штат Каліфорнія врешті відмовився від аргументів й ухвалив закон із вимогою вакцинувати дітей. Це лише підкинуло хмизу у вогонь теорії змови.

Хай як спокусливо звинувачувати в усьому Інтернет, справжнє джерело цифрових ехо-камер, знову ж таки, вкорінене в людське мислення. Якщо коротко, люди люблять відчувати правоту й ненавидять, коли їм указують на помилки. У 1960-х один англійський психолог назвав це явище «упередженістю підтвердження». Інші психологи виявили, що намагання подолати таку упередженість, указуючи на помилки людей, часто лише погіршує проблему. Що більше ви оперуєте фактами, пояснюючи, що хтось не має рації, то більше вам протистоятимуть.

Інтернет лише загострює цю ситуацію, підживлюючи відповідні імпульси мозку, а потім поширюючи їх на нескінченну кількість інших імпульсів. Соцмережі переносять користувачів у світ, де кожна думка здається поширеною. Це допомагає знаходити однодумців. Після формування групи сила гомофілії зв’язує учасників спільноти ще тісніше. Полковник армії США, історик Роберт Бейтман сказав про це так: «Колись кожне село мало свого дурника. А тепер Інтернет звів їх усіх разом».

Таке поєднання підсилюваної Інтернетом гомофілії та упередженості підтвердження може розривати громадянське суспільство на частини. Кожна група починає вірити, що лише її члени знають правду, а всі інші – неуки чи, ще гірше, зло. У хитких станах ситуація може загострюватися до краю. Дослідження Інституту публічної дипломатії та глобальної комунікації Університету Джорджа Вашингтона 2016 року вивчило це явище в контексті Арабської весни (що, як ми бачили раніше, задала планку оптимізму щодо сили соцмереж). На прикладі Арабської весни вдалося пояснити, як авторитаризм швидко підкорив ці демократичні повстання.

Коли дослідники зосередилися на близько 63 млн постів про повстання у Twitter та Facebook, картина випрозорилася. Доступність інформації та простота організації онлайн зробили людей діяльними. Однак потім настав розкол. «З часом соцмережі заохотили політичне суспільство до самосегрегації на спільноти однодумців і посилили зв’язки між членами однієї групи, водночас збільшуючи відстань між різними групами».

Щойно спільний ворог зник, дикі звинувачення демонізували колишніх союзників і розділили людей іще більше. Дослідники пояснили це так: «Швидкість, емоційна напруженість та ехо-камерні властивості контенту соцмереж змусили тих, хто зазнав їхнього впливу, реагувати більш екстремально. Соцмережі вкрай поглиблюють політичну та соціальну поляризацію через швидке й інтенсивне поширення жорстоких зображень і страшних чуток».

Хоча основною темою згаданого дослідження був Єгипет, воно цілком могло б описати ситуацію в будь-якій країні світу.

Наслідок онлайн-протистоянь можна прочитати в сучасному іронічному звучанні класичної фрази. «Кожен має право на власну думку, але не на власні факти», – проголосив легендарний соціолог і сенатор від штату Нью-Йорк Деніел Патрік Мойніган. Він народився в епоху радіо і прийшов до влади, коли світом правило телебачення. Мойніган помер 2003-го – того самого року, коли Марк Цукерберґ почав експериментувати у гарвардському гуртожитку. За часів Мойнігана його слова втілювали правду. Сьогодні ж вони застаріли.

Факт, зрештою, – це питання консенсусу. Заберіть консенсус, і факт перетвориться на погляд. Навчіться керувати та маніпулювати цим поглядом, і ви зможете перекроїти структуру світу. У 2016 році речник штабу Трампа влучно висловився про це так: «На жаль, фактів більше немає». Ця заява звучала безглуздо, але, в певному сенсі, так воно і є.

На додачу існує ще один тривожний феномен. У соцмережах кожен має право на власні факти, але вкрай рідко формує свої думки. Переконання, що стають вірусними, продукує хтось інший.

суперпоширення брехні

4 грудня 2016 року люди просто собі обідали в родинному колі, коли до ресторану ввірвалася людина з розкошланою бородою. Побачивши автоматичну гвинтівку, а за поясом револьвер, батьки прикрили собою наляканих дітей. Але Едґар Велч навряд чи це помічав. Зрештою, він мав завдання. Цей 28-річний пожежник на півставки був переконаний, що піцерія Comet Ping Pong – це лише прикриття для таємного кола педофілів Гілларі Клінтон, і як батько двох дівчаток збирався щось із цим зробити.

Коли клієнти почали звідти тікати (і, звісно, писати про це в соцмережах), Велч попрямував до службових приміщень.