Володимир Броніславович Бєлінський - Країна Моксель, або Московія. Книга 3
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Слід мати на увазі, що йдеться не тільки про населення Рязанського та Володимирського великих князівств, а й про населення, яке не входило до цих князівств, але проживало на суміжній території. Ось чому в істориків Джувейні, Вільгельма де Рубрука, Рашид–ад–діна йшлося не про якісь там сумнівні князівства чи племена, а про величезну територію під іменем «країна Моксель».
Виникає дуже цікаве запитання: яку ж владу після підкорення залишив Батий на цій землі?
Сподіваюся, що після свідчення Джувейні в жодної людини не може з’явитися думка, що Чингісиди приходили тільки тимчасово і лише для грабунку. При звичайному грабежі війська не стоять під маленьким містечком сім тижнів, як було під Козельськом; не втрачають під ним тисячі загиблими, навіть полководців і родову еліту. При звичайному грабежі на Козельськ махнули б рукою та й пішли далі, тим більше, що розорення основних міст вже відбулося. При звичайному грабежі ніхто не обдаровує монастирі та церкви золотом, сріблом і ханськими грамотами.
Версія про грабіж і подальший відхід військ хана Батия — звичайна російська брехня. Дуже не хотілося московитам пояснювати, куди подівся великий Володимирський князь Юрій Всеволодович і як на тому столі опинився його молодший брат Ярослав Всеволодович.
Пропоную заповнити московську прогалину. Вільгельм де Рубрук у книзі про країну Моксель розповів таке:
«На північ лежать величезні ліси, в яких живуть два роди людей, а саме: Моксель, які не мають жодного закону, чисті язичники. Міста у них немає, а живуть вони в маленьких хижах по лісах. їхній государ і більша частина людей були вбиті в Германії. Саме Татари вели їх разом із собою до вступу в Германію, тому Моксель дуже схвалюють Германців, сподіваючись, що за їхнім посередництвом вони звільняться від рабства Татар… Мають вони вдосталь свиней, меду і воску, дорогоцінних хутр і соколів» [28, с. 88].
Як бачимо, Джувейні та Вільгельм де Рубрук ведуть мову про один і той самий лісовий народ Моксель. У зв’язку з тим, що обидва автори однаково називають народ і країну, можна впевнено заявити, що в 1253 році хани Золотої Орди цей народ і цю країну називали іменем Моксель. Не могли самовільно два абсолютно незалежні джерела однаково іменувати той самий народ і землю, які в 1253 році, за свідченням Рубрука, становили ядро «країни Сартаха».
Цілком реально припустити, що обидва великі історики в 1253–1255 рр. сиділи в ханській юрті для гостей, пили терпкий індійський чай, вели довгі розмови, просвіщаючи один одного. Могли не тільки розмовляти між собою, а й слухати спогади ханських полководців про важкі походи, страшні побоїща, далекі країни. Це цілком можливо. Тим більше, що і Джувейні, і Рубрук були освіченими людьми свого часу, допитливими та спраглими знань.
Але вернімося до країни Моксель і свідчення Вільгельма де Рубрука. Дружина країни Моксель, відразу ж після завоювання, разом з військами хана Батия відійшла на південь, у прикаспійські степи. Очолював мерянське військове з’єднання сам «государ країни Моксель». І ще одне свідчення: дружина країни Моксель брала участь у воєнному поході на Європу 1240–1242 років, де майже вся загинула разом зі своїм «государем». Так повідав Рубрук. Погодьмося: він у 1253 році не мав жодної причини перекручувати факти про країну Моксель, так само як не мав її і Джувейні при написанні книги «Історія завойовника світу».
Отже, після завоювання Рязанського та Володимирського князівств хан Батий з полонених та підкорених фінських племен сформував військовий загін, який «Татари вели із собою». Очолював військову дружину особисто «государ» країни Моксель. Як нам відомо, «государем» землі в 1237 році був великий князь Юрій Всеволодович.
Маємо незаперечні докази:
а) країна Моксель увійшла до складу імперії Чингісидів і її військова сила влилася у військові сили імперії;
б) очолював військову дружину землі Моксель у складі військ хана Батия особисто князь Юрій Всеволодович;
в) хан Батий залишив у підкореній землі панівним серед своїх нових підданих рід Юрія Всеволодовича;
г) беручи участь у війнах своєї нової вітчизни, князь Юрій загинув у воєнному поході Батия в Європу.
Не наводитиму ще з десяток супутніх істин, які випливають зі свідчень великих істориків.
Факт формування в 1238 році військової дружини з фінських племен є прямим свідченням установлення влади хана в ростово–суздальській землі. І, природно, раз дружину очолив сам «государ», значить, Батий залишив за князем Юрієм його «княжий стіл». На період воєнного походу на стіл тимчасово був посаджений молодший брат Юрія — Ярослав.
Однак у новій державі в Юрія та Ярослава управлінська влада була мінімальною. Адже хан Батий для керування новим улусом залишив військового намісника — Великого баскака, а на місцях — удільних баскаків.
Звертаю особливу увагу: баскаки були призначені на посади і приступили до виконання обов’язків на початку
1237 року, ще до відходу на південь військ хана Батия. Для наведення та підтримання порядку в розпорядженні Великого баскака було залишено мобільний військовий загін із найманців. Швидше за все, військовий контингент складався з 1–2 тисяч людей. Свідчення цього є в російській історіографії. Про них ми поговоримо трохи пізніше.
Які ще історичні висновки можна зробити з наведеного вище матеріалу?
Без сумніву, молодші брати великого князя Юрія, як і він сам, не чинили збройного спротиву військам Батия. Вони покірно сприйняли вимоги хана і, згідно з Ясою Чингісхана, залишилися сидіти на своїх столах. Оскільки великий князь Юрій разом із військовим загоном своєї землі пішов із військами Батия, то цілком природно, що на час його відсутності великим князем було призначено наступного після нього за віком брата — Ярослава. Молодші ж брати Юрія — Святослав та Іоан — були посаджені ханом на удільні столи.
У зв’язку з тим, що Ярослав зайняв тимчасово великокняжий стіл, його старшого сина — спадкоємця Олександра, якому на той час виповнилося 5–6 років, Батий забрав в аманати (заручники). Ця вимога була складовою великої Яси. І Плано Карпіні, який побував 1246 року в ставці хана Батия, засвідчив усе це.
Послухаймо: «Башафів, або намісників своїх, вони ставлять у землі тих, кому дозволяють вернутися (тобто залишитися у своїй землі. — В. Б.)» [28, с. 34].
На тій самій сторінці він уточнив і стосовно старшого сина князя Ярослава, так званого Олександра Невського. «В інших же, яким вони дозволяють вернутися, вони вимагають їхніх синів або братів, яких більше ніколи не відпускають, як було зроблено із сином Ярослава, якимсь вождем Аланів та дуже багатьма іншими» [28, с. 34].
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна Моксель, або Московія. Книга 3», після закриття браузера.