Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

на м'якій траві в тіні, дивлячись угору на височезні ялиці, які, здавалося, досягали своїми верховіттями хмар. Тут і там велися розмови, декотрі вояки грали в шахи або читали книжки. Тут сьогодні було багато визначних людей з адміністративної сітки ОУН, а між ними провідник Григор. Про займоване ним становище знали тільки одиниці, але всі ставилися до нього з респектом, бо він був зразком провідника-революціонера.

До Чумака підійшов Міша й вони, усміхаючись, радісно стиснули один одному руки. Чумак розпитувався про те, як йому живеться в новій сотні, й чи він задоволений.

- Яка різниця? - відповів Міша. - Ворог той самий, а приятелів можна знайти скоро. Але я маю інші проблеми…

- Які саме? - зацікавився Чумак.

- Чумаче, я дуже закохався!

- Котрий уже раз?

- Ти не смійся! Я кажу поважно!

- В кого? Чи не в Катрусю?

- Так, - признався Міша й чомусь почервонів.

Чумакові було досить смішно, й він мало що не спитав Міші, де буде брати цивільний шлюб, скільки матиме гостей на весільному прийнятті, а якому місці будуватиме хату й чи велику сім'ю плянує, знаючи який тепер час і здаючи собі справу з того, що буде завтра. Але здержався й тільки сказав:

- Міша! Любитися ніколи не гріх, а женитися хіба не мусиш?…

Розмову перервали несподівані постріли, і друзі побігли до своїх роїв. На відтинку сотні Бурлаки виникло маленьке замішання, але вже за хвилину вона лежала на становищах і вела завзятий бій. Згори летіли градом збиті кулями гілки. Чумак дістався до свого роя й побачив сотню Бурлаки в наступі. До неї долучилася сотня Громенка. Наступ вівся не стрибками, а бігом, і був скерований у напрямі Бірчі. Така гонитва тривала на відстань кількох кілометрів. Пізніше, вернувши на свої місця, вояки розпитували один одного, що. властиво, сталося і як, бо багато з них нікого не бачили. Кожний пояснював цей випадок по-своєму, аж урешті заговорив командир Бурлака:

- Ворог пересікав ліс із наміром заскочити сотню Громенка в селі Купні. Хтось із-за Сяну її там бачив і зголосив про присутність УПА. В часі маршу через ліс поляки наштовхнулися на наш курінь…

Він не докінчив. До групи, серед якої стояв командир Бурлака, підлетів поблідлий і захеканий чотовий Макар, вигукуючи:

- Друже командир! Друже командир! Бунчужний Біс убитий!

- Як? Де? - стрепенувся Бурлака.

- В першій лінії! На цей відтинок наскочили вороги, й коли Біс пустив першу серію, то сам дістав кулю просто у груди!

Біс був бунчужним сотні Бурлаки, а, крім того, ще й бунчужним цілого куреня. Служив старшиною в Українській Дивізії й чудом вирвався з-під Бродів. Ростом невеликий, досить сухорлявий, носив сильні окуляри. Будучи господарем сотні, він дуже нею опікувався й за це користувався великою популярністю серед повстанців. Усі його любили, й тому смерть Біса нанесла болючий удар цілому відділові, а найболючіший - сотенному Бурлаці.

Курінний штаб вирішив поховати бунчужного на одному із кращих упівських цвинтарів біля Волі Володзької. Його тіло поклали на коня командира Бурлаки і прив'язали до сідла, після чого курінь рушив у дорогу, що нараховувала майже тридцять кілометрів. Розтягнувшись на три кілометри, він проходив стрілецьким рядком через села. Спереду йшла стежа, за нею стрілець вів коня із тілом бунчужного Біса, потім ішов отець Кадило й курінний почет, а тоді вже довжезний ряд повстанців.

Після відбуття повільного десятигодинного маршу, курінь зупинився на відпочинок. Вояки заснули на кілька годин, і тоді похоронна процесія почала готуватися в безпосередню дорогу до кладовища, яке лежало на віддалі п'яти кілометрів. Тіло бунчужного тепер поклали на палатку, яку несло восьмеро повстанців, за ними йшов отець Кадило, почет, курінний хор. а відтак у трьох лавах курінь.

Хор співав похоронні пісні, й найбільше «Вічную пам'ять». Процесія йшла ще поволіше, а пісні лунали щораз то голосніші й голосніше. Покійний був дуже скромною людиною, але своєю невпинною працею для друзів здобув собі велику пошану серед усіх.

Нарешті процесія дійшла до кладовища УПА на високій горі. Ті вояки, котрі залишили місце постою куреня ще вранці, тепер уже мали готову викопану могилу. Біля тіла стала почесна варта, отець Кадило відправив Панахиду, а хор знову відспівав «Вічную пам'ять». Недалеко вже лежав березовий хрест із написом: «Курінний бунчужний Біс». Тут було вже кілька рядні таких хрестів. А скільки могил узагалі без хрестів, де друзів закопали вороги?!…

Чумак мимоволі пригадав полковника Коника, командира Орського й інших. Глянув на хрести, що стояли поблизу свіжої могили, й почав читати написи на них: «Чотовий Чайка», «Підстаршина Ярий». «Стрілець Ворон»… А далі вже тяжко прочитати, бо написи були невиразні, далекі. І знову подивився на новий хрест, прочитав напис: «Курінний бунчужний Біс»… Хто був цей чесний, ідейний герой українського народу, який заснув навіки?… В одній розмові з Чумаком бунчужний сказав, що є кревним отця Капустянського, - оце й усі Чумакові відомості про Біса. А як розбере цю справу майбутні історик?… Чи збережуться закопані архіви й зашифровані списки поляглих упівців?… Чи знайдуть їх?…

Думки Чумака перервали почесні крісові сальви, і вкрите квітами тіло бунчужного Біса обережно опустили в яму. Полетіли грудки землі.

Після похорону всі сотні переночували в четвертому районі, а потім вирушили до першого. Тут квартирували в таких селах, як Молодовичі, Красівці, Конюшня, Асмановичі п Керманичі. Деякі повстанці із сотні Громенка були уродженцями цих сіл, тож тепер мали нагоду відвідати своїх рідних чи знайомих.

Погостювавши добре в першому районі, сотня Громенка ввечері мала відходити у свій район, але її затримав командир Байда для виконання спеціяльного завдання цілим куренем.

По другому боці Перемишля, біля Журавиці, лежало кілька українських сіл, мешканці яких були дуже свідомі і тримали добрі зв'язки з УПА. Озброєні повстанські відділи там не стаціонували, а існувала лише сітка ОУН і велися зв'язки поміж заходом та УПА. Генерал Свєрчевський плянував повне знищення українського населення на Закерзонні й де тільки міг знайти село чи присілок, замешкалі українцями, їх ліквідував. Однакова доля стрінула такі села, як Вуйковичі, Ковичі, Мальковичі, Батичі, Оріхівці й Дуньковичі. Виселивши на протязі двох днів українців із тих сіл, ворог плянував заселити їх своїми колоністами. На такий чин не могло дозволити командування УПА безкарно й вирішило ці села спалити ще перед тим, як до них прийдуть нові поселенці.

Після проведення доброї розвідки, плянування й підготови, курінь рушив у дорогу. Перебрів Сян біля Сливниць, перетяв головне шосе Сянік - Перемишль, а потім, спритно маневруючи між польськими селами, подався до