Андрій Анатолійович Кокотюха - Червоний

що ворога слід знати в обличчя. По-друге, якщо в них це успішно працює проти нас, то ми візьмемо певні прийоми боротьби на озброєння, дамо рекомендації та застосуємо в нас проти них.

Ну, це я вас трошки плутаю, бо не про те хотів сказати: американські чи там французькі фільми про всяких там шпигунів без погонь, бійок та стрілянини не обходяться. Тоді як у реальній роботі, хоч у нашій, хоч у їхній, застосування зброї — крайній випадок. Ви, напевне, про це чули. Якщо говорити про історію з Червоним, то повірте мені — війни, бойових дій, збройних конфліктів після війни вистачало не тільки на Волині та загалом на Західній Україні. А стріляли в нас не тільки бандерівці чи оті, чули напевне, «лісові брати» — націоналісти з Прибалтики. Звичайні бандити теж озброєні до зубів. Хоча в сорок восьмому більше половину бандгруп повоєнного розливу половили на відправили назад за колючий дріт... те ж іще проблема...

То от, вогнепальної зброї на руках гуляло, дай Боже. Але якщо звичайних бандитів відповідні міліцейські підрозділи могли придушити самі, без спеціального втручання військ МГБ, то з такими, як Данило Червоний, було складніше. На відміну від кримінальних злочинців, бандерівці мали бойовий досвід і не просто ведення війни, а передусім ведення партизанської війни. Через те звичайна військова операція проти них не завжди виявлялася ефективною.

Примітка Клима Рогозного: Відставний офіцер КГБ знову лукавить і не називає речей своїми іменами. Операції, які він делікатно та обтічно називає військовими, насправді були каральними. Після російсько-чеченської війни подібні операції називають «зачистками». Військові підрозділи НКВД влаштовували облави по селах за мінімальною інформацією про те, що хтось із місцевих підтримує зв’язок із УПА. Людей брали в заручники, часом за ґратами опинялася третина населення, включно з жінками та дітьми. Облави проводили і в лісах, і не завжди заради реалізації реальної оперативної інформації. Боротьба з бандерівцями місцями мала показовий, точніше — показушний характер, щоб МГБ та МВД на місцях могли підтвердити власну дієздатність.

Але там, де не завжди можна кинути силу на силу, завжди є інші, причому набагато простіші методи. Один із них — чекати, поки злочинна група самознищиться через внутрішні суперечності. До речі, в ОУН подібні суперечності вже виникали, це було видно з аналітичних довідок, складених на основі агентурних звітів і доведених до відома керівників усіх підрозділів МВД й МГБ. Хоча саме Червоний залежав від подібних суперечностей найменше. Ми мали перевірену інформацію: він сам і його мобільна група на той момент нікому з керівництва ОУН не підлягали, самі визначали для себе стратегічні завдання, напрямки ударів, коротше — боролися з радянською владою автономно, як кажуть, на свій страх та ризик. Без централізованого забезпечення фінансами, харчем, зброєю.

Ось це я називаю фанатизмом.

Пояснити не можу та й вам шукати пояснення не раджу — мозок собі спалите. Цьому справді нема пояснення з точки зору здорового глузду. І враховуючи обставини, про які я говорив вам трошки раніше, Червоного та його групу можна було й не ловити. Достатньо посилювати агітаційну роботу у містах, а особливо у селах, вести відповідну роз’яснювальну роботу.

Досвід показував: бандерівські загони по своїх криївках в певний момент потребували елементарного харчового забезпечення. Тому частіше траплялися випадки, коли окремі групи виходили, складали зброю й отримували за це офіційно оголошене пом’якшення в судах. Пізніше дехто навіть мав нагоду вийти по амністії, звісно ж, без права повернення додому. У Сибіру робочих рук завжди бракує.

Проте видавалося, що Остап, тобто Данило Червоний, триматиметься до останнього. Через те, що його група цілком поділяла настрій свого командира, їхні дії були такими зухвалими. Отже, чекати, поки Червоному набридне воювати і він виведе своїх людей здаватися або піде за кордон, — то марна справа. Тим більше, що саме він мав найбільше прихильників серед місцевих — авжеж, він активний, не здається, ще й огризається на владу. А незадоволені владою були і тоді, і тепер таких не бракує. І ви, як журналіст, повинні це розуміти.

Тому залишалося далі розробляти агентурну мережу, регулярно закидати широку сітку та, набравшись терпіння, чекати, поки щось зловиться. Адже брати Червоного і таких, як він, можна тільки на особистому. Виявляючи його близькі контакти та розробляючи їх.

Тепер трошки відійдімо від теми. Дарма ви дивуєтеся: на особистому, зокрема на жінках, переважно коханках, зрізалися та палилися десятки, якщо не сотні таких от героїв. Бачите, скільки он там у мене книжок стоїть? Бути грамотним для того, аби працювати в системі охорони державної безпеки, дуже важливо.

Не сприйміть за вихваляння, але деякими фактами з історії я оперувати можу.

Згадайте хоча б таку французьку дворянку Шарлотту Корде. Це ж вона, а не політичні опоненти, заколола ножем у ванні лідера революціонерів — якобинця12 Марата. Прийшла під приводом, що принесла йому список змовників, а потім зарізала. Чим суттєво послабила якобінців. Яка ж партія без лідера... Гаразд, не подобається цей приклад, дуже прошу інший, близький українцям. Народний герой Олекса Довбуш як загинув, знаєте? Ішов до коханки в одне село, Космач, здається, називається. А її чоловік Довбуша застрелив на порозі своєї хати. І це, якщо ви хоча б трошки знаєте історію, після того як Довбуша та його побратимів-опришків безуспішно ловила невеличка армія. Скільки ще таких випадків знає історія... Ще більше — будь-який судовий архів.

Якщо вам цікаво, при нагоді скажіть, поклопочуся, подзвоню комусь, аби вам дали можливість почитати ці томи. Бандити палилися на коханках — тут Америки я вам не відкрию. Про Америку, до речі: чули про такого їхнього легендарного гангстера — Джона Ділінджера? Ну, про Аль Капоне напевне чули, той був такий самий. За цим Діліджером, значить, понад сорок років тому ганялася поліція кількох штатів, він тікав із тюрми кілька разів, а здала його — хто? Правильно, любаска! Аби зрозуміліший приклад навести — фільм ось недавно по телевізору показували, багатосерійний, про розбійника Дату Туташхіа13, бачили? Там, між іншим, дуже докладно та правильно, як вважаю, показали роботу царської жандармерії. Ви книжечку почитайте, я після фільму сам зацікавився, мені роздобули. Я навіть рекомендував би колегам читати її уважно, з олівчиком — в кіно багато чого пропустили про організацію роботи царської охранки, а там, нехай вони були, як кажуть, сатрапами, поза тим багато чого робили мудрого й грамотного. Слід би взяти на озброєння...

Ага, то і царські спецслужби ловили цього розбійника, Туташхіа.