Дебора Харкнесс - Сповідь відьом

одноплеменцями, га? Бо це призведе до ще більших проблем. До того ж жодна відьма не насмілиться виказувати відверту ворожість до представниці роду Бішопів.

В наші дні створіння більше не вбивали одне одного — хіба що для самозахисту. В їхньому світі вияви агресії сприймалися вкрай несхвально. Колись Метью розповідав Гемішу про старі часи, коли кривава ворожнеча та вендети між створіннями шаленіли повсюдно, постійно привертаючи увагу звичайних людей.

— Демони — неорганізовані, а вампіри не насміляться виступити проти мене. Але відьмам довіряти не можна. — Метью підвівся і, тримаючи келих у руці, підійшов до каміна.

— Дай Діані Бішоп спокій, — порадив йому Геміш. — До того ж якщо цей манускрипт справді зачаклований, ти не зможеш його прочитати.

— Зможу, якщо вона допоможе мені, — відповів Метью нарочито невимушено і поглянув на вогонь.

— Метью, — мовив демон тоном, яким він зазвичай давав знати своїм молодшим партнерам, що вони стали на небезпечно тонку кригу. — Не чіпай відьму та отой манускрипт.

Вампір обережно поставив келих на камінну полицю і відвернувся.

— Я вже не зможу, Геміше… Я… я жадаю її.

Навіть від однієї цієї фрази відчуття голоду спалахнуло й поширилося, як вогонь. Коли його голод зосереджувався, ставав таким сильним, як зараз, то самою лише кров’ю насититися було неможливо. Тіло вампіра вимагало дечого більш конкретного і специфічного. От якби він міг скуштувати — скуштувати Діану, то тоді він вдовольнився б, і болісна жага вгамувалася.

Геміш уважним поглядом обмацав напружені плечі Метью. Він не здивувався, що його друг так жадав Діани Бішоп. Для парування вампір неодмінно мав зажадати якусь іншу істоту більше за будь-що чи будь-кого, тому його жага завжди поєднувалася з тілесним потягом, була невід’ємною його частиною. І Геміш мав підозру, що Метью шукав собі пару — попри неодноразові гучні заяви, що він вже ніколи не знайде когось, здатного збурити в ньому такі почуття.

— Тоді насправді проблема, що стоїть перед тобою, полягає не в Діані й не у відьмах. І тим більше не в якомусь там древньому манускрипті, що може — чи не може — містити відповіді на твої запитання. — Геміш помовчав, щоб його слова краще дійшли до співрозмовника, а потім продовжив: — Ти, взагалі-то, розумієш, що насправді ти на неї полюєш?

Вампір зітхнув, відчувши полегшення від того, що про його пристрасть було мовлено вголос.

— Розумію. Я заліз у вікно до її помешкання, коли вона спала. Я стежу за нею на пробіжках. Вона опирається всім моїм спробам допомогти їй, і чим більше вона опирається, тим більший голод я відчуваю.

Отетерілий вигляд вампіра змусив Геміша вкусити себе за губу, щоб не розсміятися. Зазвичай жінки не опиралися Метью. Вони робили те, що він їм казав, зачаровані його зовнішністю та шармом. Тому не дивно, що його приголомшив Діанин опір.

— Але мені не потрібна її кров — у фізичному сенсі. Я не піддамся спокусі скуштувати її крові. Бути поруч із нею — для мене не проблема. — Раптом на обличчі Метью з’явилася нещасна гримаса. — Господи, та що ж я кажу? Ми не можемо бути поруч, бо привернемо увагу звичайних людей.

— Не обов’язково. Ми ж із тобою провели досить багато часу разом, і всім до цього було байдуже, — зазначив Геміш. У перші роки знайомства вони докладали чимало зусиль, щоб маскувати від завидющих очей свою інакшість. І кожен із них окремо був постаттю достатньо помітною, щоб приваблювати цікавість звичайних людей. Коли ж вони бували удвох — схиляли один до одного свої чорняві голови, щоб поділитися жартом під час обіду, чи сиділи на подвір’ї з порожніми пляшками з-під шампанського під ногами — то їх просто не можна було не помітити.

— Це не те саме, і ти це чудово знаєш, — нетерпляче кинув Метью.

— Ой, справді, я й забув, — відказав Геміш, теж втрачаючи терпіння. — Нікому не цікаво, чим займаються демони. Але коли вампір та відьма з’являються на людях разом… Це не абищо. Як же ж це я забув: ви — і справді найповажніші створіння у цьому світі!

— Припини, Геміше! — заперечив Метью. — Ти ж чудово знаєш, що я так не вважаю.

— Ти маєш характерну для вампірів огиду до демонів, Метью. І до відьом також, мушу додати. Тому, перш ніж тягнути в ліжко відьму, ще раз добряче подумай про своє ставлення до інших створінь.

— Я не збираюся тягти Діану в ліжко, — в’їдливо зауважив Метью.

— Обід подано, сер, — на порозі стояв Джордан, якого вони досить довго не помічали.

— Слава богу, — полегшено мовив Геміш і встав із крісла. Спілкуватися з вампіром було набагато легше за можливості час від часу відволікатися на когось іншого або щось інше.

За столом у їдальні могла вміститися чималенька компанія гостей. Геміш угризся в першу страву з поданих, а Метью вертів ложкою над тарілкою з супом доти, поки той суп охолонув. Нахилившись над мискою, вампір пирхнув.

— Гриби з хересом? — поцікавився він.

— Так. Джордан хотів спробувати щось новеньке, і оскільки там не було нічого неприйнятного для тебе, я йому дозволив.

Зазвичай Метью потребував мало для додаткового харчування, коли приїздив до мисливської хатини Кедзоу-лодж, але Джордан був справжнім чарівником у приготуванні супів, а Геміш не любив їсти на самоті, хоча випити на самоті полюбляв.

— Вибач, Геміше, — мовив Метью, спостерігаючи, як їсть його приятель.

— Твоє вибачення приймається, Метью, — відповів Геміш, затримавши ложку біля рота. — Але ти просто не уявляєш собі, як це важко — змиритися з тим, що ти — демон або відьма. З вампірами все просто і однозначно: то ти вампір, то ти не вампір. Жодних запитань чи місця для сумнівів. А решта нас просто має чекати, спостерігати і дивуватися. І через це ваша вампірська перевага над нами сприймається вдвічі тяжче.

Метью вертів у пальцях ложку, немов то був жезл.

— Відьми знають, що вони відьми. Вони зовсім не такі, як демони, — похмуро відказав він.

Геміш дзенькнув ложкою і пригубив келих із вином.

— Ти чудово знаєш, що коли один із батьків — відьма, то це іще не гарантія. Можна так і лишитися звичайною непримітною людиною. А може й немовля ні з того ні з сього підпалити своє ліжечко. Ніяк не вгадаєш — коли і як проявляться надприродні здібності, й чи проявляться вони взагалі.

На відміну від Метью, Геміш мав подругу-відьму. Джанін підстригала його, і це вдавалося їй краще за інших; вона також готувала свій власний лосьйон для шкіри, який сміливо можна було назвати чудодійним. Тому Геміш