Жан Фуке - У чому ж таємниця?

трохи грубувате прізвище. З другого боку, мій дід по татові звався Дюваль. Це прізвище дуже поширене. Мої тато й мама вирішили записати кількох своїх дочок Дюваль-Андре. У майбутньому можна було б писати трьома словами з маленьким «д», що дало б: дю Валь-Андре. Але, на жаль, у мене немає рідного брата. Є тільки брат у перших з боку матері, прізвище його — Андре, звуть — Жорж.

— Якщо я добре розумію, — не вгавав Жан-Луї, — у ваших документах записано: Дюваль Поліна-Марі.

— Від вас нічого не втаїш.

Тоді здивовано вигукнула:

— А звідки ви знаєте?

Жакліна хотіла була щось сказати, та Жан-Луї випередив її:

— Ви ж самі увільнили нас від зайвих розпитів, навпростець сказавши, що… ім'я ваше — Поліна-Марі, а не Марі-Поль.

— О, спасибі за відвертість.

— Та це ще не все. З вашим моторолером минулої ночі стався нещасний випадок.

— З моторолером? Хто вам сказав?

— Ви ж самі. Я не жартую.

— Мій моторолер справді став співучасником однієї пригоди. Проте він не потрапляв ні в яку аварію.

Жан-Луї зауважив, що цього разу вона говорить серйозно. Ледь помітно кивнув Жакліні, щоб вона притримала язика.

— Слухаючи тебе, я, здається, стала дещо розуміти, — проказала Жакліна.

— Та й те, що зі мною сталося, я не можу розглядати як нещасний випадок…

— Розкажи ж, що скоїлося.

— З умовою, що ви не перебиватимете. Тож слухайте. Я поверталася з Піренеїв… Смієтесь?.. Я могла б сказати, що їхала з Альп, якщо хочете. Однак це була б неправда.

— Авжеж, ви поверталися з Піренеїв…

— Отож, з Піренеїв. Одне слово, їхала до Парижа й накинула гак, щоб завітати до однієї подруги в Персаку… Дуже доброї моєї подруги… А втім, ви обоє її знаєте… Та не хотіла приїхати до неї ввечері, ось чому вирішила заночувати тут, у «Гранд-отель дю Міді». Повечерявши, пішла в кіно. Про фільм розповідати вам не варто. Досить сказати, що йшла туди пішки й верталася також пішки. Підійшовши до готелю, я раптом помітила якогось типа, що длубався біля мого моторолера. Я зразу кинулась до нього, але він уже запустив мотор. Хоч я підходила до нього ззаду, однаково він помітив мене й натис педаль, щоб утікати. Я хотіла вхопити його. Та він навідліг ударив рукою мене в обличчя, колесо наїхало мені на ногу, педаль розпорола холошу й трохи обдерла ногу. Я втратила рівновагу й упала лівим плечем на землю, подряпала собі лоба. Готельний сторож викликав лікаря. Той зразу прибіг. Сьогодні вранці він знову перев'язав мені голову й дозволив добиратися додому. Вчора ввечері, коли я чекала на лікаря, зателефонувала до жандармерії. У своїй сумочці я забула документи й гроші — тридцять п'ять тисяч франків. Та поки що нічого не вдалося з'ясувати. Тепер ви знаєте, яка пригода сталася зі мною.

— Принаймні не більше за вас. Якщо у вас немає грошей..:

— Спасибі, один день переб'юся. Чи не маєте цигарки?.. Дякую. Я вже зателефонувала батькові.

— А що з вашим братом? — спитав Жан-Луї.

— З братом? Яким?

— Братом у перших, Жоржем Андре?

— А ви його знаєте? Чому ви питаєте про нього?

— Особисто ні. Але його прізвище в ваших устах вразило мене.

— Чому? — здивувалася вона.

Цього разу відповіла Жакліна, якось вимушено:

— Я так зрозуміла, нібито він теж їхав з тобою.

— Та що ти! Жорж зараз у війську, на щастя. Правда, на тому тижні приїздив у відпустку, гостював у моєї тітки, що мешкає у Вандеї. Але не бачу в цьому ніякого зв'язку з моєю мандрівкою. Ви щось знаєте?

Вони мовчали.

— Чому не відповідаєте, що за ґедзь укусив вас?

— Скажу вам лише, — поволеньки мовив Жан-Луї, — що вчора тут з'явився якийсь Жорж Андре.

— Ви жартуєте?

На допитливий погляд товаришки Жакліна похитала головою.

— Це ще нічого не доводить. Андре, як і Дюваль, — досить поширене прізвище.

— Вибачте, Марі-Поль, але такий збіг обставин… Наче сон… Наша зустріч і решта все… Як вам пояснити? Приготуйтеся почути недобру звістку, якщо ви ще досі нічого не знаєте. Ваш моторолер…

— Що з ним? — вигукнула нетерпляче дівчина.

— Минулої ночі поблизу Персака якийсь моторолер потрапив у дуже тяжку аварію. Знайдено документи на ім'я Поліни-Марі Дюваль та Жоржа Андре.

Обличчя Марі-Поль спершу застигло, відтак різко пересмикнулося. Вона аж тіпнулась, коли почула братове ім'я, на чолі їй збіглися зморшки.

— От негідник, розбив моторолера!

Жан-Луї мимоволі подумав: коли дівчина знає більше й не хоче сказати, то вона дуже добре грає свою роль. У цю ж мить його погляд прикипів до готелю, що по той бік майдану.

— Не журись, — мовила Жакліна, — йому, бідоласі, вже однаково.

— Що? Він…

— Так, Марі-Поль, він загинув, — відповіла Жакліна.

Жан-Луї дивився на двері до готелю, куди ввійшли двоє жандармів.

— Звідки ви знаєте, звідки ви знаєте? — доскіпувалася дівчина.

— Жан-Луї, — тихо покликала Жакліна.

Вони перезирнулися й зрозуміли одне одного. Не треба втручатися. Можливо, дівчина внесе якусь нову деталь. Жан-Луї зиркнув на готельного посильного, що перетинав майдан, наближаючись до них, і почав:

— Учора ввечері ми з Жакліною вирішили покататися на шляху…

— Вибач, Жане-Луї, — перебила Жакліна. — Марі-Поль, тобі щось хочуть сказати.

Перед ними стояв посильний.

— Двоє жандармів просять вас до готелю… у вчорашній справі.

Марі-Поль схопилася зі стільця.

— Почекайте на мене, я вернусь.

— Ми можемо піти з вами, — запропонував Жан-Луї.

— Не треба, будьте тут, — кинула вона жваво.

Слідом за посильним дівчина попростувала до готелю. А там, на хіднику, на неї вже чекали жандарми. Марі-Поль пішла з ними.

— Химерна пригода, — проказала Жакліна, поки її подруга в супроводі жандармів ступала бульваром Гамбетта.

— Химерна пригода.

— Фантазерка, але непогана дівчина, — додала Жакліна.

— Авжеж.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

З півгодини спливло після загадкового телефонного дзвінка. Невідома примушувала чекати на себе. Та зрештою задзеленчав дзвоник над вхідними дверима. Господиня побігла відчиняти… Й сторопіла. Оце-то так!

— Добридень, пані Маршан.

— Добридень.

На дверях стояла панна Агата Каз, у капелюшку й вуалетці, з парасолькою в руках.

— Пан Маршан дома? — запитала гостя.

— Він зайнятий сьогодні зранку, — відповіла Сюзанна Маршан категорично.

Агата прослизнула повз господиню й попростувала до вітальні, не чекаючи, коли її запросять. У вітальні опустилася в крісло.

— Я не поспішаю, — мовила вона. — Головне, щоб він прийняв мене.

Щоб якомога швидше випровадити з своєї оселі непрошену гостю, Сюзанна Маршан вирішила відразу звести її з чоловіком.

— Зараз попереджу чоловіка. Було б найліпше, коли б він зміг прийняти вас іще до того, доки прийде його клієнт.

— Я ненадовго, — промимрила Агата.

Вона якось чудно скривила ротик, змушуючи себе