Роберто Сав'яно - Ґоморра

— «ви ж добре знаєте, якими саме» — слідом за «самі знаєте, ким». Вони мріяли зробити зі Скампії щось типу реаліті-шоу з відеорядом справжнього убивства чи реальної наркооборудки. Якийсь сценарист дав мені почитати свою історію про смерть і кров, де диявола новітньої доби зачинають саме в Терцо Мондо. Цілий місяць телевізійні групи годували мене безплатними вечерями, надокучаючи абсурдними пропозиціями та намагаючись витягнути інформацію. Під час цієї війни кланів, серед потенційних рекрутів Каморри в Секондільяно та Скампії виникла справжнісінька індустрія проводирів, офіційних перекладачів, інформаторів та розвідників. Багато дітлахів виробили спеціальні навички. Вони тинялися по району, де зазвичай збиралися репортери, і видавали себе за товкачів або тих, хто стоїть на шухері. А як тільки хтось із репортерів наважувався підійти до них, то вони відразу ж проголошували свою готовність розповідати, пояснювати та фотографуватися. І відразу ж виставляли свої умови: 50 євро за розповідь, 100 євро за турне по наркоринку під відкритим небом, 200 євро за вхід до будинку одного з наркоділків, що мешкає в мікрорайоні «Вітрило».

Щоб зрозуміти обіг золота, недостатньо побачити самородок чи шахту. Доведеться розпочати з Секондільяно і піти шляхами імперій, що їх збудували клани. Війни Каморри виявляють на мапі міста, якими правлять клани: це глибинка провінції Кампанія, країна злиднів, це — території, які дехто називає «італійським Диким Заходом», де, як йдеться в одній легенді, автоматів більше, ніж виделок. Але під спудом насильства, що вибухає час від часу то там, то тут, ці райони продукують величезне багатство, від якого видніється лише далеке сяйво. Але про це не йдеться в жодному репортажі. Розповіді масмедіа стосуються лише естетики неаполітанських нетрів.

Двадцять дев’ятого січня убивають Вінченцо Де Дженнаро. Тридцять першого січня в кафетерії вбито Вітторіо Бевілаква. Першого лютого від рук убивць гинуть Джованні Орабона, Джузеппе Піццоне та Антоніо Патріціо. При цьому вбивці використовують стару, але ефективну тактику: вони видають себе за поліцейських. Джованні Орабона був нападаючим футбольної команди «Реал Казаваторе». Всі троє прогулювалися разом, коли біля них зупинилося авто з сиреною. З нього вийшли двоє з поліцейськими жетонами. Хлопці не намагалися втекти або вчинити опір. Вони знали, як правильно поводитися, тому дозволили надіти на себе наручники і посадити в авто. Потім авто різко зупинилося, і їм наказали вийти. Може, вони й не відразу збагнули, але при виді пістолетів їм усе стало ясно. То була засада. І то були не поліцейські, а «іспанці». Члени бунтівної сепаратистської групи. Двох схоплених поставили на коліна і вистрелили їм у потилицю; вони померли на місці. Третій, судячи з доказів, зібраних на місці злочину, спробував утекти, але зі зв’язаними руками йому важко було тримати рівновагу: він упав, потім підскочив, побіг — і знов упав. Убивці спіймали його, вставили пістоль в рот і вистрелили. Коли знайшли труп втікача, то виявили, що його зуби вибиті. Напевне, він інстинктивно вкусив ствол, немов намагаючись його відгризти.

Двадцять сьомого лютого з Барселони приходить звістка про арешт Рафаеле Амато. Він грав у блекджек в казино, намагаючись позбутися зайвих грошей. Ді Лауро змогли добратися лише до його кузена Розаріо — спалили будинок, що йому належав. Згідно із звинуваченнями, висунутими магістратурою Неаполя, Амато був харизматичним лідером «іспанців». Він виріс не де-небудь, а на віа Купа-делль-Арко — на тій самій вулиці, де мешкав і Паоло Ді Лауро з родиною. Амато став важливим і впливовим менеджером тоді, коли почав посередничати в наркоторгівлі та ризикованих капіталовкладеннях. За свідченнями мафіозі, що почали співробітничати з поліцією, та згідно з результатами розслідувань, здійснених правоохоронцями, цей чоловік завжди міг розраховувати на необмежений кредит з боку міжнародних наркоділків і тому ввозив у країну тонни кокаїну. Коли поліцейські в лижних масках кинули його обличчям на підлогу, то це було вже не перше падіння в його кар’єрі. Колись Рафаеле Амато вже був заарештований в готелі в Казандріно разом із помічником та крупним албанським наркоторговцем, якому допомагав перекладач, котрий, до речі, виявився племінником одного з урядових міністрів.

П’ятого лютого настала черга Анджело Романо. Третього березня в Меліто убили Давиде К’яроланца. Він знав своїх убивць і навіть, здогадно, мав з ними призначену заздалегідь зустріч. Його прикінчили саме тоді, коли він спробував утекти до свого авто. Але покласти край ворожнечі не можуть ані суди, ані карабінери, ані поліція. Сили закону та порядку здатні лише уповільнити процес, заарештовуючи каморристів, але зупинити насильство вони не в змозі. Поки преса бігала в пошуках новин із злочинного світу, перечіпаючись через всілякі інтерпретації та суперечливі оцінки, одна неапольська газета надрукувала новину про пакт між «іспанцями» та Ді Лауро — тимчасовий мир, досягнутий за посередництвом клану Ліччарді. Решта кланів Секондільяно, а також решта картелів Каморри радо вітають цю угоду: вони бояться, що конфлікт може зруйнувати мовчанку, яка оповиває їхню владу. Для них вкрай важливо, щоб легальний світ повернувся до стану ігнорування світу нелегального накопичення багатства. Цей пакт не є продуктом творчості якогось харизматичного боса, написаним упродовж доби в тюремній камері. Його не поширюють таємно у підпіллі. Навпаки — він з’явився в статті Сімоне Ді Мео, яку надрукувала газета Cronache di Napoli 27 червня 2005 року:

1. Сепаратисти вимагають реституції помешкань, покинутих в Скампії та Секондільяно в період з листопада по січень. Бойовики Ді Лауро змусили близько восьмисот людей покинути свої домівки.

2. Монополію Ді Лауро на ринку наркотиків було зруйновано. Вороття назад немає. Територія мусить бути розділена по справедливості. Провінція — сепаратистам, Неаполь — Ді Лауро.

3. Сепаратиста мають право користуватися власними каналами ввозу наркотиків; вони більше не мають залежати від посередників, нав’язаних Ді Лауро.

4. Приватні вендети відділяються від бізнесу; іншими словами, бізнес є важливішим за особисті справи. Якщо в майбутньому спалахне якась вендета, пов’язана з нинішнім конфліктом, то вона не призведе до його поновлення, а залишиться приватною справою.

Відчувається, що повернувся сам бос босів Секондільяно. Він неодноразово «засвітився» скрізь: від Пулії до Канади. Таємна служба місяцями намагалася спіймати його. Паоло Ді Лауро залишає найнепомітніші сліди — невидимі. Як і його влада напередодні конфлікту. Кажуть, йому зробили пластичну операцію в одній клініці в Марселі, тій самій, куди раніше звертався бос Коза Ностри Бернардо Провенцано. Він повернувся, щоб або підписати пакт, або обмежити завдану шкоду. Він тут, його присутність відчувається по зміні настроїв. Як сказав по телефону один з його компаньйонів, «бос, якого не було десять років, повернувся, навіть попри ризик потрапити за ґрати». А ще