Відфрід Пройслер - Крабат

ліве рамено. Адже він твердо знає, що рушниця заряджена не золотим ґудзиком, а порохом. Лунає постріл! І раптом… пронизливий передсмертний крик:

— Краба-а-ате! Краба-а-ате!

Крабат здригається, випускає з рук мушкета. Затуливши обличчя долонями, він плаче:

— Краба-а-ате! Краба-а-ате!

Крабат прокинувся, стогнучи. Як так сталося, що він опинився за столом поряд із Андрушем, Петаром, Мертеном… Бліді, налякані, вони втупилися в нього. Тільки-но Крабат ловив на собі чийсь погляд, як той одразу опускав очі долі.

Майстер звично сидів у своєму кріслі, незворушний, наче дослухався до чогось.

Юро також не рухався. Він лежав грудьми на столі, розпростерши руки. Наче орлині крила, які щойно лопотіли в повітрі. Поряд із Юром — перекинутий келих, червоняста пляма на столі. Вино чи кров?

— Юру! — схлипуючи, кричить малий Лобош і кидається до нього. — Ти живий? Живий? Крабате, ти його вбив!

Крабатові здушило в горлі. Він рвонув на собі сорочку. І раптом бачить, що Юро ворушить рукою. До нього поволі поверталося життя. Опершись руками об стіл, він підвів голову. На лобі — кругла червона цятка. Саме посередині.

— Юру! — Малий Лобош термосить його за плече. — Ти живий, Юру? Живий?

— А ти що подумав? — усміхнувся Юро. — Ми ж гралися! От тільки голова гуде від Крабатового пострілу. Наступного разу нехай хтось інший грає Їрка. З мене досить! Я йду спати.

Хлопці полегшено засміялись, Андруш сказав те, про що всі думали:

— Йди, брате, спати! Йди! Головне, ти витримав!

Крабат сидів, наче закам'янів. Постріл, крик, бурхлива радість — усе одночасно! Як це пережити?

— Припиніть! — закричав Майстер. — Замовкніть! Дістали ви мене своєю крикнявою! Сидіть тихо й мовчіть! — Він схопився і, спершись рукою об стіл, а іншою в напрузі стискуючи келиха, наче хотів його роздушити, вигукнув: — Те, що ви бачили, лише сон, що минув… А я пережив це насправді. Тоді в Угорщині я убив його! Убив свого друга! Як це зробив Крабат, як це зробив би кожен із вас на моєму місці! Чуєте, кожен із вас!

Він грюкнув по столу п'ястуком так, що підскочили всі келихи. Потім ухопив дзбана і заходився жадібно пити, відсунув його, і знову закричав:

— Забирайтеся геть! Забирайтеся всі! Залишіть мене самого! Самого!

Крабатові також хотілося побути в самоті. Він непомітно вислизнув із млина.

Була безмісячна, але зоряна ніч. Росяним лугом Крабат дійшов до ставка. У чорній воді відбилися зорі. Враз йому захотілося скупатись. Роздягнувшись, зайшов у став, відплив трохи від берега, нирнув. Потім ще і ще раз. Холодна вода його освіжила, в голові проясніло. Треба все обміркувати, що сталося сьогодні ввечері. Цокочучи зубами, вийшов із води.

На березі стояв Юру. Він тримав у руках ковдру.

— Застудишся, Крабате! Мерщій до мене!

Юро укрив його ковдрою, хотів допомогти йому витертись. Але Крабат відмахнувся.

— Не збагну, Юро! Ніяк не збагну! Як я міг у тебе вистрілити?

— Ти й не стріляв, Крабате! Не стріляв золотим ґудзиком!

— Ти знаєш це напевне?

— Я бачив! А взагалі…Я знаю тебе! — Юро дав йому під бік стусана. — Отой передсмертний крик, звичайно моторошно чути, але він нічого не вартий!

— А червона цяточка на твоєму лобі?

— A-а, цяточка! Не забувай, що я дещо таки петраю в чаклунській науці. А на це знань у дурного Юро вистачило!

Вінчик із волосся

За літо Крабат кілька разів скористався своїм правом на недільні прогулянки. І не задля свого задоволення, а щоб не дати Майстрові приводу для більшої підозри. Він не міг позбутися думки, що той заманює його у пастку.

Після пострілу в Юра минуло майже три тижні, а Майстер досі жодним словом із ним не перекинувся. Якось увечері, наче між іншим, побіжно він сказав йому:

— Найближчої неділі ти, мабуть, підеш до Шварцкольма?

— Чому?

— У неділю там храмове свято. Причина, гадаю, вагома?

— Хтозна! Ти ж знаєш, мені нецікаво тинятися самому серед чужих людей.

Вибравши момент, Крабат порадився з Юром.

— Йди! — рішуче сказав він. — Що тобі заважає?

— Не так це просто!

— Від цього багато чого залежить! І нагода порозмовляти з дівчиною!

Крабат отетерів.

— То ти знаєш, що вона із Шварцкольма?

— Знаю. З Великодньої ночі, коли ми з тобою сиділи біля вогнища. Було неважко здогадатися.

— Отже, ти її знаєш?

— Ні! І не хочу знати. А чого не знаю, того з мене й не вирвеш.

— А як же Майстер? Він усе одно пронюхає, що ми зустрілися! Від нього ж не сховаєшся!

— Ти ж бачив, як малювати коло довкіл себе. — Пошпортавшись у кишені, він витяг патичка і простягнув йому. — Бери! Зустрінься з дівчиною, поговори!

У суботу Крабат ліг спати рано. Хотів побути наодинці, зважити всі за і проти: чи стрічатися йому з канторкою? Може, ще не пора посвячувати її у свої справи?

Під час нічних вправ йому дедалі частіше щастило не піддатися наказам Юра. Іноді Юро капітулював перший, але при цьому застерігав: не слід легковажити Майстром.

Крабат від заняття до заняття ставав упевненішим. Та ж переміг Майстра Капелюш! А хто йому боронить? Він розраховував на допомогу своїх помічників — Юра і… канторки.

Водночас Крабата терзали сумніви. Чи має він право втягувати канторку в свою історію? Хто дав йому на це право? Хто дозволив йому ризикувати її життям?

Крабат вагався. Здається, і Юро має рацію: нагода зустрітися з дівчиною — щонайсприятливіша. Коли ще випаде така? Але як розповісти їй те, у чому він сам не розібрався до кінця? А що, коли не все їй розказати тепер, змовчати про день і годину випробування? Не може ж вона зопалу дати йому відповідь! А він так трохи відтермінує той момент, коли їм обом доведеться вибрати непросте рішення.

Хлопці позаздрили Крабатові, який у неділю за сніданком повідомив, що мірошник відпустив його до Шварцкольма: там сьогодні храмове свято.

— Храмове свято! — радісно вигукнув Лобош. — Коли я чую ці слова, то бачу гору калачів і велику миску пирогів! Принеси чогось смачненького!

«Звісно, принесу!» — хотів був Крабат пообіцяти. Але завадив Лишко, в'їдливо сказавши:

— Наївний Лобош гадає, що Крабат не матиме кращого заняття у Шварцкольмі,