Аннабель Вікторі Лільмонд - Життя там де є смерть , Аннабель Вікторі Лільмонд

   "Мить, що єднає, живе в серці вічно."

Вечір стихає, лягає в поля,
Сонце ховає свій диск за горою.
Село оживає, дзвенить вся земля,
Співають пісень над річковою водою.

Гітара бринить, сміх лунає кругом,
І кожна хвилина — мов спалах у небі.
Пісні та розмови — це пам'ять разом,
Що лишиться в серці, як вічна потреба.

Ріка прохолодою ноги запестить,
В траві розсипаються зорі ясні.
Здається, що мить, коли все це єднає,
Може тривати вічно, без страху й війни.

Літо — це казка, де вільний політ,
Де сміх і пісні, і світанок у росах.
Де радість, мов хвиля, вливається в світ,
І серце палає у літніх покосах.