Александра - Напівдоторком, Александра

— Вітаю всіх на черговому тижневому зібранні. — Я стояла біля вікна і споглядала за тим, як Руслан проводить свої збори. Кумедно було спостерігати за реакціями чоловіків, які не розуміли як їм себе поводити у моїй присутності. — Ільясе, як просувається справа з Адель?

— Ее, ну… активно.— Промямлив той і поглядом покосився на мене.

— Руслане, можна тебе на хвилину? — Запитав молодий чоловік, що сидів справа від Руса.

— Кажи тут, Марк. Чужих серед нас немає.

— Що вона тут робить? — Кивнув чоловік в мою сторону.

— «ВОНА» як ти виразився, має імʼя. Цю дівчину звати Олександра. Тепер вона стане частиною нашої команди.

Мені сподобалось, що Рус замовчав про наші відносини, хоча не думаю, що це малоочевидний факт.

— Олександра Новікова, правильно я розумію? — Запитав хлопець, який сидів до мене спиною.

У відповідь йому лиш кивнули.

— Капітане, я не думаю, що втягувати в це вашу дівчину буде доцільним рішення, це небезпечно як для неї, так і для нас. Коли ми їхали сюди, то склали чіткий план, в який вона не входить і…

— І як ваш план? Вдало працює? — Вступила у гру я. Не можна робити вигляд мовчазної ляльки, яка підпорядковується хазяїну. — Я прямо бачу, як Даміан труситься в куточку від страху. Справа в тому, хлопче, що план ваш тріщить по швам. Ви вправі мені недовіряти, все таки для вас я ніхто, проте, на даний момент я єдина ниточка, яка може прокласти пряму дорогу до «КамораІндастріал».

— Яким буде наш гарант безпеки?

— Я ваш гарант. — Неочікувано вступився Руслан.— Саша неодноразово рятувала моє життя, до того ж вона мій ближній круг.
Обличча всіх присутніх одразу напружилися після другої репліки. Що за ближній круг? Запитаю у Руса потім. А зараз…

— Що за справа з Адель?

— Наш план ділиться на певні пункти. Кожен з присутніх їх виконує в певній тактиці, щоб потім були запасні варіанти. Святослав наш айтішник і хакер, по сумісності, копає під компанію взломуючи їх інтернет сервер. Артем і Дмитро наші розвідники. Вони виступають у ролі підставних осіб. Макса і Давида тут немає, вони слідаки, зараз наглядають за обʼєктами. Марк моя права рука, крутий аналітик і до того ж медик. Ну а Ільяс троян. Він перебуває у певних…стосунках з особистим секретарем Даміана, Адель.— Пояснив Руслан. 
— Що ж.. цікаво.

— Ну раз всі все вияснили, тоді я слухаю звіт, Ільясе.

— В цілому, ситуація складається непогано, проте повільніше ніж хотілося б. Дівчина дуже вдало робить вигляд «блондинки», але про роботу мовчить. Хоча, мені вдалося дещо дізнатися. Через місяць вона відʼїжджає в якусь дуже важливу командировку, де має супроводити головний обʼєкт. Там відбудуться якісь дуже важливі збори. Поки що це все.

— Копай глибше. Потрібно завоювати довіру дівчини і привʼязати її до себе. Після зборів залишишся, обговориш з Марком деталі. Думаю, після такої інформації варто звʼязатися зі слідаками. Вони мали щось помітити. Свят, у тебе як справи на інтернет просторах?

— Поки ніяк. Зовнішній сервер я взламав, а от внутрішній має двосистемний захист. Я не можу прорватися. Поки. 

— Тобто, ніякої інформації в тебе немає?

— Ну, як сказати… Вони кидають різні живці, проте це все пустишки. Видно розуміють, що щось відбувається, от і намагаються відвезти увагу.

Я слухала звіт хлопця і розуміла: він щось недоговорює. 

Звіти ми слухали ще з годину, до того як залишилися наодинці. Я ще ніколи не бачила, щоб люди так працювали. Ніби єдиний організм. Навіть їхні рухи, звички..вони були такі схожі…

— Втомилася? — Запитав Рус.

За вікном сонце вже зникало за обрієм. На місто опустилися сутінки. Так швидко минув день, я навіть не помітила.

— Трохи є, але нам ще треба обговорити план і..

— Пригальмуй трохи, ти тільки прилетіла і майже не відпочивала. План нікуди не дінеться, тому зараз я відвезу тебе додому, а завтра ми все детально обговоримо.

Я була вдячна Руслану за те, що він вчасно мене зупинив, бо я сама цього б не зробила. 

***
Ми їхали до мого дому по нічному Мілану. В салоні авто була приємна прохолода і тихо грала музика. Рус впевнено вів автомобіль, а я крадькома спостерігала за ним. Я так хотіла, щоб ця мить стала вічністю…Та ось автомобіль зупинився під моїм будинком, ми вийшли з авто і зупинилися один навпроти одного. 

— Що ж ти зі мною робиш, Саша? Мені навіть знаходитися тут поруч з тобою неможна, але я все одно тут. — Він притулився обличчям до мого волосся і я відчула його посмішку.

— Ну що, що.. приворожила вас, Руслане Сергійовичу. Вночі сиділа і на повний місяць палила ваше волосся. 
Тихий сміх пролунав крізь нічну тишу.

— Що ж ви, студентко, так знущаєтеся зі свого бідного викладача? Невже мене не шкода було?

— Ні скілечки, знаєте! Особливо після того, як я по три рази переписувала аналізи хорових творів! Вони мене потім у снах переслідували!

— Ну згоден, по теорії я трохи перегинав палку.

— Трохи!? — Вже не награно обурилася я.

— Саме так!

— Ви нестерпний!

— Повністю згодний, а тепер розвертаємося на 180 градусів і йдемо додому відпочивати.

Ми не прощалися, навіть не дивилися один на одного. Ми знали, що це тільки початок. Та десь в середині душі розливалося приємне тепло від розуміння, що весь наступний шлях, яким би важким він не був, ми пройдемо разом. І від цього на обличчі розквітала щаслива посмішка.