Лія Серебро - День падіння з висоти., Лія Серебро

     Скидаю виклик і розумію, що одна частина мене хоче шалено бачити Олександра, а інша частина відчайдушно чинить опір, аж до нестерпного головного болю.

   Злюся на себе і не можу розібрати, що ж я все-таки відчуваю зараз. Задоволення від зустрічі з ним і від того, що він першим зробив крок на зустріч. Я хотіла цієї зустрічі, але що не так? По-моєму, я займаюся зайвим самокопанням. Чіпляюся  до нього і до себе. Знову втрачаю голову, тільки вже з іншого ракурсу.

     Дзвінок у двері, і він уже на порозі.

-Квіти? - здивувалася я. - Тебе точно підмінили!

-Це ще не все! - вигукнув він натхненно і дістав із паперового пакета новенький тонометр.

-А ні! Я помилилася! Не змінився! Навіщо мені тонометр? - здивувалася я.

-Подарунок тобі... - з усмішкою відповів він.

 Я присіла на трюмо в передпокої та поставила долоню на лоб, нахиливши голову. Безглуздий подарунок і не потрібна річ. У всякому разі міг би не називати це подарунком у спробі здатися щедрим. Випадок із мультиваркою для нього я ще пам'ятаю.

-Голова болить? - співчутливо запитав він і тут же задираючи мені рукав халата, прилаштував пристосування від тонометра. - Поміряємо тиск, температуру і почнемо лікувати! - заправськи додав він.

-Я здорова, не треба нічого! - раптом випалила я і зістрибнула з трюмо.

-З лікарем я не раджу сперечатися, а в тебе, любов моя, сто тридцять на дев'яносто!

-Ну і що? Це мій нормальний тиск!

-Так ти хвора чи за ніс мене водиш? - жартівливо запитав він і примружився.

    Я не знала, що відповісти йому. Переді мною була зовсім інша людина. Його лінія поведінки змінилася настільки, що надто спантеличувало мене.

-Іди приляж, а потім переміряємо.

  Олександр поцілував мене в чоло, яке я неохоче підставила йому.

Зранку я ще прокидалася з думкою про нього й бажанням побачитися, а коли отримала те, що хотіла, в мені ввімкнувся режим байдужості й тотального нерозуміння. Я ніяк не могла визначити, що ж зараз відчуваю, побачивши його.

   Таця з акуратно нарізаними апельсинами та іншими фруктами вже була в мене в ліжку. Кілька пігулок дбайливо покладено поруч зі склянкою соку на таці. Олександр приліг поруч зі мною, і його рука миттю опинилася в мене на грудях.

-Що за таблетки? - запитала я, обережно прибираючи його руку.

-Спазмолітики та заспокійливі. Ти бліда і видно, що хвилюєшся. - незворушним тоном відповів він і знову поклав руку на груди.

-Я сумував за тобою і твоїм тілом... Я не очікував, що ти приймеш мене. Думав, пошлеш... Ти ж не будеш більше так, Вероніко? Більше не мучитимеш мене? Я все усвідомив! Усвідомив те, що був не правий, коли привів тебе додому, до кінця не розібравшись з Аліною. Що був занадто вимогливим до тебе, не зважаючи на тебе і твої інтереси. Я багато думав, я не спав...

-Ага! І при цьому на роботі досяг успіху за сімох! - не витримала я і перебила його. Усе, що я чула, це тільки його «Я», йому було не цікаво, як і раніше, що відчуваю я.

   У відповідь він притиснув мене сильно і вдихнув запах мого волосся.

-Робота для мене - це святе! До того ж я і на роботі часто думав про тебе! Усе ж, ти не добре вчинила зі мною!

    Говорив він це якимось нещирим, примхливим і жартівливим тоном. Тиснув на жалість і боявся кожної осічки в слові, постійно спостерігаючи за моєю реакцією.

-Ну що ти пробачиш мені?

-А ти так і не зрозумів? - раптово відтанула я, позіхнула і вмостилася в нього на грудях.

-Поспи, кішечко. Я охоронятиму твій сон...

     Тоді я не зрозуміла, що вирубилася через його диво пігулки, а на ранок на мене чекав сюрприз.