Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Ти пожертвувала собою заради Коула. Але поплатився дідусь?

–Виходить, що так. – сумно посміхнулася вона. – Постраждали всі троє, але він найбільше.

–Ви обидва стали нещасними. Дідусь не зміг жити з розбитим серцем... а як щодо дружини Коула?

–Мерріон... вона була смертною. Народила на світ трьох дітей, і загинула, народжуючи четвертого. Коул не одружився вдруге і відмовився змінювати цикл. Він з'явився до мене, з проханням відродити матір його дітей. Але я, на жаль, не могла допомогти. Відтоді ми не бачилися.

–Але рід Ґотліна все одно продовжився.

–Так, старша дочка Коула – Ханрієт стала королевою, але не володіла магією. З усіх чотирьох тільки наймолодший син був магом, він став наступним королем. Але прожив довге життя мага, перш ніж на світ з'явилася дочка Камілла. Не всі маги можуть мати дітей. Це їхня плата за безсмертя.

–Життя на самоті?

–У них є половини. – знизала плечима вона.– Вони не самотні. Що сильніша магія, то нижчий шанс народити спадкоємця.

–Але Ельга...

–Схоже виключення із правил в котрий раз.–закотила очі Містрал.– Адже і вона, і її чоловік є елементалями. Схоже часом доля прихильна.

–Улюбленці магії, не інакше. – закотила очі Аджаала.

–Елементаль може мати дитину, якщо вона буде важливою для магії.

–Хочеш сказати ми ще почуємо про нове покоління Верховного Клану?

–Безумовно.–кивнула вона.– Слухай, Аджаало. Ми не зобов'язані любити магів...– почала бабуся.

–Це вже точно. Любити їх нема за що.– хмикнула вона.

–Але поважати повинні.– закінчила Містрал і уважно втупилася в онуку.

–Чому? Тому, що раби повинні поважати панів, поки ті тримають наші руки в кайданах? – роздратовано запитала вона.

–Ми давно не раби, Аджаало. – спокійно вела далі Містрал. – І хочеш ти того, чи ні, силами Верховної Королеви.

–І її пращурів, які зігнали нас сюди. Не було б цього, нас би не треба було рятувати. Ми не контролюємо себе самі. Нами керує маг. І ми всі боїмося суперечити цьому, бо вона сильніша. Ось, що роблять маги – позбавляють волі, ведені владою, бо могутніші за нас. Відьми в меншості, чому ми маємо радіти цьому?

–Вона дала нам свободу. Нехай не повну, але ми більше не заручники Верхнесфери. Наша провина перед смертними вагома, ми спокутуємо її.

– Але ж це робили не ми! – сперечалася Аджаала. – Не ти і я, а відьми в минулому.

–Це зробив наш вид. Ми повинні заслужити повагу до себе.

–Я так не думаю. – стукнула рукою по столу дівчина.– Не просто так нас зігнали сюди. Що як ми просто сильніші?

–На жаль, мила, але це не так. – засміялася Містрал.– Запечатали нас на острові, бо ми були небезпечні. Не для магів, а для тих, кого були покликані лікувати й захищати.

–Смертні? Серйозно? А маги дуже дбають про їхню безпеку? Калерія вийшла з циклу, знаючи, що клімат загине без неї і Ґотлін роками заливало грозами, Верховна Королева наслала прокляття на смертних, все місто змінилося, прийомний син Калерії, ледь не занапастив усе живе у Ґотліні, батьки Душечтеця ледь не зруйнували сам Час. Про Містифікатора, що вбивав магів і смертних пачками, я взагалі мовчу. Справді думаєш, вони дбають про людей? Вони засліплені власною могутністю. І хочуть більше влади, ось і все.

–Ніколи не суди однобоко, Аджаало. Перш, ніж оцінити короткий зміст… – терпляче сказала бабуся.

–Прочитай книгу повністю.–закінчила за нею Аджаала і зітхнула. –Ти захищаєш їх? – здивувалася дівчина.

–Швидше намагаюся пояснити. – подалася вперед Містрал.– Ти бачиш наслідок, але не знаєш причини.

–А яка тут ще може бути причина? Що для мага важливіше за владу?

–Любов.

–Любов? – вона пирхнула. – По–твоєму, вони хотіли, щоб увесь світ згинув в ім'я любові?

–Можливо, вони не хотіли того, що вийшло в підсумку. Але влада ніщо, якщо нікого захищати. І справа тут не тільки в смертних. Ми всі в якийсь момент забуваємо про своє призначення. Кожному з нас даний якийсь дар. Ми повинні розвивати його, на благо, а не для себе самих. Містифікатора багато століть вважали звіром, який убивав заради влади. Щоб половини боялися його і корилися. На ділі, він зайшов у своєму бажанні повернути любов занадто далеко. Але його метою не було світове панування. На його прикладі можна зрозуміти, що навіть найжорстокіша людина не народилася такою. А стала, з якоїсь причини.

–Тобто всіх злих магів, я маю спершу розговорити, надати психологічну допомогу, щоб він змінився?

–Не всім під силу вилікувати поранені душі, Аджаало. Нашою метою було лікування людей, а не вбивство. Ми схибили. Знаю, ти зла на магів, але повір, ніщо не відбувається без будь–якої причини.

Аджаала задумалася. Її злило те, що вона почула, і роздратування відступало в міру усвідомлення, що бабуся має рацію. Тіордан знову чекав її в кімнаті, розтягнувшись на її ліжку, він поклав руки під голову.

–Чому, я не здивована...– зачиняючи двері, зітхнула вона.