Микола Юрійович Рябчук - Від Малоросії до України, Микола Юрійович Рябчук

УКРАЇНСЬКІ КОМПЛЕКСИ

ВІД «МАЛОРОСІЇ» ДО «ІНДОЄВРОПИ»: українські автостереотипи

Підставовим для цього нарису є визнання факту, що всілякі суспільні стереотипи - це продукт складної взаємодії колективної свідомості і підсвідомості, тобто «ідеології» (в найширшому розумінні) та «колективного підсвідомого» (в інтерпретації Юнґа). Етнічні стереотипи мають, таким чином, два основні аспекти: ідеологічний, з більшим чи меншим елементом інтелектуальної рефлексії та пропагандистської маніпуляції, і - міфологічний, тобто наївний, інстинктивний, спонтанний, нерефлективний.

Схильність до творення міфологічних, підсвідомих стереотипів притаманна, на наш погляд, усім без винятку людям, усім спільнотам, оскільки в основі такого підсвідомого міфотворення (чи, власне, стереотипотворення) лежить ксенофобський інстинкт - неусвідомлено притаманний усім без винятку людським істотам. Раніше, зокрема й у другому розділі цієї книжки, я вже згадував, що ксенофобія (дослівно - боязнь чужого, недовірливість і, відповідно, неприязнь до чужого і незнайомого) є лише частковим проявом значно простішого і фундаментальнішого інстинкту - інстинкту самозбереження. Як і кожен інстинкт, ксенофобія амбівалентна: сама по собі вона не може бути оцінена ані позитивно ані негативно. З одного боку, наявність цього інстинкту дає змогу живим організмам і їхнім спільнотам захищати себе, зберігати свою ідентичність, підтримувати багатоманітність життєвих форм (у тому числі культурно-цивілізаційних) з іншого боку, як і кожен інший «сліпий» інстинкт, фобія може свідомо використовуватись у розмаїтих ідеологічних маніпуляціях, подеколи навіть як основний компонент цілих ксенофобських «проектів» - у нацизмі, наприклад (ненависть до інших етносів), більшовизмі (ненависть «класових ворогів»), релігійному фундаменталізмі (ненависть до іновірців, безвірників, єретиків) тощо.

Звідси - друга підставова теза, яка полягає в тому, що на підсвідомому рівні ми ніколи не зможемо до кінця позбутися і ксенофобських інстинктів, ані етнічних стереотипів - оскільки це суперечило б самій людській (біологічній) природі. А проте за допомогою свідомості (освіти, культури, інтелектуальної рефлексії) ми можемо їх контролювати й нейтралізувати чи принаймні максимально обмежувати їхній вплив на наше мислення й поведінку.

Зайве пояснювати, що лише цей шлях є соціальне конструктивним і лише так можна запобігти протилежній тенденції - утвердженню підсвідомої ксенофобії і побутових стереотипів на рівні свідомості, ідеології, політики. Демістифікація свідомості, викриття етнічних стереотипів і намагання обмежити таким чином ксенофобський вплив підсвідомості - це, власне, і є та загальна стратегія інтелектуальних зусиль, у рамках якої я намагався дослідити частковий аспект значно ширшої проблеми - аспект, що стосується автостереотипу українців.

Кожен народ має певні стереотипні уявлення не лише про «інших» (передусім про сусідів), а й про самого себе. Цей автостереотип (self-image) ніколи не буває точним хоча б тому, що «реальний» образ народу - це теж певна абстракція, доволі невизначена, мінлива і непіддатлива на дослідження прецизійними методами. Але він не буває також абсолютно хибним хоча б тому, що справляє зворотний вплив на поведінку, на «реальний» образ народу, котрий свідомо чи підсвідомо достосовується до свого уявного self-image. [29]

Як правило, автостереотип кожного народу у поміркованих дозах поєднує позитивні і негативні риси, зрозуміло, з пееважанням позитивних. Європейці можуть вважати американців пихатими й зарозумілими, тимчасом як подібні риси у себе трактують як гордість і почуття гідності; українці вважають росіян неробами й брехунами, тимчасом як себе просто повільними, вайлуватими і хитруватими; англійці називають ірландців гіркими п'яницями, себе - просто любителями випити тощо. У здорової нації позитивні риси ніколи не абсолютизуються й не доводяться до беззастережної самозакоханості, але й негативні ніколи не поширюються на «смертні гріхи», обмежуючись лише дрібними і загалом вибачливими «грішками». Словом, автостереотип має як правило, напівсерйозний-напівгумористичний характер і як продукт міфомислення він належить до поцейбічного світу до «космосу», тимчасом як стереотип «інших» традиційно належить до хтонічного світу, до «хаосу». У рамках «космосу», «ойкумени», «цивілізованого світу» автостереотип закономірно гармонізується, «оцивілізовується»: негативні риси пом'якшуються, згладжуються, загалом гармонійно поєднуються з позитивними. І навпаки, у рамках «хаосу», «потойбіччя», «світу варварів» стереотип «чужака» екстремізується: негативні риси загострюються, шаржуються, а позитивні, якщо й визнаються, то все одно набувають негативного, загрозливого для «поцейбічної» цивілізації забарвлення. (Європейці, скажімо, готові визнати за росіянами певну вітальну енергію, одержимість, «загадковість душі», однак сприймають ці в принципі позитивні чи амбівалентні риси передусім як загрозу для власної цивілізації - в контексті російського експансіонізму; подібно сприймаються й позитивні цінності мусульманського світу; навіть позитивні риси японської цивілізації сприймаються у Європі й Америці з певною настороженістю: домінуючим є все-таки «хтонічний» стереотип «азіатської жорстокості» і «потойбічної» експансії).

Зрозуміло, що у відкритих суспільствах, якими є країни Заходу, всі ці релікти архаїчного міфомислення не складають великої небезпеки вже в силу самої відкритості тих суспільств, вільне циркулювання інформації, домінування ліберально-демократичних цінностей, правова свідомість і, зокрема, пріоритет прав людини, відповідна освіта, наука, культур мінімізують негативний вплив стереотипів на ідеологію політику, марґіналізують їх у суспільній свідомості, обмежують функціонування навіть на рівні побуту регламентуючим поняттям political correctness (політичної коректності).

На жаль, цілком інша ситуація у закритих суспільствах, якими донедавна були всі країни комуністичного блоку, і зокрема Україна. Комуністична ідеологія, як уже зазначалось, за самою своєю суттю надзвичайно ксенофобська й стереотипна, її головною рушійною силою є «священна класова ненависть», формально спрямована на «клас експлуататорів», однак практично поширена на всіх, «хто не з нами», - «куркулів» і «середняків», «шкідників» і «церковників», «буржуазних націоналістів» і «гнилих лібералів», «імперіалістів» і «сіоністів», зрештою, на «формалістів», «абстракціоністів», «джазистів» і т. д. і т. п. Ксенофобська ненависть до «інших» була в комунізмі головним джерелом соціальної енергії і засобом консолідації суспільства, а творення розмаїтих стереотипів - основною функцією панівної ідеології (освіти, мас-медіа, квазінаукових досліджень, «нашіптуваної» пропаганди тощо).

Ще більш ускладнює ситуацію та обставина, що СССР був імперією, у якій здеформовані колоніалізмом міжетнічні взаємини зазнавали додаткової деформації з боку тоталітаризму: ксенофобська ненависть і нетерпимість