Крістіна Жиглата - Нам не можна бути разом, Крістіна Жиглата

Мені так хотілося щоб Велія підтвердила мої слова, щоб сказала що пожартувала чи видала хоч однією чортовою емоцією свою брехню, але жінка трималася впевнено та стійко. На її обличчі не відображалося жодної зайвої чи непотрібної емоції… Тільки байдужість та холоднокровність.

- Сподіваюся, у листі ти знайдеш усі відповіді на питання, що цікавлять тебе. А тепер мені час..., - всього лише сказала вона, потім відвернулася і пішла.

Я розгублено подивився їй у слід, провів поглядом, поки вона не зникла, а потім припав спиною до стіни і сповз на підлогу.

В руках я стискав білий конверт, без жодного запису чи позначки і довго магнітив його поглядом, не наважуючись відкрити.

В душі було так тривожно.

Я не знав, що написано всередині, але вже відчував, що в ньому нічого хорошого немає.

Через деякий час я відкрив конверт і дістав листок, просочений запахом духів Алесс... А на ньому було написано акуратним начерком кілька рядків, які назавжди змінять моє життя...