Альма Лібрем - Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем

Котовський, аніскілечки не звертаючи увагу на мій слабкий спротив, з такою легкістю заключив мене в свої сталеві обійми, що навіть дихати стало важко. Я спробувала вивернутись з його рук, як-небудь відсунутись подалі, але, на жаль, не досягла бажаного успіху і так і застигла в палких обіймах чоловіка. Тепло його тіла було, звісно, приємним, але моя свідомість вперто заперечувала навіть теоретичну можливість отримання задоволення від перебування в руках майже незнайомця! Та ще й такого брехливого!

- Ти хочеш знати правду? – хитро поцікавився Данило.

- Хочу, - твердо промовила я.

- Якою б вона не була?

- Якою б вона не була, - довелось повторити з максимальною впевненістю в голосі, а то Котовський потім скаже, що я засумнівалась, а він вирішив не травмувати мою психіку якимись страшними фактами зі своєї біографії, типу того, що всі тут – найняті актори, а він зазвичай так знущається над всіма дівчатами, що йому відмовляють. І чого я пішла на той Ксюшин корпоратив? Невже не могла спокійно провести святковий вечір зі своїми колегами? Послала б подружку куди подалі – не сиділа би зараз у величезному ліжку в одній тоненькій сорочечці та нижній білизні, ще й в обіймах стороннього чоловіка!

Я навіть не знала, чи то плакати, чи радіти від того, що Котовський – привабливий чоловік. З одного боку, погано, бо йому легше буде задурити мені голову, а з іншого – ну, набагато приємніше бути об'єктом уваги красивого начальника, ніж начальника товстого, жирного та старого.

Вирішивши, що буду стійкою і що треба бачити переваги в будь-якій ситуації, я вирішила: ні, все-таки, якщо порівнювати з іншими дівчатами, до яких вирішило позалицятись їх начальство, я ще досить везуча. Мій шеф старше мене всього на шість років, помітно вище, що для будь-якої дівчини зі зростом за сто сімдесят сантиметрів вже не така то й часта вдача. Привабливий, з гарною фігурою, та й так красивий. Чи варто брехати, що просто так я б не звернула уваги?

Багатий ось.

Тільки нащо йому все те треба? Я в кохання не граю, або по-справжньому, або вже краще ніяк, а не витрачати нерви та здоров'я, ганяючись за якимись примарними почуттями, щоб потім дізнатись, що мене використали в якійсь хитрій грі. І краще взнати все з самого початку, ніж потім, постфактум, коли ні виправити, ні попередити ситуацію не буде шансу.

- Ну добре, - Данило підступно посміхнувся. – Я згоден розповісти тобі правду… За поцілунок.

- Після правди! – заявила я.

- Ну це вже ні, - Котовський схопив мене міцніше, стиснув в палких обіймах, і я скоріше навіть проти власної волі притислась до нього в спробі відшукати рівновагу і не звалитись геть з ліжка.

Сидіти було незручно, так і хотілось завалитись вперед – якраз на Данила. І він, прекрасно знаючи про те, в якому я зараз положенні, впевнено потягся до моїх губ, плануючи вкрасти як мінімум один пристрасний поцілунок.

Може, то не така вже й висока ціна за правду?

Подавивши роздратоване зітхання, я подалась вперед і дозволила доторкнутись поцілунком до своїх губ. Спочатку застигла, просто дозволяючи себе цілувати, а потім відповіла взаємністю, певне, навіть не так через те, що ми заключили договір, як просто тому, що було приємно. Гарячі руки Данила блукали по спині, змушуючи тіло проти власної волі здригатись від кожного доторку, і крізь тонку тканину сорочки відчувався жар його тіла. Здавалось, достатньо лише одного разу дозволити собі слабкість, і полум'яна хвиля просто змиє все…

І геть випалить здоровий глузд.

Відчувши під спиною подушку, я вперто відсторонилась від Данила.

- Ні, - твердо промовила я. – Тепер пора говорити правду. І бажано з мене злізти!

- Бажано не значить обов'язково, - фиркнув Котовський, але все ж відсунувся трошки в сторону, певне, зрозумівши, наскільки неоднозначним було його положення. – Так про що ти хотіла дізнатися?

- З якою метою я тут.

Данило усміхнувся.

- Мені потрібна Снігуронька для моїх племінників, - почав він зі своєї стандартної відмазки. – Мені треба, щоб хто-небудь допоміг мені попрацювати над проектом. Якби я приїхав до батьків працювати, вони б мене прибили на місці, а ось наречена – це чудове прикриття. До того ж, наречена – це геніальний спосіб відбитись від трьох сотень подруг моєї сестри та тисячі дочок подруг моєї матері, яких вони точно приводили б сюди цілими зграями. Мені дуже вигідно було привезти сюди наречену.

- Але чому я? Можна було вибрати кого завгодно!

- Ти красива, - протягнув Котовський. – Ти розбираєшся в роботі, а це означає, що над проектом буде змога попрацювати удвох…

- Цього мало, - вперто покачала головою я. – В світі безліч гарних жінок, яких можна було навіть не обманювати, вони б поїхали самі!

- Ну, розумієш, - зітхнув Данило, - спочатку ти прикидаєшся, що ви наречені, а потім ця дівчина тягне тебе під вінець, тому що раптом забажала, щоби це все було серйозно.

- І звідки така впевненість, що я так не вчиню? – похмуро поцікавилась я, прекрасно розуміючи, що мені навіть нахабства не вистачить.

- А навіть якщо і вчиниш, - посміхнувся Котовський. – Я ж уже сказав, що ти мені подобаєшся. Так що, ми можемо прикидатись… або не зовсім прикидатись, - його долоня опустилась мені на стегно і поповзла вгору.