Уляна Пас - На твоєму боці, Уляна Пас

– Добре, я згодна, – кажу, поки не передумала. Ніка радісно плескає в долоні, а я намагаюсь усміхнутися. В принципі, не все так жахливо. Зарплата в клубі дійсно хороша. Єдине, що напружує – власник клубу, який досить дивно поводиться. 

Остання на сьогодні пара – фізкультура. Чесно кажучи, страшенно її не люблю, але діватись нікуди – треба йти. 

У роздягальні переодягаюсь у лосини та туніку, а на ноги – кросівки. Волосся збираю у хвіст і йду за іншими дівчатами у спортзал. Хлопці з нашого курсу вже розминаються для гри у баскетбол, і серед них я бачу Мазурів. 

Мої одногрупниці одна наперед одної роблять розминку і демонструють братам свої форми. Ну це просто рай для Дана, он який щасливий – світиться весь. Ян його щастя не поділяє, і взагалі, відчуття таке, що він бажає бути десь в іншому місці зараз. 

Настя також не відстає і доволі зосереджено нахиляється перед Даном, щоб доторкнутися пальцями свого ж взуття. Схоже, подруга не втрачає надії знову опинитися в ліжку Дана. Ну нічого життя її не вчить! Тільки цього разу я не буду витирати їй сльози. 

Розминку я пропускаю і, коли дівчата займають лавки, сідаю якомога далі від гравців, під самі двері. Знаю, що зараз розпочнеться запекла гра і в такі моменти отримати м'ячем по голові доволі легко. 

Зате Настя з іншими дівчатами кричать слова підтримки Дану і не боїться отримати по голові. Ех, що не зробиш заради уваги хлопця? 

Маю визнати, що брати Мазури виглядають ефектно під час гри. У них чудово виходить працювати в парі, тому вже за п'ять хвилин їх команда веде в рахунку. Дівчата мало не божеволіють від щастя і голосно підтримують Мазурів, а я тільки очі закочую до неба. 

В один момент розумію, що варто сходити у вбиральню. Заодно і час швидше мине. Але встигаю тільки на ноги підвестись, коли мені в плече прилітає м'яч, і від несподіванки я падаю на підлогу, ще й задом вдарившись. 

– Пробач, Лізо! – до мене підбігає одногрупник Коля і руку подає. Розумію, що він ненавмисне, і тільки-но збираюсь її прийняти, коли несподівано його відштовхує… Ян!. 

– Ти сліпий?! – гиркає Мазур і сам хапає мене за руку. Не встигаю обуритись, а він уже ставить мене на ноги і похмуро розглядає. – Не поранилась? 

– Я не навмисне! – кричить Коля і дивиться на Яна так, наче збирається вдарити. 

– Так, стоп! – поміж них стає Дан і допомагає уникнути конфлікту. – Жива, сонце? 

Киваю і чомусь відчуваю збентеження під прямим поглядом Яна. Він став на мій захист… Але навіщо? 

Тренер дає команду продовжити гру, тому хлопці змушені повертатись, а я тим часом таки залишаю зал. Йду у вбиральню і вмиваю обличчя холодною водою. Не розумію, що зі мною не так. Що це за реакція на Яна? Мабуть, просто не очікувала, що він мене захистить. 

– І що це було? – питає Настя, з'явившись у вбиральні. Вона стоїть у мене за спиною, склавши руки на грудях, і чекає пояснень. – Досі будеш говорити, що між тобою і Мазуром нічого немає?

– Я не зобов'язана перед тобою звітувати, – кажу спокійно. – Ти образилась не зрозуміло на що. Просто тобі не сподобалось, що Мазур звернув на мене увагу. Це ж так?

– Ти сама говорила, що між вами нічого не може бути, але після того, як він став на твій захист… 

– Настю, ми ж подругами були! – зупиняю її. – Ти серйозно зараз? Будеш ревнувати його до мене? 

– Я хочу спробувати з Яном! – випалює. – Якщо з Даном не вийшло, то може вийти з іншим братом! Але ти забрала увагу обох! 

– Ну пробач, – мені прикро, що Настя виявилася такою… заздрісною. – Я думаю, що нам не варто жити разом. Спробую домовитись з адміністрацією, щоб мені знайшли іншу кімнату. 

Настя хмуриться, але ніяк не коментує мої слова. Я ж залишаю вбиральню і прямую в бік роздягальні. Треба переодягнутись і в гуртожиток піти. Тепер у мене ще одна термінова справа з'явилася – знайти собі іншу кімнату. Жити з Настею я не хочу. 

Не встигаю дійти до роздягальні кілька кроків, коли несподівано з-за повороту виходить Ян. Він перекриває мені шлях і витріщається своїми очиськами. 

– Чого тобі? – ціджу. Не хочу його бачити, і говорити з ним також. 

– Треба поговорити, – заявляє. 

– Ні, – кажу твердо. – Жодних розмов з тобою. Просто вдавай, що ми не знайомі. Так буде краще для нас обох. 

Намагаюсь його обійти, але несподівано Ян хапає мене за руку і штовхає до стіни. Не встигаю опам'ятатись, як далі відбувається дещо дуже… неочікуване. Він нависає зверху та… його уста торкаються моїх! Ян мене цілує! 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно