Айзек Азімов - Фундація та Земля

За які технологічні дива ми тоді мусили б дякувати? А чи може виявитися, що через двадцять тисяч років людства не існуватиме?

— Це навряд чи, — сказав Пелорат. — Навряд чи не існуватиме. Навіть якщо ми не станемо частиною Галаксії, нас досі скеровуватиме психоісторія.

Тревіз розвернувся в кріслі, відпустивши рукостискання з комп’ютером.

— Хай вираховує відстані й перевірить усе кілька разів. Поспішати нікуди. — Він насмішкувато зиркнув на Пелората: — Психоісторія! Знаєте, Янове, цю тему ми двічі порушували на Компореллоні, і обидва рази її описували як забобони. Одного разу про це сказав я, але Деніадор теж так говорив. Чи можна все ж таки вважати психоісторію чимось, окрім забобонів Фундації? Хіба це не бездоказова віра? Як гадаєте, Янове? Це більше ваша сфера, ніж моя.

— Чому ви кажете про брак доказів, Ґолане? Зображення Гарі Селдона багато разів з’являлося в Часовому Сховищі та описувало події так, як вони відбулися. Він не міг би знати у свій час, якими будуть ці події, якби не здатен був передбачити їх психоісторично.

— Звучить дивовижно, — кивнув Тревіз. — Він помилився щодо Мула, але навіть якщо не зважати на це, дивовижно. Та все ж є в цьому щось незатишно магічне. Будь-який ілюзіоніст може показувати фокуси.

— Жоден ілюзіоніст не передбачить кілька століть у майбутньому.

— Жоден ілюзіоніст не здатен насправді зробити те, що ви йому приписуєте.

— Ну ж бо, Ґолане. Я не можу придумати жодного фокусу, який дав би мені змогу передбачити, що відбудеться через п’ять століть.

— Як і жодного фокусу, який дасть ілюзіоністу змогу прочитати зміст повідомлення, схованого в псевдотесеракті на безлюдному супутникові на орбіті. І все ж таки я це бачив. Чи спадало вам колись на думку, що капсулу, як і зображення Гарі Селдона, міг сфальшувати уряд?

Пелората, здавалось, таке припущення обурило:

— Вони б цього не зробили.

Тревіз презирливо гмикнув.

— А якби й намагалися, їх би спіймали, — продовжував Пелорат.

— У цьому я геть не певен. Але я хочу сказати, що ми взагалі не знаємо, як працює психоісторія.

— Я не знаю, як працює цей комп’ютер, але знаю, що він працює.

— Тому що інші знають, як він працює. Що було б, якби ніхто не знав? Тоді якби він із якоїсь причини припинив працювати, ми були б безпорадні. А якби раптово припинила працювати психоісторія…

— Другофундатори знають її механізми.

— Звідки вам це відомо, Янове?

— Так кажуть.

— Казати можна що завгодно. Ага, у нас є відстань до зірки Забороненого світу, і, сподіваюся, дуже точна. Розгляньмо ж цифри.

Тревіз довго на них дивився, час від часу ворушачи губами, ніби виконував подумки якісь грубі розрахунки. Нарешті спитав, не підводячи погляду:

— Чим зайнята Блісс?

— Спить, старий друже, — відповів Пелорат. Тоді мовив, захищаючись: — Ґолане, їй потрібно спати. Лишатися частиною Геї через гіперпростір дуже виснажливо.

— Мабуть, так. — Тревіз розвернувся назад до комп’ютера. Поклав долоні на поверхню й пробурмотів: — Я дам йому виконати декілька стрибків і щоразу перевірятиму. — Потім знову відняв долоні. — Серйозно, Янове. Що ви знаєте про психоісторію?

Пелорат здавався захопленим зненацька.

— Нічого. Бути істориком, яким я до певної міри є, — геть інше, ніж бути психоісториком. Звісно, я знаю два основоположні принципи психоісторії, але їх знають усі.

— Навіть я. Перша вимога — щоб кількість залучених людей була достатньо великою для точнішої статистичної обробки. Однак скільки це — «достатньо велика»?

— За останніми оцінками, населення Галактики дорівнює десь десяти квадрильйонам, і це ще, мабуть, скромно. Цього точно вистачає.

— Звідки ви знаєте?

— Бо психоісторія справді працює, Ґолане. Скільки б ви не сперечалися, вона справді працює.

— А друга вимога, — мовив Тревіз, — це щоб люди не знали про психоісторію, щоб це знання не вплинуло на їхні реакції. Але вони знають про психоісторію.

— Лише про саме її існування, старий друже. Це не рахується. Друга вимога у тому, щоб люди не знали про передбачення психоісторії, і вони не знають — окрім другофундаторів, які мають їх знати, але це особливий випадок.

— І вся наука психоісторія розвивалася на підставі цих двох вимог. У це важко повірити.

— Не тільки на підставі цих двох вимог, — заперечив Пелорат. — Ще є складна математика та розвинені статистичні методи. Якщо хочете традиційного наративу, то кажуть, що Гарі Селдон винайшов психоісторію, змоделювавши її на основі кінетичної теорії газу. Атоми й молекули рухаються довільно, тож ми не можемо знати місця розташування чи швидкості кожного з них. А втім, скориставшись статистикою, ми здатні зрозуміти доволі точні правила, які керують їхньою поведінкою. За цією аналогією Селдон мав намір зрозуміти загальну поведінку людських спільнот, хоч рішення й не можна буде застосовувати до поведінки окремих людей.

— Можливо, але люди — не атоми.

— Це так. У людини є свідомість, тож її поведінка достатньо складна, щоб видаватися свободою волі. Як Селдон із цим упорався, поняття зеленого не маю, і певен, що не зрозумів би, навіть якби хтось зі знавців спробував мені пояснити, — але він це зробив.

— І все це залежить від наявності великої кількості несвідомих людей. Чи не здається це вам крихкою основою для зведення величезної математичної структури? Якщо цих вимог як слід не дотримано, усе розвалиться.

— Але оскільки План не розвалився…

— Або ж, якщо вимоги не те щоб неправильні чи невідповідні, а просто не такі жорсткі, як мусять бути, психоісторія може як слід попрацювати кілька століть, а потім, наразившись на якусь кризу, розвалиться — як це тимчасово й сталося за Мула. Або ж що як є третя вимога?

— Яка третя вимога? — трохи спохмурнів Пелорат.

— Не знаю, — мовив Тревіз. — Аргументація може бути досконально логічна та струнка, але водночас містити невисловлені припущення. Мабуть, третя вимога — це припущення, яке настільки сприймають як належне, що ніхто ніколи й не думав його озвучувати.

— Це припущення має бути достатньо вагоме, інакше його б не сприймали як належне.

— Якби ви знали наукову історію так само добре, як і традиційну, Янове, то розуміли б, як помиляєтеся, — пирхнув Тревіз. — Але я бачу, що ми вже поруч із сонцем Забороненого світу.

І справді, у центрі екрана видніла яскрава зірка — така яскрава, що екран мусив автоматично відфільтровувати її сяйво, а інші зірки просто поблякнули.

2

Устаткування для вмивання та особистої гігієни на борту «Далекої зірки» було компактним, а використання води зазвичай обмежено раціональним мінімумом, щоб не перевантажувати устаткування для переробки. І Пелоратові, і Блісс Тревіз про це час від часу суворо нагадував.

Але навіть попри незручності Блісс постійно випромінювала свіжість; від її довгого темного волосся завжди можна було очікувати сяйва, а від нігтів — блиску. Зараз вона зайшла до кабіни пілота:

— Онде ви!

— Нíчому дивуватися, — підвів погляд Тревіз. — Ми навряд чи могли покинути корабель, а щоб відшукати нас на ньому, достатньо тридцяти секунд, навіть якби ви не могли відчувати нашу присутність ментально.

— Ви добре знаєте, що цей вислів був усього лише формою вітання і його не слід було сприймати буквально. Де ми? І не кажіть «у кабіні пілота».

— Блісс,