Джек Лондон - Мартін Іден, Джек Лондон

партою було для нього мукою. Здавалося, вічність минула, відколи почалися ці щоденні бійки, а в майбутньому, немов якийсь нескінченний кошмар, ввижалися знов такі самі бійки. «Чому не можна подужати Масну Пику?» - часто думав він. Це одразу поклало б край його мукам. Але ніколи не спадало йому на думку здатися й визнати, що Масна Пика дужчий від нього.

Отак змучений тілом і душею, але навчаючись великому терпінню, волікся він до друкарні, щоб спіткати там свого вічного ворога, Масну Пику, який так само був змучений і так само волів би припинити бійки, коли б не зграя хлопців-газетярів, що повсякчас роз’юджували гордощі у перебійців. Якось після двадцяти хвилин сутички, коли вони розпачливо намагалися знищити один одного, додержуючи всіх установлених правил, що не дозволяли бити ногою, штурхати в живіт і кидатися на лежачого, Масна Пика, засапавшись і спотикаючись, запропонував закінчити діло внічию. І тепер, схиливши голову на руки, Мартін здригнувся, коли побачив свою тінь з далекого минулого: задиханий, ледь на ногах стоячи, захлинаючись від крові, що текла йому з розбитих губ, він підволікся до Масної Пики, виплюнув кров, яка заважала йому говорити, і крикнув, що на нічию він не згоден, а коли Масна Пика хоче, то хай здається. Але Масна Пика не хотів здатися, і бійка закипіла знову.

Наступний день, і ще наступний, і так дні без кінця-краю - були свідками цих пообідніх змагань. Щоразу, починаючи битися, Мартін дуже страждав з болю, і від перших ударів - чи то противникових, чи й своїх - йому холола душа. Але далі приходила нечулість і він бився наосліп, як уві сні, а перед ним миготіло широке обличчя Масної Пики з розіскреними по-звірячому очима. Він бачив тільки це лице і відчував, що не матиме спокою, поки не потовче його своїми закривавленими руками на безформне місиво або поки закривавлені руки ворога не потовчуть на безформне місиво його самого. Лише тоді надійде спокій. Але щоб він, Мартін, згодився на нічию,- ні, це неможливо.

Одного дня, прийшовши до воріт друкарні, він не застав там Масної Пики. Той не з’явився. Хлопці вітали його і казали, що він переміг Масну Пику. Але Мартіна це не задовольняло. Він не переміг Масну Пику, і Масна Пика не переміг його. Хто з них дужчий - невідомо. Опісля з’ясувалося, що того дня у Масної Пики несподівано помер батько.

Мартін у спогадах перескочив на кілька років далі і побачив себе на гальорці в театрі. Йому було сімнадцять років, і він щойно повернувся з плавання. Серед глядачів зчинилася сварка - хтось там до когось причепився. Мартін втрутився і раптом завважив, як зблисли очі Масної Пики.

- Після вистави я тебе впораю,- прошипів його давній ворог.

Мартін кивнув головою. На місце інциденту пробирався театральний контролер.

- Я чекатиму на вулиці після останньої дії,- прошепотів Мартін, вдаючи незворушну увагу до танців на сцені.

Контролер гостро глянув на них і відійшов.

- Ти з компанією? - спитав Мартін Масну Пику в кінці дії.

- А певно.

- То я мушу й собі підшукати,- мовив Мартін.

Під час антракту він навербував цілий почет - трьох хлопців, яких знав ще з цвяхового заводу, пожежника, шістьох матросів і стільки ж забіяк із грізної зграї з вулиць Вісімнадцятої та Маркет.

Коли вистава скінчилася, обидві компанії непомітно рушили по різних боках вулиці. Дійшовши до малолюдного перехрестя, вони зійшлися і влаштували військову раду.

- Ходімо на міст Восьмої вулиці,- сказав рудий парубок з партії Масної Пики.- Ви зможете битися посередині під ліхтарем, а як наскочать фараони, втечемо в другий бік.

- Гаразд,- промовив Мартін, порадившись із своїми.

Міст Восьмої вулиці, перекинутий через рукав річки Сан-Антоніо, був завдовжки в три міські квартали. Посередині мосту та по обох кінцях його горіли електричні ліхтарі. Жоден полісмен не міг би підійти непомічений. І тепер перед очима Мартіна виразно постало це зручне для бійки місце. Він бачив обидва гурти, ворожі й похмурі, що трималися здаля один від одного позад своїх бійців. Мартін і Масна Пика роздяглися до пояса. Поблизу розставлено було чати, що мали стежити за освітленими кінцями мосту. Один з Мартінових прибічників тримав його піджака, сорочку й шапку, готовий дати драла з ними в безпечне місце, якби налетіла поліція. Мартін побачив самого себе,- як він виходить на середину поля бою, дивиться просто в очі Масній Пиці і, піднявши кулак, каже застережливо:

- Це тобі не іграшки! Зрозумів? Битися так битися. Без вивертів. Це давнє діло, й пора його довести до кінця. Зрозумів? Одному з нас буде амба.

Мартін бачив, що Масна Пика завагався, але перед очима свідків озвалася в ньому давня підступна гордість.

- Ну, та вже ж, починаймо! Що дурно плескати? До кінця, то й до кінця.

І тут, стиснувши кулаки, вони кинулись один на одного, наче молоді бугаї, з усім запалом молодості, повні ненависті й бажання бити, калічити, нищити. Усі мозольні вселюдські досягнення за тисячі літ просування вгору зникли. Лишився тільки електричний ліхтар, як знак на стежці великої людської пригоди. Мартін і Масна Пика стали дикунами кам’яного віку, жителями печер і незайманих лісів. Вони все нижче падали в чорну прірву, назад у трясовину суворих початків життя, змагаючися сліпо, як зоряний пил у небесах або як атоми, що стикаються, відштовхуються, знову стикаються - і так довіку.

- Боже! Які ж ми були звірі! Які тварюки! - голосно пробурмотів Мартін, згадуючи перебіг бійки. Його буйна уява малювала йому все, як на екрані кіно. Він був заразом і глядач, і учасник боротьби. Культура й знання, набуті за останні місяці, змусили його здригнутися від цього видовища. Але тіні минулого стерли з його свідомості все теперішнє, і він ізнов став колишнім Мартіном Іденом, що оце повернувся з плавання й бився з Масною Пикою на мості Восьмої вулиці. Він страждав, напружував усі сили, обливався потом та кров’ю і радів безмірно, коли його кулак влучав у ворога.

Здавалося, що то не люди, а два вихори ненависті сплелися й шалено крутять один одного. Час минав, і свідки обох ворожих сторін стояли, затамувавши подих. Вони ніколи ще не бачили такої жахливої люті й застигли зі страху. Бійці були ще більш озвірені, аніж вони самі. Коли перший