Олег Костянтинович Романчук - Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук

Високий, міцної статури, з відкритим лицем. Гострий, уважний погляд розумних очей, високе чоло, на яке спадає пасмо чорного хвилястого волосся. Підборіддя злегка видається вперед. Чорні довгі вуса вельми пасують йому, хоч роблять дещо старшим.

Прадід Сошенка був гармашем на Запорізькій Січі. Дворянство отримав за ратні подвиги. Його син і внук також були військовими, і лише правнук обрав собі іншу дорогу, ставши на прю з таємницями і загадками природи.

Освіту Аркадій Олександрович здобув у київській класичній гімназії, але нахил до точних наук привів його в Гірничий інститут, який він закінчив по першому розряду. Ще в студентські роки роботи молодого вченого з’являлися в «Записках Мінералогічного товариства» та інших спеціальних виданнях. Працюючи після закінчення навчання на Кочкарських золотих копальнях, відкрив ряд нових у Росії мінералів.

Восени 1880 року Сошенко повернувся до Петербурга, де мого чекала наречена Анастасія Володимирівна Іваницька, яка незабаром стала його дружиною. Вона самовіддано допомагала чоловікові в його багатогранній діяльності.

Квартира Сошенків завжди приваблювала представників незалежно думаючої інтелігенції. Бував тут і знаменитий професор історії Василь Осипович Ключевський. Молоде подружжя підтримувало близькі стосунки з народовольцями, зокрема з Миколою Івановичем Кибальчичем. Аркадій Олександрович частенько дискутував з ним про далекі світи, космічні польоти.

Однак шляхи народовольців і Сошенка поступово розходились: тактика терору для нього була чужою, неприйнятною. І все ж після вбивства Гнатом Гриневецьким царя Олександра II арешт обминув Сошенка лише випадково. В усякому разі, з документів було видно, що жандарми ніколи не забували про свободолюбний характер думок ученого, його незалежну поведінку та знайомство з народовольцями. За квартирою неблагонадійного було встановлено поліцейський нагляд.

У цей нелегкий період Сошенко посилено займається наукою, зосередивши увагу на порівняно мало вивченій галузі математики — теорії просторових фігур. Розробка теорії математичних багатогранників наштовхнула його на питання, що безпосередньо стосується природних багатогранників, тобто кристалів, з якими потім він не розлучався все життя.

Платня Сошенка як керівника практичних занять при музеї Гірничого інституту була невисокою. Грошей для утримання сім’ї з чотирьох чоловік постійно бракувало. Переклади для наукових часописів давали випадковий і ненадійний заробіток. Тому Аркадій Олександрович приймає пропозицію Гірничого департаменту взяти участь в експедиції по дослідженню Азербайджану й України. Саме о тій порі в листах Сошенка до дружний промайнули перші гіпотези, пов’язані з кристалічною будовою Землі.

Ось уривок з листа, датованого 1890 роком: «…Я перекопаний, що кристал — це особливе активне середовище, особлива форма простору. Ці правильні багатогранники не що інше, як єдино стійка форма існування твердих тіл[67]… Кристали поширені всюди… в земній корі, в глибинах всесвіту… Переважаючу більшість порід, які утворюють земну кору, становлять ті ж кристали — залишки хімічних реакцій, що проходили під час утворення планети. І якщо ми в мікроскоп бачимо неправильної зовнішньої форми кристалічні зерна гірських порід, то це пояснюється лише умовами їх одночасного утворення, коли вони тіснили одне одного, спотворюючи правильність багатогранників… Мені здається, що тут приховано набагато більше, зокрема якщо до уваги взяти всю кількість хімічних елементів[68]».

Працюючи на бакинських нафтопромислах Нобеля, а згодом займаючись пошуками нових родовищ, Сошенко звертає увагу на шебеке — кам’яні мереживні візерунки на стародавніх тюркських мечетях і мавзолеях. Він з подивом відзначає, що візерунки цілком узгоджуються з його математичною теорією внутрішньої будови кристалів.[69]

Справжнім даром синтетичного мислення володіла ця людина, вмінням охопити всю картину відразу, здатністю об’єднати, здавалося б, несумісні речі — старовинну кам’яну різьбу і внутрішню геометрію структури кристала!

Знову дощовий Петербург, осоружна робота чиновника Гірничого департаменту, а вечорами аж до пізньої ночі — напружена праця вченого-дослідника. Одна за одною в «Міжнародному кристалографічному журналі» виходять роботи Сошенка з теорії кристалів, залишаючись, однак, непоміченими на батьківщині.

Дедалі чіткіших обрисів набирає його теорія кристалічної будови Землі.[70] Уподібнюючи планету кристалові, правильному багатограннику, Аркадій Олександрович спирався на пам’ятки археології, на роботи попередників. Ще в часи неоліту зображення рівностороннього трикутника набули великого поширення. В «Махабхараті», у Платона згадувалося про трикутний поділ Землі. У вигляді гігантського геокристала уявляли її Піфагор і Архімед. 1829 року французький геолог Елі де Бомон приходить до висновку, що в структурі Землі явно проглядається симетрія додекаедра та ікосаедра.

Якби Сошенко не був ученим, то, очевидно, став би письменником. Його статті нагадують художні твори. Частенько навіть прихильники таланту Сошенка-вченого на перше місце ставили його майстерність оповідача, вважаючи професора своєрідним популяризатором науки.

Коли Аркадій Олександрович у 1902 році подав до «Археологічного літопису Південної Росії» рукопис наукової розвідки про новий спосіб визначення центрів стародавніх культур, його теорія була нещадно висміяна, як така, що, за словами редактора, перевершила навіть уелсівську фантастику.

Невдача примусила Сошенка на якийсь час утриматися від опублікування основних принципів нового методу пошуків корисних копалин, що грунтувався на гіпотезі кристалічної будови земної кори: неуки-ретрогради дістали б ще один привід, аби уразити його честь і гідність. Тому вчений повертається до чистої кристалографії.

Одна за одною з’являються статті Сошенка в Німеччині, Англії, Франції. Приходить європейське визнання. У червні 1903 року його обирають членом Баварської Академії наук, а в серпні — екстраординарним професором Петербурзького університету. Через рік він стає одним із 40 членів-кореспондентів Лондонського геологічного товариства. Російська