Олег Костянтинович Романчук - Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук

Неймовірні подробиці, які я мушу тепер зробити надбанням гласності, взяті у хронологічній послідовності, складаються в першу гілку незвичайних збігів…

Свого часу відомий кібернетик Клод Шеннон запровадив у вжиток слово «сірендіпіті». Ним він позначав здатність знаходити не те, що шукаєш, а дещо набагато цікавіше. Щось подібне сталося зі мною і Ткачуком, коли ми, не підозрюючи, до чого може привести симбіоз фізики, історії, археології та геології, взялися докладно вивчати життя Арка дія Олександровича Сошенка.

Після того, як скарабей почав бойкотувати всі наші спроби продублювати експеримент-мандрівку в царство Хроноса, ми з Сашком мало не щовечора приходили до Миколи Олексійовича. Дружина професора Людмила Сергіївна вельми прихильно ставилася до нас і робила все, щоб наші вечорниці виглядали невимушеними, домашніми. Хочу відзначити, що це їй вдавалося якнайкраще.

Того липневого вечора професор саме завершував наукову розвідку для «Археологічного збірника» про розкопки могили Атея. Вибачившись, що йому потрібно ще хвилин п’ятнадцять, аби закінчити статтю, Микола Олексійович запропонував нам ознайомитися з уже надрукованими сторінками. З цікавістю заглибились ми в рукопис, де у перших же рядках згадувалося ім’я професора Сошенка — геолога, фізика, археолога, етнографа і поліглота. Саме він перший умоглядно зумів визначити координати легендарної столиці Скіфської держави Гелона.

Кілька років тому, розбираючи архіви «Записок Східного відділення Російського археологічного товариства» та «Записок Колегії сходознавців при Азіатському музеї Російської Академії наук», Микола Олексійович натрапив на неопубліковані рукописи статей Аркадія Олександровича Сошенка, в яких було науково обгрунтовано метод визначення місцезнаходження центрів стародавніх культур, зокрема Гелона.

— Ось така випадковість наштовхнула мене на пошуки могили Атея, — сказав Бандура, подаючи нам закінчення своєї статті.

— Випадковість — це, якщо хочете, прихована закономірність, — ні до кого не звертаючись, докинув Сашко, — Яка користь була б з того, якби рукописи потрапили до моїх рук, чи, скажімо, Сергієвих? Мене цікавить професор Сошенко. Чи не можна знайти у нього те, що ми шукаємо, — розгадку таємниці скарабея? Хтозна, можливо, трапиться щось цікавіше, ніж припускаємо?

Тоді ми навіть подумати не могли, наскільки безпомилковою виявиться Сашкова інтуїція.

Увесь вільний від роботи час ми присвячували пошукам у книгосховищах, архівах і бібліотеках, намагаючись звести воєдино розрізнену інформацію про цю гідну подиву людину. В тому, що вона й справді така, ми переконувалися щоразу, коли до наших рук потрапляв черговий документ з архівів Академії наук чи департаменту поліції.

Проте щастило нам не часто. Пошуки виявилися значно важчими, ніж ми собі уявляли. І якби ми не мали в особі професора Бандури досвідченого слідопита, робота затягнулася б на роки.

У бібліотеці Академії наук Миколі Олексійовичу повідомили, що в 1919 році при заснуванні бібліотеки колишній матрос-потьомкінець Роман Миколайович Твердохліб приніс деякі матеріали експедиції Сошенка. Під час воєнного лихоліття архіви бібліотеки зазнали втрат. Бандурі порадили звернутися до родини колишнього архіваріуса Назарія Микитовича Литвина, котрий брав участь в евакуації книгосховища у серпні 1941 року. Оскільки вивезти всі документи за тих обставин було неможливо, не виключено, що Литвин зберіг дещо у себе вдома. В старенькому будинку на Подолі з допомогою онуки покійного Назарія Микитовича на горищі вдалося відшукати щоденники Сошенка.

Таким чином, у наших руках опинилися листи, рукописи, нотатки Аркадія Олександровича. Ми відкрили для себе видатного вченого, прекрасну людину, справжнього громадянина, патріота, чиє життя було сповнене захоплюючих подорожей, нелегких пошуків, сміливих подвигів. У яких лише куточках планети не побував Сошенко! Ще за життя його науковий шлях породив чимало легенд. Однак він залишився абсолютно байдужим до них. Був стриманий, неговіркий. Не належав до тих, хто намагався виділитись показною оригінальністю. Це був справжній науковий бунтар, до якого досить холодно ставилася тогочасна офіційна наука.

Він працював у багатьох галузях природничих наук, вважався непересічним спеціалістом з історії та філософії. Однак його енциклопедичні знання не могли подолати стіни відчуженості, яку царизм вибудував перед прогресивно настроєним ученим. Незважаючи на ряд чудових передбачень у геології й фізиці, ім’я його поступово забулося.

Знайомлячись з архівними матеріалами, щоденниками і листами Аркадія Олександровича, ми з захопленням відзначили його небуденний талант дослідника, який проникливо вдивлявся в глибини матерії, у таємниці простору. Гідний подиву інженерний та науковий кругозір Сошенка давав йому змогу висувати оригінальні, надзвичайно сміливі технічні пропозиції, які набагато випереджали час, тому вони в більшості так і залишились у формулах, рисунках. На жаль, дуже багато розробок і проектів загубилося, і судити про набуток визначного вченого можна було лише з небагатьох уцілілих матеріалів.

Типовий представник лівого крила ліберальної інтелігенції, Аркадій Олександрович відзначався категоричністю суджень, прямотою і принциповістю, словом, усіма якостями «білої ворони». Судячи з його занотованих думок, він чудово розумів, яким гальмом для Росії було царське самодержавство. Але методи боротьби проти відживаючого ладу він обрав дещо нестандартні. Основною його зброєю стала наука. Він рішуче заперечував застарілі догми, категорично відкидав усталені шаблони, закликав якомога уважніше вивчати життя.

Винятковий розум і непересічна інтуїція дозволили вченому чимало зробити у різних галузях знання. Як не дивно, освіченість не перешкоджала йому дивуватися навколишньому світу, його загадкам. Це була навдивовижу багатогранна, цілісна, глибока й оригінальна особистість.

Перш ніж познайомити читача з деякими записами, уривками з листів і щоденників Аркадія Олександровича Сошенка, хочу бодай коротко розповісти про цю людину, яка своїм розумом змогла передбачити те, що лише сьогодні опинилося під мікроскопом науки.

…Маленький бляклий альбуміновий відбиток, наклеєний на фірмовому картоні фотомайстерні Йосипа Кордиша і Франца де Мезера у Києві, — єдина зрима пам’ятка про вченого, яка дійшла до нас. Усе ж вона давала уявлення про його зовнішність і навіть деякі риси характеру.

Двадцятитрьохрічний студент у форменій тужурці Гірничого інституту сфотографований на повний зріст.