Юрій Георгійович Герасименко - Коли вмирає Безсмертний, Юрій Георгійович Герасименко

науковець, як же, яким способом вилучити із живої мови бунтівників оті крамольні слова…

Та найбільше зацікавив гостей пикатий лисий інтелектуал, який все своє життя присвятив вивченню й розв’язанню актуальних проблем демографії.

— Населення, — твердив цей учений муж, — зростає з такою швидкістю, що скоро всієї планети не вистачить для його розміщення. Учений вважав, що є тільки один засіб врятувати планету від перенаселення. І цей засіб — широке впровадження штучного запліднення, що дає можливість регулювати народжуваність, збалансовуючи її із смертністю.

Купхейп був просто у захваті від цих думок і навіть сказав, що коли б він не був такий зайнятий своїми проблемами, то обов’язково 6 зайнявся штучним заплідненням.

— Ну, а тепер ходімте до мене, — сказав К’юс і повів гостей до чепурного будиночка під зеленим дахом.

На білому столі в прозорих мисках парували страви.

Поки гості їли, К’юс розповідав, над чим він зараз працює.

— Всі мислячі організми, — говорив він своїм задумливим мелодійним голосом, — у своїй поведінці завжди керуються двома принципами. Перший: здобути якомога більшу насолоду; другий: за всяку ціну уникнути страждання. Коротше кажучи, всі мислячі організми прагнуть насолоди. Насолода — добро. Отже, всі істоти прагнуть добра. Всі істоти — добрі істоти.

— Геніально! — похвалив Купхейп і подивився на великий стінний тоццойт: — А чи не пора нам і честь знати?

Всі встали з-за столу.

— Як би добре було, — і К’юс мрійно примружив очі, — як би гарно було, коли б ми всі жили разом! Під час пори малого спокою кожен би займався своїми проблемами. А після роботи всі збиралися б і співали. Може, залишитесь? У мене живуть вчені найрізноманітніших, часто антагоністичних поглядів і напрямків. Але це ніяк не заважає нам збиратися і співати хором старовинні гімни любові. Ну то як, лишаєтесь?

Купхейп уклінно дякував, але від запрошення категорично відмовився: йому, мовляв, конче треба зустрітися з Хичем.

Штейп швидко набрав висоту. Через кілька цот дача відставного філософа і все мальовниче плато зникло із поля зору.

Іван глянув на невеличкий тоццойт, вмонтований у пульт управління: рівно через дві тоци до Міста-1 прибуде рейсовий штейп з Провінції-13—2! Скоро, зовсім скоро притисне він до грудей дорогого друга свого!

Та не так сталося, як гадалося. Уже біля самих околиць Міста-1 штейп різко нахилився і почав знижуватися.

Сіли на якомусь бугрі. Купхейп довго копирсався в моторах, кректав, лаявся потихеньку і нарешті, витерши руки, сказав:

— Доведеться йти пішки.

Ніколи б раніше такі обставини не вивели Івана з душевної рівноваги. Ходити пішки він любив і міг без відпочинку пройти не один десяток добрих земних кілометрів. Але через півтори тоци там, у Місті-1, Чакт ждатиме друга. І тому ця вимушена прогулянка аж ніяк не радувала Івана.

Горбань замкнув штейп, важко зітхнув:

— Ходімте.

Брели горбастою низовиною, порослою дикими хифами. Самі хифи та хифи, жодного клаптика обробленої землі.

Бідило уже знав: майже всі продукти, хіба що крім киптип’якового м’яса, виробляються на заводах органічного синтезу. Але ж труд на землі — така радість! Якщо відпала потреба орати, сіяти, косити, то нехай парки, квітники ростуть на чорній святій землиці! Але й землиця тут була не чорна, а бруднувато-руда.

Купхейп добряче-таки підтоптався, ледве волік ноги. Бідило втоми ще не відчував. Он уже й будови околиці бовваніють у далечині. Спершу з-за обрію виткнулися якісь шпилі, потім видно стало гостроверхі вежі, а там уже й усю будову. Це був, як потім Іван дізнався, один з тих парфюмерних комбінатів, що постачав Сачу Кепсту спеціальні, посилено ароматні фарби для його «Цікавої газети».

На найвищій вежі сяяв великий тоццойт. Був якраз час прильоту того штейпу, яким Чакт мав повернутися.

В конторі комбінату Купхейп зв’язався з центральною диспетчерською, і не минуло й десяти цот, як вони вже сиділи в комфортабельному повітряному кораблі, а ще через п’ятнадцять цот зійшли на дах академії.

Бідило зразу ж подався до Чактової кімнати.

Ось він уже в ліфті. Швидкісний новітній підйомник повз, здавалося, як отой равлик по лисині дослідника сатири.

Ось уже Іван у коридорі. Швидше, швидше!

Ось Чактова панель… Натискає кнопку, ще раз, ще раз, панель не відсувається.

Невже заснув?

А може, Чакт пішов шукати його, Івана? Може, вони просто розминулися? Бідило майже побіг по коридору і раптом біля ліфта знову зіткнувся з Шатом.

— Де Чакт? — вирвалось у Івана. — Він прилетів?

— Ні.

— Чому? З ним щось сталося? Де він зараз?

— Не знаю… — Шат опустив додолу очі. — Не знаю. Звідки я можу знати? Я всього тільки бідний старий шхуф…

«Ясно… — подумав Бідило хмурніючи. — З Чактом якась біда…»

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

Раптовий удар. Шлях обрано. Що відбулося в хифовому парку. Ювілейна промова Капа Шкеча.

Настала п’ята доба. «А що, як у самого Купхейпа спитать про Чакта?» — подумав Бідило за сніданком. Подумав і аж їсти покинув. І правда! Як же він раніше не здогадався! Звичайно, горбань може і не сказати нічого, а може, й скаже. Спиток не збиток, спробувати треба.

Купхейпа Іван знайшов у Тихому залі. Вибачився, що турбує, і — з місця в кар’єр — про Чакта.

Знавець спіритики самовдоволено посміхнувся, навіть запросив сісти… Дива! Купхейп у доброму гуморі.

— Чакт до нас більше не повернеться, — повільно проговорив горбань, з цікавістю й насолодою спостерігаючи, яке враження справили ці слова на його піддослідного. — Нашого Чакта призначили на високу посаду. Ось навіть у «Вічному спокої» про це написано, — крекчучи, Купхейп підвівся, взяв зі столу чорно-білий аркуш урядового вісника. — Воно, звичайно, газети… не зовсім для інтелектуала пристойне діло… Та коли вже про нас пишуть, що вдієш? Доводиться й нам газети читати. Ось подивіться… Отам, де підкреслено. Вголос, вголос давайте, я з задоволенням ще раз послухаю.

— «Еопські диверсанти, — прочитав Іван у статті, обведеній жовтим олівцем, — висадили в повітря експедиційний штейп Академії-1. Старші брати місцевого відділення Легіону напали на слід злочинців. У розслідуванні активно допомагає молодий науковець Чакт — син Купхейпа Х’юпа Купепа. Обставини склалися так, що цей достойний схильник Безсмертного був очевидцем нечестивої диверсії. Він безпосередньо бачив усіх злочинців. Під час допиту, як це і личить потомственому інтелектуалу, Чакт гордо заявив, що не скаже жодного слова. Та потім, коли його добре попросили, він все розповів, за що й був призначений на постійну посаду головного шефа всіх місцевих спіритофізичних лабораторій. Чакт подякував за довір’я і заявив нашому кореспондентові,