Юрій Георгійович Герасименко - Коли вмирає Безсмертний, Юрій Георгійович Герасименко

голосів підхоплювали:

Ууммб!

Вставайте, вамби!

Вставайте, вамби!

На смертний

Бій!

Нарешті друзі вибралися на гребінь руїни. Ось вона, площа! Море мокрих шоломів, море усміхнених, щасливих облич.

Сонце вийшло з-за хмари, щедре, післягрозове сонце. Чакт зіперся на Івана, притиснувся плечем. Довго так стояли, мружачись від сонця і щастя…

І здалось Іванові, що нічого-нічого поганого не було з ним на цій хорошій, сонячній планеті. І Купхейп, і Хич З усіма його мислячими іпостасями, і Притулок Блаженних Учнів — то тільки сон! Хворий, гнітючий сон… А зараз Бі-дило видужав, прокинувся, і вся оця витончена гидота забудеться, навік забудеться…

Ми не забули своїх матерів!

Ми не забули своїх матерів! —

гриміла площа.

Вставайте, вамби!

Вставайте, вамби!

Вставай,

Народ!

На повні груди друзі підхопили гімн.

А хмари знову громадилися, буря насувала, дихала озоновим холодом. Та друзі співали — сонце світило їм в обличчя!

Сонце волі, сонце щастя Щактиф!..

ЕПІЛОГ

Величезне тіло трансгалактичного лайнера світилося в грозових розрядах. Проливень мив обпалену броню.

Часом буря вщухала, блискавки гасли, і тоді видно було в усіх чотирьох ілюмінаторах зелені спалахи зварки. Десяту добу лагодився «В-18», в далеку дорогу лаштувався.

Друзі сиділи перед вікном у затишній кімнаті начальника столичного штейподрому. Рейндз — він займав тепер цю поважну посаду, — настроївши для товаришів кейф, щоб не скучали, подався кудись у своїх начальницьких справах.

Закінчувалася передача останніх вістей.

— В Провінції-41—30, — розповідав веселий молодий диктор, — заарештовано Ф’юче Пехфекта. Колишній депутат парламенту намагався організувати контрреволюційний заколот. За тринадцять діб Пехфект встиг згуртувати навколо себе тридцять шефів перукарень, сорок п’ять крамарів, двісті поетів-сатириків і вісімнадцять лакеїв. У час, коли наші повстанці оточили заколотників, вони запекло билися між собою. Три партії, що утворилися серед них, ділили майбутні міністерські портфелі.

На екрані дівчина-диктор:

— Слухайте чергове повідомлення Всепланетної Сонячної Комісії. Сьогодні вступив у дію останній, чотириста чотирнадцятий агрегат. Надпотужна сила цих реактивних установок поступово прискорить обертання планети. Настане час, і кожна країна знову побачить сонце.

На екрані диктор-юнак:

— Сьогодні, на початку пори великого спокою, у Всепланетній Раді Учених закінчилося обговорення долі Золотої Завіси. Як ми уже повідомляли, деякі члени Ради — всі вони з темної півкулі — вважали за потрібне поновити дію Завіси Спокою.

«Поки нічна половина планети, — твердили вони, — побачить сонце, народиться і вмре багато поколінь. Чи не краще було б, використавши енергію бур, що рвуться з темної півкулі на світлу, відновити Завісу Спокою? На сонячній половині, де знову б запанував теплий і стабільний клімат, можна було б поселити малих, старих і хворих всієї планети. І тим, і другим, і третім конче потрібне сонячне світло й постійне тепло».

Але такої думки дотримувалась тільки незначна частина науковців. Три доби тривала гостра дискусія, сьогодні всі вчені планети дійшли згоди.

«Ніяких завіс! — вирішили вони. — Сонячні щедрі грози дуже корисні і хворим, і старим. У грозовій, насиченій енергією атмосфері старі молодшають. Дихнувши буряного вітру, видужують хворі… А діти — їм гроза найбільш потрібна. Нехай дужі ростуть під зливами й громами!»

Всепланетна Рада Учених постановила:

1. Завісу Блаженного Спокою не відновлювати. Хай не покидає нас всемогутній неспокій!

2. Селекціонерам вивести грозостійкі породи дерев і злаків. Хай квітнуть під бурею!

3. Відновити стару, справжню назву батьківщини перших несхильників. Геть Щактиф — Країну Блаженного Спокою! Хай живе Голуба Вамбія — Країна Сонячних Гроз!

Екран погас. У вікна заглядало сонце. Це була звичайна коротенька перерва між двома грозами. На обрії синіли градові тучі, і тим дорожчими здавалися короткі сонячні хвилини.

— Ходім поглянемо, як нашу хату космічну відновляють! — запропонував Іван.

Чакт мовчки кивнув.

Простоволосий, збуджений, ступив Бідило за поріг і аж Захлинувся теплим вітром. Бетонований простір штейподрому парував під прямими променями. До космічного лайнера одна за одною підпливали гравітаційні платформи. З веселим гомоном вантажили вамби їжу, воду, балони кисню.

Друзі підійшли до ракети.

— Якийсь ти сьогодні не такий… Чому це? — запитав у Чакта Іван. — Мовчиш, супишся… Ти що, боїшся за «В-18»? Думаєш, не довезе нас з тобою? Долетимо живі й здорові! Я тобі таку дівчину на Землі висватаю — всі вамби за жінками до нас літатимуть! Ну, чого мовчиш?

Чакт, ще більше похнюпившись, мовчки колупав пальцем обпалену, подзьобану мікрометеоритами броню «В-18».

А сонце вже знову заходило за хмару. За обрієм глухо гуркотало. Чакт підвів голову.

— Думаю, — сказав він і подивився Іванові в вічі. — Думаю, чи зможу я так звикнути до вашого повітря, як ти звик до нашого… Не задихнусь?

— А-а!.. От що тебе турбує! — засміявся Іван. — Ну, знаєш, коли вже я у вашій «духмяній» атмосфері вижив, то ти в нашій і поготів!

Сонце сховалось. Синім вогнем із глибини засвітилася хмара. Розкотисто пророкотав грім. І затихло все, причаїлося, заніміло. От-от злива вдарить…

Іван поклав Чактові руки на плечі і задумливо, повільно проговорив:

— На нашій Землі чисте повітря…

Примітки
1

Тетраедр— трикутна піраміда.

(обратно)
Оглавление ПРОЛОГ ЧАСТИНА ПЕРША. КУПХЕЙП І ЧАКТ   РОЗДІЛ ПЕРШИЙ   РОЗДІЛ ДРУГИЙ   РОЗДІЛ ТРЕТІЙ   РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ   РОЗДІЛ П’ЯТИЙ   РОЗДІЛ ШОСТИЙ   РОЗДІЛ СЬОМИЙ ЧАСТИНА ДРУГА. ХИЧ МИСЛЯЧИЙ   РОЗДІЛ ПЕРШИЙ   РОЗДІЛ ДРУГИЙ   РОЗДІЛ ТРЕТІЙ   РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ   РОЗДІЛ П’ЯТИЙ   РОЗДІЛ ШОСТИЙ   РОЗДІЛ СЬОМИЙ ЧАСТИНА ТРЕТЯ. СМЕРТЬ БЕЗСМЕРТНОМУ!   РОЗДІЛ ПЕРШИЙ   РОЗДІЛ ДРУГИЙ   РОЗДІЛ ТРЕТІЙ   РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ   РОЗДІЛ П’ЯТИЙ   РОЗДІЛ ШОСТИЙ   РОЗДІЛ СЬОМИЙ ЕПІЛОГ