Віктор Васильович Савченко - Павло Скоропадський — останній гетьман України

У «Споминах» Скоропадського читаємо: «Було намічено, що 29-го квітня я ще не поїду на з’їзд, бо протягом першого дня хотіли з’ясувати, наскільки всі ці люди готові до участі у перевороті. Він міг би відбутись і не так успішно, як на ділі це вийшло. Я залишався у помешканні Б., раз у раз отримуючи точну інформацію через своїх осавулів. Мені доносили, що велика зала київського цирку переповнена до краю…»

У залі постійно лунали промови, у яких практично була одна ідея — «…необхідно передати владу одній особі, яка мусить оборонити принцип власності та відновити правний лад… я вирішив, що нема чого відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні… У мене щораз більше зміцнювалася думка, що коли я не зроблю перевороту тепер, то в мене назавжди залишиться гнітюче усвідомлення того, що я несмілива та слабкодуха людина…» — згадував Скоропадський.

Того ж дня окремо зібрався з’їзд «хліборобів-демократів», але він не приєднався до Хліборобського конгресу, як того очікував Павло Петрович. Багато впливових членів «Союза земельных собственников» зайняло ворожу позицію по відношенню до «хліборобів-демократів». Останні були налаштовані на самостійність України, за що «земельні власники» звинувачували їх як «пособників німців та уніатського митрополита графа Шептицького». Хоча «хлібороби-демократи» на чолі з Сергієм Шеметом теж вимагали відкликання Третього Універсалу та відновлення власності на землю, але вони не були так рішуче налаштовані до зміни республіки на диктатуру, як «конгресівці».

З’їзд «хліборобів-демократів» вважав, що група Скоропадського мусить досягти певного компромісу із партіями Центральної Ради, домогтися розпуску «земельних комітетів» і повернення власникам розграбованого майна, добитися перевиборів земств, визнання недійсними виборів до Українських Установчих зборів. З’їзд пропонував новому уряду спиратися на «національно свідомих» українців, які показали «вірність українській національно-державній ідеї».

Скоропадський підкреслював: «Наша громада між цими двома хліборобськими організаціями зайняла середню позицію, намагаючись усіма силами наблизити одну до одної. Але зробити цього перед з’їздом, на жаль, не вдалося».

Скоропадський поїхав на Хліборобський конгрес на своєму автомобілі з двома осавулами, вирішивши почати переворот не 30-го, а 29 квітня. Масовка була геніально зрежисована. Все було розіграно як по нотах, клакери очікували слушної хвилини, щоб заплескати та заголосити «Гетьмана!», імітуючи всенародну любов. Це було нескладно, бо «земельні власники» оплатили не тільки приміщення, але й саме обрання, відібрали надійних осіб, дали гроші на приїзд, харчування та помешкання «народних» делегатів. Гетьман і не ховався, вказуючи на те, що «Союз земельных собственников» «…був тоді найбільшою організованою силою з нереволюційного табору, який був необхідним для скликання Всеукраїнського хліборобського з’їзду».

Павло Петрович згадує: «Ми увійшли через бічні двері до коридора… Стоячи у коридорі, я чув, як якийсь промовець казав: «Нам потрібна для порятунку краю сильна влада, нам потрібний диктатор, нам потрібний за старим звичаєм гетьман…» Я увійшов до зали і сів у маленьку бічну ложу. Наступний промовець… назвавши моє прізвище, сказав, що пропонує мене проголосити гетьманом, вся маса людська, що була на зборах, як один, підвелась і голосним лементом почала виявляти своє співчуття. На такий одностайний підйом я не сподівався… настала тиша, я піднявся на якесь вище місце і сказав кілька слів… Я казав, що владу приймаю, що мені дорога Україна, що владу беру для того, щоби допомогти змученому народу».

Павло Скоропадський казав конгресу те, що від нього очікували: «Не для власної користі я беру на себе тягар тимчасової влади. Ви самі знаєте, що скрізь шириться анархія і що тільки тверда влада може навести порядок. На вас, хлібороби, і на заможні кола населення я буду спиратись і молю Бога, щоб Він дав нам сили та твердість урятувати Україну».

Останні слова Скоропадського заглушили овації, а із залу почувся лемент: «Молебень на Софійській площі!» Це кричали люди, підготовлені змовниками, тому що біля Софійського собору вже все було підготовлено до освячення гетьманської влади. Делегати, маніпульовані «народними активістами», що кілька годин кричали про необхідність обрання гетьмана, вирішили всім з’їздом піти на Софійський майдан. Гетьман ішов «на шарапа», підсуваючи делегатам уже готовий сценарій. Цікаво, що конгрес охороняв озброєний загін гетьманців-офіцерів та німецький загін, які, в разі «несподіванок» у голосуванні, могли розігнати всіх невдоволених обранням гетьмана. Гетьман свідчив: «Усюди були розставлені наші караули».

На площі біля Софійського собору Скоропадського зустріло православне духівництво, а архієпископ Никодим, благословивши гетьмана, провів хресний хід та молебень про «дарування влади над Україною гетьманові Скоропадському».

Якраз у ті вирішальні хвилини Софійським майданом проходив сотник Січових стрільців Федір Чорниць зі своєю кулеметною сотнею. Він міг би легко ліквідувати заколот, але наказу владних структур на рішучі дії в нього не було.

Ще вдень 29 квітня Центральна Рада могла змінити ситуацію в Києві, заарештувавши гетьмана і розігнавши його нечисленні офіцерські загони. Адже на боці Ради у Києві ще залишалося приблизно півтори-дві тисячі багнетів, у той час як у самопроголошеного гетьмана офіцерські дружини нараховували близько 350 людей, а охорона самого гетьмана становила 5 офіцерів.

Але цього не було зроблено через острах прямого втручання німецьких військ. Симпатії до Скоропадського з боку німецького командування паралізували прихильників соціалістичного уряду.

Командир Січових стрільців Євген Коновалець іще за кілька діб до перевороту звернувся до депутатів Центральної Ради та до самого Грушевського з пересторогою щодо можливості військового путчу. Але Грушевський запевняв, що ніякої небезпеки для влади у Києві не існує і не треба драматизувати ситуацію. Грушевський сказав, «…що він сам навідувався до німецького командування та говорив із представником німецького командування полковником Штольценберґом та що він має певні відомості, що Центральній Раді нічого не загрожує». Грушевський у розмові зі своїм заступником професором М. Веселовським, вказавши на потенційну загрозу перевороту, запропонував професору як контрзахід очолити «превентивний переворот». В останній день свого існування Центральна Рада робила вигляд, що не бачить гетьмана, а гетьман повністю ігнорував існування Центральної Ради.

29 квітня Коновалець оголосив військову готовність у своєму війську, але військове міністерство заборонило січовикам переходити до рішучих дій по арешту заколотників. У той же час Коновалець дав розпорядження січовикам арештовувати підозрілих офіцерів.

Приблизно о п’ятій годині вечора невеликі офіцерські загони прихильників гетьмана під командуванням Дашкевича-Горбатського, з білими пов’язками на лівій руці та малиновою на