Колектив авторів - Новітнє вчення про тлумачення правових актів

в подібних випадках прямо формулюють то права, то обов’язки сторін. Так, згідно із ч. 2 ст. 216 ЦК на сторону недійсного правочину за певних умов покладається обов’язок відшкодувати збитки та (або) моральну шкоду. На такий же обов’язок зазначається в абзаці другому ч. 3 ст. 222, ч. 3 ст. 225, ч. 4 ст. 226, ч. 2 ст. 229, ч. 2 ст. 230, ч. 2 ст. 231 ЦК. Але в ч. 3 ст. 232 ЦК зазначається не на обов’язок відповідних суб'єктів відшкодувати збитки і моральну шкоду, а на право іншої сторони недійсного правочину вимагати солідарного їх відшкодування. За юридичним значенням таке формулювання нічим не відрізняється від формулювання, яким на відповідних суб’єктів покладався б обов’язок солідарної о відшкодування збитків і моральної шкоди.

При визначенні обов’язків орендаря земельної ділянки у ч. 2 ст. 25 Закону «Про оренду землі» законодавець не зазначає на його обов’язок сплачувати орендну плату. Але в ч. 1 ст. 24 того ж Закону зазначається на право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. У такий спосіб встановлюється обов’язок орендаря, що прямо випливає із формулювання права орендодавця.

Правда, в окремих випадках набуває юридичного значення та обставина, що право чи обов’язок закріплені в актах законодавства прямо. Це не завжди враховується правотворчими органами. Так, відповідно до ч. 2 ст. 226 Сімейного кодексу «дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення». Право дитини на таємницю «від неї самої» — це досить трудно збагнути. Значно краще було б зазначити на обов’язок усіх осіб зберігати таємницю усиновлення, в тому числі і від дитини, а із такого формулювання випливало б право дитини, що кореспондує зазначеному обов’язку. Подібно до цього і ч. 3 ст. 226 СК («особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею чотирнадцяти років на одержання інформації щодо свого усиновлення») формулює право особи, яка усиновлена, із якого прямо випливає обов’язок відповідних осіб. Це правило набуло б значно більшої визначеності і соціально-моральної доцільності, якби законодавець прямо сформулював обов’язок відповідних осіб надавати особам, які були усиновлені та які досягли віку чотирнадцяти років, на їх вимогу інформацію щодо їх усиновлення. Звідси випливало б право особи вимагати надання такої інформації. Із чинного формулювання ч. 3 ст. 226 СК випливає обов’язок відповідних осіб надати інформацію про усиновлення, хоч би усиновлена дитина, що досягла 14 років, і не вимагала надання їй такої інформації.

Цей поділ способів встановлення прав та обов’язків (в одних випадках прямо встановлюються обов’язки, а права іншої сторони прямо випливають із формулювання обов’язків, а в інших випадках — навпаки), не обумовлений будь-якими об’єктивними чинниками, а пов’язаний виключно із суб’єктивними причинами (так забажалось людям, які писали проект нормативно-правового акту, або для них це показалось більш прийнятним).

Аналогічним чином із зазначення в актах законодавства на відсутність права, на те, що особа не несе обов’язку чи відповідальності, прямо випливає правовий припис, згідно з яким інша сторона не несе відповідного обов’язку, не має відповідного права: «опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування» вчиняти певні правочини (ч. 1 ст. 71 ЦК); «гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника» за певних умов (ч. 2 ст. 569 ЦК).

Здавалося б, явище прямого випливання прав особи із формулювань, в яких зазначається на обов’язок іншої сторони тих же правовідносин, і явище прямого випливання обов’язків особи із формулювання прав іншої сторони правовідносин є очевидним і оспорюватись не може. Але практика свідчить про інше. Міська рада рішення суду про визнання за особою права на оренду земельної ділянки витлумачила у такий спосіб, що із права особи на оренду обов’язок міської ради укласти договір оренди не випливає. Можна було б обуритись таким ставленням міської ради до виконання судового рішення, що набрало законної сили, але ж виникає думка про те, що посадові особи міської ради добросовісно вважають, що із права особи на оренду обов’язок міської ради надати земельну ділянку в оренду не випливає.

2. Формулювання, якими прямо встановлюються права, поділяються на такі, що встановлюють права приватних осіб, з одного боку, і права суб’єктів владних повноважень, — з іншого. Якщо приватна особа своїми правами розпоряджається на свій розсуд, то зміст положень, якими певні права надаються суб’єктам владних повноважень, не обмежуються наданням їм певних можливостей. Із формулювань, якими суб’єктам владних повноважень надаються певні права, прямо випливають їх обов’язки (якщо ці обов’язки не конкретизуються в актах законодавства, вони мають здійснюватись відповідно до принципу верховенства права).

§ 27. Окремі види нормативних формулювань, із яких прямо випливають правові норми

Необхідно мати на увазі, що в нормативно-правових актах, у тому числі законодавчих, часто використовується описова форма викладення нормативного матеріалу («суд… зменшує розмір збитків та неустойки» — ч. 1 ст. 616 ЦК). У такий спосіб переважно одночасно закріплюються і права і обов’язки відповідних осіб, але інколи у такий спосіб закріплюються тільки права (якщо відповідні нормативні положення стосуються фізичних осіб або юридичних осіб приватного права). Правові норми із таких положень випливають прямо. Прямо випливають правові норми також із положень нормативно-правових актів, в яких використовується пасивний зворот («особа… звільняється від відповідальності» — ч. 1 ст. 617 ЦК), встановлюється правовий режим об’єктів («майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників» — ч. 2 ст. 134 ГК), встановлюється правовий режим об’єктів з використанням пасивного звороту («прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками...» — ч. 2 ст. 370 ЦК).

1. У положеннях актів законодавства часто зазначається на те, що особа діє в певний спосіб. Із таких формулювань прямо випливає або право особи (відповідно до ч. 4 ст. 613 ЦК «боржник не сплачує проценти за час прострочення кредитора»), або обов’язок учасника правовідносин (згідно з ст. 618 ЦК «боржник відповідає за порушення зобов’язання іншими особами...»), або і права, і обов’язки відповідних осіб. Так, ч. 3 ст. 791 ЦК встановлюється, що «капітальний і поточний ремонт речі здійснює наймодавець...». Згідно з ч. 1 ст. 1037 ЦК «управитель управляє майном відповідно до умов договору».