Томас Тімайєр - Закон Хроноса

Не чув. Але, на відміну від вас, я особливо не подорожував. Можливо, у майбутньому. У мене зненацька з’явилася кругленька сума. Ну, а тепер перейдемо до того, що привело вас у мою скромну обитель.

— Ви самі чудово знаєте,— обперся на ціпок Гумбольдт.— Інформація.

25

— І нформація? Ну й справи,— розвів руками Берінгер.— Випадок розпорядився так, щоб ви потрапили за потрібною адресою. Насмілюся стверджувати, що я найбільш поінформована людина в цьому місті. Правда, хлопчики? — посміхнувся він товаришам по чарці.— Ось тільки відомості коштують грошей,— він блиснув золотим зубом.

— Я не збираюся нічого платити.

Берінгер глузливо підняв брову:

— Отакої! І що змушує вас думати, що я надам вам свої послуги безоплатно?

— Хоча б те, що я можу здати вас поліції, а не скрутити в’язи прямо тут і зараз.

— Хо-хо! Чули, хлопці? Пан фон Гумбольдт вирішив пустити в хід важку артилерію. Вам удалося розбудити мою цікавість. Про що йдеться?

Гумбольдт вийняв із кишень пальто два матер’яні мішечки, які показував Оскарові. Першим він відкрив мішечок із гільзою. Вийняв її й передав Берінгеру. Потім простягнув одну з деформованих куль, знайдених біля стайні.

— Як людина, яка вміє стріляти, ви, напевно, знаєте, що ці кулі випущені з пістолета. Можливо, ви навіть скажете, що це за пістолет і хто зробив постріли. Мені б дуже хотілося про це дізнатися, тим більше що я й сам би із задоволенням користувався такою зброєю.

Берінгер узяв гільзу й підніс до світла.

— Що в ній особливого? І чому ви вирішили, що стріляли саме з пістолета?

— По-перше, довжина гільзи свідчить про короткий ствол. По-друге, подряпини розташовані перпендикулярно. Це вказує на те, що патрон подається зі знімного магазина. Знімні магазини використовуються для гвинтівок, але от для пістолетів?.. Подивіться й на кулю. Парабелум, дев’ять міліметрів. Такі беруть тільки для ручної вогнепальної зброї. Пістолет зі знімним магазином? Вам це буде цікаво.

Берінгер похмуро дивився на гільзу. Оскар зрозумів, що він гнівається через те, що залишив сліди. Можливо, саме зараз він міркує про те, як краще усунути Гумбольдта.

— Ви мали віднести їх фахівцям,— нарешті, сказав Берінгер.— Найкраще балістам або детективам. Що вам треба від мене?

— Виходить, ви не можете мені допомогти?

— Ні…

— А як щодо ось цього? — Дослідник відкрив другий мішечок і витяг залишок сигарети.— «Кабальєро». До речі, зовсім як ваші,— указав він на коробку поряд із попільницею.

Берінгер мовчав.

— Подивіться уважніше і зверніть увагу на вм’ятину за сантиметр від мундштука. Ви знаєте, що в кожного курця є свої унікальні звички, особистий стиль, так би мовити? Деякі стискають сигарету між указівним і середнім пальцями, інші тримають її великим і вказівним. Одні захоплюють міцно, інші зовсім легенько.

Точно так само відрізняються й ступінь натиснення й відстань до мундштука. Я знайшов цей недопалок неподалік від нашого будинку. На ньому збоку чималенька вм’ятина, що може залишитися тільки від каблучки. Такої, як у вас на середньому пальці. Як гадаєте, перевірити недокурки у вашій попільниці? Мені здається, що на них знайдеться така ж сама вм’ятина.

Посмішка Берінгера зникла. Від коренів волосся на скронях до вилиці скотилася крапелька поту.

— Хочете сказати, що я маю відношення до замаху на вас? Але у вас немає ніяких доказів.

— Замах? Хіба я говорив щось про замах? — Погляд Гумбольдта став холодним як лід.— Не пригадую такого. І в газетах нічого про це не писали. Але ви маєте рацію, на мене зробили замах. Із причин, які мені не відомі, хтось хоче позбавити мене життя. Він сховався в лісі й боягузливо стріляв із засідки. Звісно, він не тільки зробив дурість, залишивши сліди, він ще й промахнувся, і замість мене вбив мою супутницю життя. Втім, ваша рана…— указав він на шрам Берінгера.— Я часто використовую червоний фосфор для своїх снарядів. Від нього залишаються потворні шрами, якщо не обробити рани правильно. Не можна залишати їх необробленими, найкраще змастити спеціальною маззю, а ще краще звернутися до лікаря. Тільки не забудьте сказати про фосфор.

Берінгер пополотнів від гніву.

 — Досить. Я не бажаю більше вислуховувати вашу балаканину. Ми обидва знаємо, про що йдеться, тому облиште верзти нісенітницю. Ви зробили дурість, прийшовши сюди, і самі це розумієте. На перший раз вам це минеться, але більше такого не повториться. Шкода, що я влучив тільки у вашу служницю. Власне, постріл призначався вам. Але це ще не кінець. Пропоную виставити хлопчаків за двері й вирішити питання по-чоловічому.

— Нарешті, чую від вас хоч щось розумне,— підвівся Гумбольдт.— Оскаре, Віллі, вийдіть на вулицю. Ми поговоримо трохи пізніше,— багатозначно подивився він на сина.— А що стосується вас, пане Берінгер, то навряд чи ви стріляли з власної ініціативи. Перш ніж тут стане спекотно — а це я вам можу гарантувати,— хотілося б знати, за чиїм замовленням ви дієте й чому. Запитую про це зараз, тому що потім ви, ймовірно, відповісти не зможете.

— Ви занадто багато на себе берете, пане Донхаузер,— Берінгер виплюнув прізвище Гумбольдта, начебто це була грудка смердючого слизу.— Вважаєте, що вам усе дозволено? Уриваєтеся до мене, загрожуєте перед моїми людьми. Ви або дурніші, ніж здаєтеся, або історії про вашу манію величності — найчистіша правда. Чесно кажучи, мені це байдуже. Я завжди вважав вас пихатим індиком. Від того самого дня, коли ви забрали в мене Оскара.

— Я нічого не робив. Хлопчик залишився в мене добровільно. Незважаючи на те що він мій син, йому було б краще в будь-якому іншому місці, ніж у цьому свинарнику.

Оскар потягнув Віллі до виходу, але краєчком ока встиг помітити, як руки чоловіків потягнулися до зброї. Блиснули ножі й кастети. Настав вирішальний момент. Оскар виштовхнув Віллі на вулицю, а сам швидко повернувся й замкнув за собою