Володимир Бабула - Планета трьох сонць

Спершу пройдемо човном, — рішуче сказав Краус. — Можливо, тут не досить глибоко, коли б «Ластівка» не застряла.

Причалили літаком до берега, припнули «Ластівку» кількома тросами до найтовстіших дерев. Грубера зв’язали, щоб не накоїв чого під п’яну руч; літак старанно замкнули й вирушили в дорогу.

Мак-Гарді веслував, а Краус із рушницею в руках уважно розглядав місцевість. Обабіч струмка залягали джунглі, які для мандрівників стали вже звичними. З хащів подекуди сяяли світні плоди, про які повідомляла група Молодінової з Долини вогнів. Переплутані ліани, водорості та повалені дерева перешкоджали рухові так, що втікачі, стомлюючись, повинні були часто змінювати один одного на веслах.

От досада! Як це я дав маху? — бідкався спітнілий Краус — Підвісний мотор забув на складі. Ми могли б їхати, як пани, тільки б бризки летіли на всі боки… Ех… Не можу спокійно згадувати про це! — ударив він кулаком по борту гумового човна.

Джунглі увесь час рідшали, аж доки змінились низьким чагарником. Долина ріки несподівано розширилась. Утікачі досягли місцевості, яка нагадувала болота пермського періоду. Рослини тут мали зовсім інший вигляд, аніж у джунглях. Переважали два види: високі стрункі дерева з лускатою корою і язикоподібним листям жовто-зеленого кольору та густі кущі з неміцними стовбурами і правильними віялами вузького приплюснутого листя, як у наших хвощів.

Велике жовте сонце неприємно припікало. Оранжеве наближалось до обрію, — якраз у тому місці, куди прямував човен із двома втікачами.

Щоб яскраве проміння не сліпило очей, Краус надів великі темні окуляри, а Мак-Гарді прикривав очі рукою. Пильними поглядами оглядали вони місцевість перед собою.

Раптом вода поблизу човна вкрилася брижами. Мак-Гарді енергійним рухом весел зупинив човен, напружено вдивляючись у воду.

Крокодил! — вигукнув Краус, коли над водою з’явилась широка плеската голова з роззявленою пащею.

Критолобець дивовижної форми був уражений несподіваною зустріччю так само, як і мандрівники. Він прудко рвонувся вперед і зник. Тільки скаламучена вода та інколи плюскіт хвоста показували, куди він пливе. Він тікав до поваленого стовбура, на якому вигрівався ще один, щонайменше метрів зо два завдовжки, ящір.

Над болотом пролунав барабанний дріб рушниць. Підстрелений плазун широко роззявив пащу, озброєну дрібними зубами, повільно зсунувся з стовбура у воду, випинаючи жовте черево з фіолетовими плямами.

Над заростями хвощів закружляло кілька довгоногих птахів із міцними дзьобами. Тоскно каркаючи, вони зникли з очей.

Греби швидше, час уже вибратись з цього проклятого болота! — похмуро сказав Краус. — У горах буде безпечніше.

Пропливли кілька великих поворотів, а болото все не кінчалось. Здавалося, гори безперервно відступають і звільняють місце безмежним болотам. Навіть вітер не сприяв подорожнім. Він непомітно змінив напрям і тепер різко дув просто в обличчя, засипаючи очі піском із нагір’я. Велике жовте сонце згасло, все небо вкрили багряні хмари — передвісники негоди.

Нарешті перед очима знесилених утікачів з’явилось гирло улоговини, його фантастичні хвилясті стіни у тьмяному багряному освітленні справили на Крауса і Мак-Гарді гнітюче враження; їм мимохіть здавалось, ніби вони запливли в бурхливе море, яке за знаком чарівної палички враз закам’яніло. В каньйоні вітер ущух, зате ще з більшою силою завивав угорі, в розколинах і складках лавових потоків.

Що ближче під’їжджали втікачі до гір, то дикішим ставав каньйон. То тут, то там звисали широкі каскади закам’янілої лави, утворюючи дугоподібні містки над струмком.

Перед одним із таких містків човен зупинився.

Тут цілковитий штиль, а місця вистачить і для «Ластівки», — сказав Краус. — Тут їй не заподіє шкоди і найсильніша буря. На сьогоднішню ніч переправимо її сюди, а завтра буде видно.

Мак-Гарді мовчки витягнув з кишені шнур із маленькою свинцевою гирею, опустив її на дно.

Глибина понад три метри, цього вистачило б навіть для «Променя», — сказав він з полегкістю. — Однак треба ще виміряти глибину болота.

Виміряємо, повертаючись, коли вщухне вітер.

Від різкого удару в стінку літака Грубер опритомнів.

Із хвилину він тупо дивився перед собою. Потім відчув пекучий біль у кінцівках.

«Чи не зламав я часом руки й ноги?» Грубер спробував підвестись і тільки тепер усвідомив, що зв’язаний. Він безпорадно перевалився з боку на бік, злякано озирнувся. Кабіна літака тонула в багряному присмерку. В ній не було нікого.

Краусе!.. Мак-Гарді!.. — розпачливо закричав Грубер. — Мак-Гарді, Краусе!

Ні звуку. Тільки внизу під літаком плюскотіли хвилі між поплавками та здалеку долітало завивання вітру.

Зв’язаний несамовито рвонувся і притиснув вухо до стіни.

«Йде дощ…» — подумав він збентежено, почувши монотонний шум. Сковзнув поглядом по протилежному вікну. На склі не було жодної краплинки. Тільки криваве небо загрозливо зазирало до кабіни.

Краусе, Мак-Гарді, де ви?.. — з жахом вирвалося в нього. — Чому втекли?.. Невже ви хочете, щоб я тут загинув, як звірина?

Грубер напружив усі свої сили, щоб розірвати пута. Та вони тільки ще глибше врізались йому в тіло.

Мерзотники!.. Негідники!. - кричав він, качаючись по підлозі.

Тільки наштовхнувшись головою на ніжку крісла, Грубер опам’ятався. Потроху почав усвідомлювати, що шаленством нічого не вдієш.

Грубер довго лежав нерухомо, набираючись сили. Потім обережно обмацав мотузки на колінах. Вони були не так туго затягнуті, як здавалось, і досить легко зсунулись униз. Таким же чином вдалося звільнити й руки.

Кінцівки так затерпли, що Грубер насилу доповз до крісла пілота.

Заховали й важіль керування, щоб я не міг рушити з місця! — прохрипів він, глянувши на пульт. — Зраджу їх, зраджу! Все про них скажу, все!