Володимир Бабула - Планета трьох сонць

за селищем, і якщо нікого не побачимо, я почну вірити, що тут живуть невидимі люди. Хтось же повинен керувати цими конструкціями; хтось їх побудував. Не виросли ж вони з землі, як кульбаба?

А може, все селище керується на відстані…

Можливо. А втім, переконаємось у цьому, коли побуваємо там.

Зачекай! Мені ось що спало на думку: а чи не можуть бути квартяни мікроскопічно малими?

Філософствування тут не допоможе. Зараз ми повинні якнайшвидше повернутись на «Ластівку». Приблизно через півгодини наші колеги почнуть передачу для людей Землі. Мене цікавить, що сьогодні нового у підземному житлі.

Розділ XIII Небезпечний сусіда

«Стріла» прибула до «Променя».

Чан-су вийшов назустріч Фратєву. Він був підкреслено серйозний: його чоло перетинали три різкі зморшки, незмінна посмішка зникла.

Я щойно хотів викликати Навратіла, бо піймав із Землі дуже важливе повідомлення… Страшне! — сказав він скрушно. — Всесвітня Академія наук надсилає нам його вже кілька тижнів з допомогою гравітаційного передавача. Прочитайте! — простягнув він Фратєву аркуш паперу і тремтячою рукою провів по своєму чорному волоссю.

Астрогравіметр працює?! Це надзвичайно!.. Нарешті зв’язок із Землею!.. — зрадів Фратєв. Але вже після першої прочитаної фрази його піднесення змінилося пригніченістю. — А чи це не помилка? Чи можливо це взагалі?.. — він почав читати знову. — «Мак-Гарді і Грубер — злочинці…»…Сто чортів! Уміли прикидатись!.. А хто ж може бути отой третій?

Звідки я можу знати? — гірко посміхнувся Чан-су. — Можливо, я…

Або я… Кляте братство негідників!

Фратєв нахилився до круглого віконця і задивився на гігантську кулю — на Кварту, що нерухомо висіла на зоряному килимі неба.

Чан-су став поруч нього, схвильовано забарабанив пальцями по шибці:

За астрогравіметром весь час наглядав Мак-Гарді. Цілком можливо, що він прочитав повідомлення Академії і разом з двома іншими «братами» завбачливо втік під тим приводом, що їде нібито вивчати ріку Надію.

Маєте рацію, це цілком можливо. Але я скоріше припустив би, що «Ластівка» потонула десь у трясовині під водоспадом. Кола б ви бачили той підступний край!.. Природа їх покарала за нас. Але це, однак, означає, що отим третім був Краус. Пригадую, що взяти участь у дослідницькій експедиції по Надії виявив згоду Мак- Гарді, а зразу ж за ним Краус, який потім висунув Грубера.

В такому разі моє припущення правильне. Злочинці втекли і ховаються десь на Кварті. Місця для них там досить, адже планету ми ще не знаємо. Я зараз повідомлю про це Навратіла і Молодінову, хай вони вирішують, що робити. А ви тим часом подивіться на контрольним запис астрогравіметра, я його ще не весь проглянув. Можливо, на стрічці знайдете ще й інші важливі повідомлення…

Фратєв пішов до обсерваторії і почав повільно перемотувати контрольну стрічку. Риска… крапка… риска… риска…

«Увага, увага!..» — знову і знову повторювалось повідомлення.

І тільки після десятого повідомлення Фратєв натрапив на інший текст:

«…Чекаємо на швидку відповідь. Передаємо вам настанову, як побудувати передавач, що працюватиме за принципом використання гравітаційного поля…»

Фратєв швидко витягнув з кишені блокнот і почав переписувати…

Знайшов що-небудь? — запитав Мак-Гарді Крауса, який причалив гумовим човном до берега.

Куди не глянь — нічого нема! — розчаровано відповів Краус. — Рівнина, рівнина, скрізь сама рівнина. Мабуть, треба повернутися в гори, бо доброго притулку тут, видно, не знайдеш. А де Грубер? Ще не повернувся?

Ні. Я сам нетерпляче на нього чекаю. Казав, що тільки огляне джунглі в найближчих околицях. Сподіваюсь, що з ним нічого не скоїлося. Пострілів не було чути, а, настільки я його знаю, він стріляв би, мов шалений, при першому ж натяку на небезпеку.

Не встиг він це промовити, як із заростей прожогом вискочив Грубер. Обидва чоловіки злякано озирнулись.

Нещастя, нещастя! В селищі «невидимих» — ящери! Велетенські! — він похитнувся й упав на мілину; його вирячені очі гарячково блищали. — Швидше звільняйте «Ластівку»!

Через кілька секунд усі троє вже сиділи в кабіні, і літак мчав річкою.

Тримайся лівого берега, щоб нас не побачили з селища! — радив засапаний Мак-Гарді Краусу.

Піднімись краще в повітря, ящери лізуть за нами… І перед нами вони також, — бурмотів Грубер.

Де? — здригнувся Краус. — Де ти бачиш ящерів, покажи! Ану, поглянь, що в нього в сумці, - кинув він головою до Мак- Гарді і зменшив швидкість. — Підозрюю, що він знову напився.

Мак-Гарді схилився над Грубером:

П’яний як чіп. Чуєш, як тхне?

Сядь на моє місце, — попросив його Краус. Повільно підвівся з крісла й випростався. — Я розрахуюсь з ним сам. Отже, наш товаришочок потай ходить по банани… — він різко штовхнув Грубера. — Скільки ти їх з’їв? Говори, бо тямитимеш мене до нових віників!

Тільки два-три… То нічого, дрібниці… Повір мені, ради бога, що тут є ящери…

Краус почервонів від гніву і звалив п’яничку на підлогу:

Пити не будемо — ясно? Принаймні поки що. Ані ковтка!.. Ми зрозуміли один одного — правда?

Мак-Гарді мовчки кивнув.

«Ластівка» наближалась до гірського пасма. Недалеко від вузької ущелини в річку впадав струмок.

Цим струмком зручно забратись у гори, — сказав Мак-Гарді. — А там уже