Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

батько зневажав Шабтая Цві. Що б не казали, але ізмірський каббаліст, якщо кілька років поспіль стільки люду вважало його Машіахом, мав бути незвичайним чоловіком. Поступово Мендель розійшовся зі своїм знаменитим вітцем у ставленні до Шабтая, намагаючись черпати свідчення про нього лише від справедливих людей.

А це було нелегко. Усі євреї поділялись на сабатіанців і запеклих противників Шабтая, незалежних майже не було. Словам, буцімто Шабтай Цві зупинився на книзі «Зогар», а його іврит вбогий, тому проповіді за Шабтая складав Натан із Гази, та багато іншому, що оповідали про Цві, Мендель не хотів вірити.

Якщо вони мене обдурюють в малому, то чого ж від них сподіватись ще? Доводилось потай відвідувати сходини сабатіанців, що їх влаштовували щоп’ятниці у Львові адепти Цві. Менделю не завжди вдавалось у п’ятницю піти з дому: ніби читаючи його думки, батько навантажував талмудичними респонсами, садовлячи увечері за найбільш підступні уривки, й вмощувався поруч. Зате, коли випадало декілька вільних годин, Мендель йшов до сабатіанців, сподіваючись дізнатись про Шабтая те, що від нього підло приховували. Львівські сабатіанці зовсім не були такими вбогими та гнаними, якими їх намагався показати Нехемія Коен в своїх суботніх проповідях. У ті часи слова «шабсвел» і «шабсцвинник» ще не стали лайкою, а в месіанство Шабтая Цві вірили вельми освічені люди, що навчались у Кракові, Варшаві та Вільно. Вони не боялись дискутувати, писали сміливі трактати і навіть знамените прокляття Шабтаю Цві, проголошене зібранням найавторитетніших рабинів чотирьох країн, Ваадом арба арцот в 1670-у році, назвали таким, що не має законної сили, закликаючи не звертати на нього увагу.

Звісно, що для Менделя Коена сухе дерево ортодоксального юдаїзму, обвішане нудними крапками та комами неухильного дотримування Закону, було не таке привабливе, як зеленіюче дерево Сфірот. Каббала не лише втішала серце, обіцяючи відхилити запону над таємницями творення, а й додавала молодому чоловікові впевненості. Вивчаючи «Зогар», Мендель почував себе незалежним від жорсткої волі батьків, йому відкривались секрети, які отець навіщось приховував, вважаючи, либонь, що Мендель замалий для Каббали.

Доки у тебе немає ні довгої срібної бороди, ні кола учнів, ти не маєш права на власну думку, сказав Нехемія Коен сину. Ти занадто молодий, щоб розкидатися самостійними судженнями. І не думай, що я хочу тебе скривдити. Ти не пережив того, що я, і не відаєш, які страшні речі можуть трапитися через несвоєчасно вимовлене заклинання чи невірне тлумачення якого-небудь слова. Вчись у мене, слухай мої коментарі, запозичуй мої трактування, а через років двадцять поговоримо як рівні!

Мендель обурився. У нього вже перші чорні волосини на підборідді пробиваються, а батько його вважає все ще маленьким! двадцять років упокорюватися, мовчати, відмовляти собі у вивченні найцікавішого! Що я йому раб, чи що? У мене є власна голова! І не яка-небудь дурна, а розумна, коенівська!

Проте якщо досвідчений і мудрий рабин знав, як вирішити небезпечні суперечності, коли дотриматись букви Закону, а коли можна дозволити собі її порушити, то юнак легко піддався сабатіанським спокусам. Саме від цього його застерігав батько, але марно…

Спершу Менделя Коена вразила смілива інтерпретація вчення про 12 сфірот. Якщо багато поколінь каббалістів вважали, що з пришестям Машіаха пов’язана лише сфіра «гвура», що виражає силу й могутність Творця світів, то Шабтай Цві дійшов до несподіваного висновку: початком звільнення стане розкриття сфіри «тіферет», краси й блиску. Лише вона по-справжньому виражає суть Всевишнього.

Якщо б світ не був таким прекрасним, його не варто було б створювати, — вчив Шабтай. А раз ми не бачимо краси, значить, живемо зовсім не там, де повинні. У справжньому світі все набагато красивіше, ніж тут!

Мендель Коен розгублено подивився на побиті негодою дахи, на вогкі слизькі стіни будинків ґетто. Уся Староєврейська вулиця, на якій він народився і виріс, постала брудною, засміченою, просякнутою випарами стічних канав. Так ніби розчахнулись, вимазані масними руками двері, і з третьосортного борделю на Векслярській вискочила неохайна, спухла курва з синцем під оком, з чорною облямівкою нігтів, що була колись неабиякою красунею. Мендель скривився. Біля синагоги вовтузились старці, почварки та карлики. Снували прокажені зі спотвореними обличчями, тримаючи при собі тарілочку та ложечку, прив’язану мотузкою до пояса.

Ворони роздирали мертву кішку, насолоджуючись кавалками гнилої плоті.

І я тут мешкаю, — з відразою подумав він, — який жах.

Стукало у скронях, паморочилось в голові. Євреї всюди прибульці, нічого не люблять, ні до чого не прив’язані, кочівники, дикуни! Хоч би прибрали трохи в своєму ґетто, позамітали вулиці, — пригадав Мендель слова якогось антисеміта. — Справді, чужі, — сумно всміхнувся він, — кочівники…

Давно вже зігнили ті шатра, зітліли кості тих верблюдів та коней, що привезли наших предків в цю землю, що її називають Полин, а ми й досі усі вважаємось прибульцями, мріючи повернутися додому. Осядемо тут, — вирішили предки. Осіли. Здичавіли. Опустились.

Мендель похмуро копнув ногою розбиті черепки глиняного дзбанка.

Швірат келім — розбивання посудин — це ж також луріанська Каббала…

…Познайомившись по таємно привезених книгах з трьома містичними псалмами Шабтая Цві, Мендель Коен задумав зложити власний, але кинув, зупинившись на трьох рядках. З івритською граматикою Мендель не надто приятелював, не любив нидіти над правилами, тому й віддавав перевагу чужій духовній поезії.

Поглянемо, куди ж вирушав по п'ятницях Мендель Коен, і які неприємності там чекають на нього. Будинки Львова не лише в єврейському ґетто, а й в інших кварталах міцно приклеювались один до одного, росли не в ширину, а вгору й навскоси, з’єднувались арками, галереями й перехідними сходами. Серед нагромадження вузьких, часом аж занадто, вуличок неважко загубитися, зате зручно