Марек Краєвський - Кінець світу в Бреслау

Мокк дружньо сперся на плече гардеробника й овіяв його міцним запахом перегару. — Я три роки тут не був… Але ложі нам не треба. Я лише хотів про дещо спитати…

— Я вас уважно слухаю, пане раднику, — Урбанек знову зайшов за гардеробну стійку й подав Єґерові знак, щоб той повертався на своє місце на тротуарі.

— Ти бачив тут сьогодні кримінального вахмістра Курта Смоложа? — спитав Мокк.

— Я не знаю, хто це.

— Цікаво, що ти не знаєш, хто це такий, — Мокк пильно приглядався до важкої завіси, що відокремлювала вестибюль від входу до зали. — Я розумію, що твій шеф не дозволяє розповідати про гостей, але я знаю твого шефа й переконаний, що він похвалить тебе за допомогу мені.

Завіса кілька разів ворухнулася. З-за неї долинали приглушені бравурні звуки. Мокк підійшов до завіси й різко її розчахнув. Приглушені завісою слова пісеньки відразу зазвучали виразно, й усі впізнали відомий шлягер про двох нерозлучних подруг, який співали в берлінських кабаре Марлен Дітріх та Клер Вальдофф. За завісою стояла дівчина, що продавала цигарки. Побачивши Мокка, вона швидко сховала щось до кишені білого фартушка і, знічена, підійшла до гардеробної стійки. Одягнена була як покоївка з готелю, власник якого вирішив заощадити на одязі для жіночого персоналу. Тоді як Мокк, вражений її куцою спідничкою, роздумував, що б сталося, якби дівчині раптом довелося нахилитися, не згинаючи ноги в колінах, Урбанек видавав їй нову порцію цигарок. Холодний протяг від вхідних дверей, мабуть, був їй не на користь, бо щохвилини вона шморгала почервонілим носом.

— Як ти з нею ділишся? — спитав він у швейцара, коли дівчина знову опинилася в залі, заповненій густим тютюновим димом. — Пів на пів?

— Не розумію, про що це ви, пане раднику, — вираз Урбанекового обличчя був невинним.

— Думаєш, я не здогадався, що вона сховала у фартушок? — Мокк криво всміхнувся. — Гадаєш, я не знаю, що ти продаєш наліво власні цигарки, а тоді віддаєш дівчині її долю? І як? Їй вистачає на «кокс»?

Запала тиша. «Господь, вочевидь, сьогодні не на моєму боці, — подумав Урбанек. — Образився на мене. Це тому, що я не встиг Йому нині подякувати за моє місце». Він пригадав собі своє попереднє місце — захаращену комірчину в друкарні Бема і Таузіґа, колег-бухгалтерів у поїдених міллю фартухах, які читали «Капітал» Маркса, нічогісінько в ньому не тямлячи. А тоді повторювали гнівні гасла в маленьких задимлених залах, заповнених розлюченими безробітними, чиї хворі на сухоти діти звично бавилися на подвір’ї, сифілітичними алкоголіками, кишеньковими злодюжками, які за вкрадені копійки купували собі прихильність сухотних принцес ночі, чиї уявлення про гігієну зводилися до мідного тазика й пооббиваного нічного горщика. Увесь цей натовп, який наче губка всотував тьмяні тавтології демагогів, наскрізь контролювався поліційними агентами, що пильно спостерігали за слабинками своїх імовірних співпрацівників. Саме на подібних зборах один із них звернув увагу на Карла Урбанека. Урбанек, якого вдалося переконати почасти грішми, почасти обіцянками й релігійними аргументами, швидко почав збагачувати свої мізки бухгалтера проблемами базису, надбудови, засобів продукції й праці в процесі перетворення мавпи на людину. Через кілька місяців напруженого навчання, Карл опинився в приміщенні покинутого складу річкової верфі на Ан дер Фівайде, зіп’явся на ящик від пива, а його гучний голос був сповнений такої ненависті до капіталістів і буржуїв, що товариші слухали його в екстазі, а поліційні агенти почали замислюватися, чи його діяльність не спричиниться до наслідків цілком протилежних, аніж гадалося. За кілька тижнів агент, що завербував Урбанека, вітав себе із вдалим вибором. Нова зірка на комуністичному небосхилі користувалася такою довірою товаришів, що ті після партійних мітингів розкривали йому в ганделиках усі свої таємні наміри. У 1925 році Урбанек відвернув замах на керівника міської комендатури Штальгельму, капітана Бута, зрадивши його учасників і спричинив хвилю арештів членів бреславського відділу Комуністичної партії Німеччини, яких звинуватили в приналежності до терористичної організації. До рук поліції потрапили тоді запальники, запальні шнури, ручні гранати й вибухові матеріали з таємничими назвами аммоніт-5, ромперит-С та хлоратит-3. У подяку Карл за протекцією поліції отримав посаду швейцара у вар’єте «Ваппенгофф» і дуже швидко забув тісну комірчину, у якій смерділо рідиною від щурів. Зараз, після слів Мокка, він знову відчув цей запах. Якусь мить він роздумував, чи погодився б він на співпрацю із кримінальним радником, якби тон не викрив невеличкої таємниці, яка єднала його із продавчинею цигарок. Він глянув на вперте й ледь повеселіле обличчя Мокка й подумки відповів собі ствердно.

— Як той пан виглядає? — спитав.

— Середнього зросту, рудий, кремезний, — Мокк зосередився, силкуючись віднайти в пам’яті якусь особливу прикмету Смоложа. — У старому пом’ятому капелюсі. Він був п’яний або принаймні напідпитку.

— Так, я бачив сьогодні такого чоловіка, близько шостої, — Урбанек вдруге нині переживав платонівський анамнез. — Він був у Міці.

— В якому номері працює та Міці? — Мокк витяг з кишені пом’яту цигарку й намагався надати їй правильної форми.

— Зараз вона із клієнтом, — швейцар завагався й додав опанованим лагідним тоном, супроводжуючи свої слова широчезною усмішкою, яка оголювала його великі криві зуби. — Шановні панове, подивіться нашу чудову мистецьку програму. За кілька хвилин виступатиме бреславська Джозефін Бейкер. З оголеним бюстом. Є на що подивитися. Коли Міці звільниться, я пришлю по вас хлопця. Будь ласка, займіть мою службову ложу. Офіціант вас проведе. А може, ви не відмовитеся замовити шнапс за мій рахунок? І дуже вас прошу, пане раднику, не говоріть нікому про ті цигарки. Ми хочемо трохи підзаробити… Дівчина збирає гроші на краще майбутнє… Вона варта кращого майбутнього… Справді…

— Буде добре, якщо назбирає на венеролога, — буркнув Мокк і відсунув завісу. Урбанек ковзнув по ньому байдужим поглядом і повернувся до своїх молитов.

До службової ложі Мокка й двійко його товаришів провів послужливий офіціант, який всю свою зарплатню витрачав, мабуть, на помаду для вусів. Не здіймаючи капелюхів та пальт, чоловіки почали розглядати клієнтів