Андрій Любомирович Войницький - Новини

— Ні.

Герман повернувся з ваткою до мене, але кров з носа вже зупинилася сама.

Тієї ж хвилини у віконце постукали. Карлик відчинив вузеньку хвіртку, в неї просунули купюру в п’ятдесят гривень і попросили «Ямайку». Герман продав. Саша тут же забрав у нього гроші. Потім поплескав себе по кишенях.

— От же ж суки! Все порохом узялося! Давай хоч цієї отрути покурим!

— Беріть «Боба»,— порадив Герман, дістаючи спайс «Боб Марлі».— Він веселіший.

— Ти все перепробував?

— А як же! — погодився Герман.— Мені треба знати асортимент!

— Шкода, «Гітлера» нема,— відгукнувся Саша зле.— Тому що зараз я налаштований знищувати!

— Є «Сталін».

— О, переробимо «Гітлера» на «Сталіна»! Чи навпаки... Гаразд, поки що давай «Боба»!

— Так що з вами сталося? — знову спитав Герман своїм нелюдським голосом.

— Нічого,— відповів Саша.

— Ми не всім подобаємося,— додав я, і Герман утримався від подальших розпитів.

Ми видули по напасу «Боба Марлі», низенько нахиляючись під віконце, щоб нас не можна було побачити ззовні. Це було дуже незручно, а слідом почалося якесь коров’яче отупіння. Втім, біль у носі і розгепаній добре поставленими ударами голові ця хімія не вгамовувала зовсім. Навпаки, вона примушувала тебе концентруватися на цьому болю, від чого голова гуділа, як величезний дзвін. Ненавиджу спайси! І те, що влада переслідує людей за марихуану, але дивиться крізь пальці на цей токсичний сурогат, промовисто свідчить про остаточну збоченість нашого суспільства.

Після «синтетики» ми позамовкали й закурили цигарки, видуваючи дим у хвіртку. Хімія остаточно спустошила нас. У цей момент у віконці виникла рука з купюрою.

— Дай «Сталіна»!

Герман продав спайс. Саша забрав у нього й ці гроші і поліз по залишок каси. У віконці промайнув прямокутник відкритого посвідчення, і миттєво зник.

— Міліція! — грубо проказав чолов’яга.— Виходимо з кіоску!

Герман швидко пригасив цигарку. Я принишк.

— На якій підставі? — втомлено спитав Саша.

— Виходь давай! — поквапили ззовні.— Зараз буде тобі підстава, і все, що треба!

— Та ніхто нікуди не вийде,— кинув Саша роздратовано.— Дай подивитися посвідчення, я ні хріна не розібрав. Може, ти рецидивіст!

— Слухай, бля, ти мене краще не зли! Виходь, поки я добрий! Якщо доведеться тебе витягати звідти, буде набагато гірше, повір. Наробиш собі проблем, синок!

— Посвідчення! І голосно, чітко назви ім’я, посаду, звання, підставу. Чи вам закони не писані?

— Ну ти, суко, нахаба! — У віконці з’явилося обличчя мєнта. Він був доволі молодий, років двадцяти п’яти.— Підстава? Закони вивчив? Ти у присутності понятих продав мені наркотик! Стаття триста сьома! До восьми років! Виходь, хлопче, не роби собі гірше! Сьогодні в СІЗО ночуватимеш, і від мене залежить, яка то буде нічка!

— Це не наркотик,— заперечив Саша,— а засіб від молі. Ось висновок експертизи.

Герман, який вже був напоготові, простягнув у віконце листок паперу в прозорому файлі, заліплений якимись мутними печатками. За віконцем його вхопили і деякий час вивчали.

— Це якась хрінь,— нарешті констатували ззовні.— Я тобі на принтері десять таких надрукую. Забирай, поки я тобі ще й підробку документів не додав! Давай, виходь! Експертиза розбереться, наркотик чи ні.

— Я тобі пред’явив офіційний документ за підписом глянь кого! Він підтверджує легальність моєї комерційної діяльності. Якщо інших питань нема, то до побачення, громадянине міліціонере!

— Слухай, ти таки добалакаєшся,— вкінець осатанів мєнт.— Я тобі зрозумілою мовою кажу: вийди, бля, з кіоску! Треба підставу — буде тобі підстава!

— Дай сюди посвідчення!

— Вийди, бля, з кіоску! — наполягав мент.— Покажу тобі посвідчення! Засцав? Ти ж сам кажеш — все законно! Ну так виходь, розберемося!

Саша зітхнув, узяв телефон і почав набирати якийсь номер.

— Вибачте, що турбую,— стиха промовив він, коли там відповіли.— Тут до мене в кіоск прийшла міліція. Зараз, мабуть, конфіскують товар, заберуть гроші і відвезуть у мавпятник. Тому хочу попередити, що найближчим часом зустрітися не вийде, хіба що років за вісім. Буду тайгу валити, чифірити, піду по зонах...

Йому щось відповіли, і Саша простягнув телефон у віконце:

— На, поговори.

Міліціонер помулявся, але телефон узяв.

— Так. А з ким я? — він відійшов від кіоску, і наступні його слова звучали все тихіше.— Оперуповноважений Тимохін, Комінтернівський райвідділ... Що?.. Так... Що?.. Так само?.. Ви ж розумієте... Що?..

Через