Габріель Гарсія Маркес - Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)

антиамериканських виступів, які прем’єр-міністр червоного Китаю Чжоу Еньлай зумів точно оцінити. Переконавшись, що між Формозою і Сполученими Штатами не все йде добре, керівники комуністичного Китаю зробили Чану Кайші пропозицію: нехай він залишається на Формозі, зі своєю армією, своїм населенням і 92 особистими автомобілями, але в ролі управителя острова від імені уряду Мао Цзедуна. Чан Кайші, який, мабуть, сприйняв цю пропозицію за жарт поганого смаку, навіть не завдав собі труду відповісти. Мао Цзедун здвигнув плечима. «У кожному разі, — сказав він, — час вирішить проблему Формози: війська Чана Кайші старіють. Через десять років їхній середній вік становитиме сорок п’ять років. Через двадцять років — п’ятдесят п’ять. Комуністичний Китай має терпіння і воліє почекати, коли війська республіканського Китаю помруть від старості на Формозі».

Хрущов, зірка американського телебачення

Щойно телеглядачі Сполучених Штатів побачили на домашніх екранах новини про події на Формозі, коли з’явилась цілком лиса голова і стала говорити російською якусь тарабарщину, яку за мить диктор почав перекладати англійською. Цією незнаною на американському телебаченні зіркою був чоловік, про якого найбільше говорили в 1957 році, людина року: Нікіта Хрущов, секретар комуністичної партії Радянського Союзу. Те, що Нікіта Хрущов зміг показатися в усіх домівках Сполучених Штатів, аж ніяк не було маневром, підготованим радянськими шпигунами. Цього добилася, після року дипломатичних перемовин, Сі-Бі-Ес, фільм було знято в Кремлі, в самому кабінеті Хрущова, який пристав на все, чого від нього вимагали американські журналісти, крім одного: аби йому робили макіяж. «В цьому немає потреби, — заявив офіційний радянський речник. — Пан Хрущов щодня голиться і користується порошком з тальку». В самих американських домівках голос Хрущова розпочав атаку роззброєння, перший серйозний крок в кампанії, яка мала тривати цілий рік і, без сумніву, була суттю дипломатичної і політичної діяльності Радянського Союзу в 1957 році.

Після інтерв’ю Хрущова світова увага конче мала звернутися до соціалістичної півкулі. У приготуваннях до святкування сорокової річниці революції загадковий пан Хрущов (не минало практично ні дня, аби його голос не чули на Заході) розгорнув колосальну діяльність — як щодо внутрішніх проблем, так і в зовнішній політиці. За один день, після бурхливого засідання центрального комітету радянської Комуністичної партії, чотири високопосадовці Радянського Союзу були виведені з гри: Молотов, Маленков, Шепілов і Каганович. Через кілька днів, у мить, коли прем’єр-міністр Тунісу пан Бурґіба, своєю чергою, виводив з гри немічного і закостенілого монарха і проголошував наймолодшу на світі республіку, представники чотирьох наддержав обговорювали в Лондоні основи світового роззброєння. Представник Сполучених Штатів пан Сассен мусив покинути нараду, аби терміново побувати на шлюбі свого сина. Він якраз пив своє перше весільне віскі, коли дізнався, що конференція із роззброєння зайшла в глухий кут, але пан Хрущов видав новину найбільшого калібру: Радянський Союз має в своєму розпорядженні «абсолютну зброю», керовану ракету великого радіусу дії, яка може досягнути будь-якої цілі на планеті. Захід, в очікуванні близького народження первістка Джини Лоллобриджиди, не дуже повірив у цю новину. Але вона виявилась достовірною. З того моменту наступальна перевага Радянського Союзу сприймалась як незаперечний факт. Захід намагався проковтнути цю гірку пілюлю, втішаючись тим, що Джина Лоллобриджида народила цілком здорову дівчинку: 6 фунтів 99 грамів.

Азіатський грип: світ з гарячкою 39 градусів

Невеличкий і рудий Джон А. Гейл, професор Малайзійського університету із Сингапуру, 4 травня попри убивчу сорокаградусну спеку зазирнув у свій мікроскоп, аби дослідити взірець мікробів, який надійшов йому того ранку з Гонконга. Через п’ять хвилин, наляканий, професор зателефонував в авіакомпанію BOAC і йому сказали, що через п’ятнадцять хвилин вилітає літак до Лондона. Професор Гейл терміново відіслав цим літаком у Лондон професорові Крістоферу Ендрюсу, директорові світового центру грипу, старанно убезпечений скляний циліндр. У ньому були зразки рідкісного мікроба, що його наляканий дослідник із Сингапуру щойно ідентифікував і який, попри засоби безпеки, мав спровокувати хворобу року: азіатський грип. Коли літак компанії BOAC приземлився в Лондоні, декілька моряків з корабля, який сорок вісім годин тому вийшов із Сингапуру, почали чхати. Через годину їм стало ломити кості. Через п’ять годин — сорокаградусна гарячка. Один із них помер. Інші, госпіталізовані на Формозі, заразили лікарів, медсестер та інших пацієнтів. Коли світовий інститут грипу в Лондоні забив тривогу, азіатський грип вже дістався Європи. Через чотири місяці, коли в Лондоні відбулася прем’єра останнього фільму Чарлі Чапліна «Король у Нью-Йорку», він обійшов увесь світ.

Президент Ейзенхауер був надто заклопотаний у ті дні, щоб думати про небезпеку мікробів. Йому треба було вивчити вибухові проблеми Сходу, подумати над компромісними рішеннями, які б дозволили йому зберегти добрі стосунки з арабським світом, не розсердивши його союзників в Європі, спробувати розшифрувати незбагненні дотепи незбагненного пана Хрущова, і у нього заледве лишалися три дні, щоби поїхати пограти в гольф під негарячим весняним сонцем Нової Англії, в його літній резиденції в затоці Наррагансетт. Не встиг він зійти зі свого особистого літака Columbine III, коли прийшов його секретар Гаґерті, щоби сказати, що в Літл-Рок, штат Арканзас, де губернатор Фаубс опирається шкільній інтеграції — відвідуванню чорношкірими школярами шкіл, де вчаться білі, — ситуація стала набирати обертів серйозної небезпеки. Проблема почалася за тиждень до того: всупереч рішенню Верховного суду Сполучених Штатів губернатор Фаубс поставив Національну гвардію штату Арканзас при вході до центральної середньої школи — під тим приводом, що присутність чорношкірих учнів призведе до заворушень серед населення. Расистське населення, явно незначна меншість, згромадилося в дверях школи і запальними вигуками і подекуди фізичними діями дало зрозуміти, що губернатор Фаубс має рацію. Президент Ейзенхауер, противник застосування сили, спробував всіляко умовити бунтівного губернатора. Але той, попри розмову, яку він мав з президентом, залишився на своїй позиції. Чутки про слабкість генерала Ейзенхауера облетіли світ значно швидше, ніж азіатський грип. Ситуацією скористався соціалістичний світ. «У Білому домі бракує Трумена», — сказали в Сполучених Штатах, передусім на Півночі, де енергійність, динамізм і рішучий дух колишнього президента не забули. Під тиском серйозних обставин, побачивши небезпеку для свого авторитету, президент Ейзенхауер в середу 24 вересня, о 12:30 ранку, вирішив відправити у Літл-Рок тисячу елітних десантників, які б змусили виконати припис Верховного суду. О 15:15 того ж дня проблему було вирішено: під охороною терміново присланих з Вашингтона солдатів п’ятнадцятеро чорношкірих учнів в центральній середній школі сіли за парти разом з білими і не сталось абсолютно нічого.

Супутник: світ вивчає астронавтику

Софі Лорен в Голлівуді вбралась у весільну