Світлана Володимирівна Ягупова - Ризиконавти

що його колеги не раз знаходили яйця динозаврів, однак скам’янілі, в яких були втрачені колишні якості і матеріальний склад, але живих яєць не знаходив ніхто, він був перший…

— Я не хотів заявляти про це сам, — сказав Кемпер, коли вони вибралися нагору, на уступ, і дивилися на рештки монстра. — Та й часу, чесно кажучи, не було, другий місяць випробування йдуть одне за одним, перепочити ніколи. Мій напарник захворів, і я терміново подзвонив тобі. До речі, коли я знайшов кістяк, яйця були цілі, дірки в них з’явилися лише тиждень тому.

— І ти нікому нічого не казав?

— Який сенс? Тут ніхто не ходить, ніхто не літає, крім спецбригади обслуговування полігону, отож збереження таємниці забезпечено, і грошики за сенсацію всі наші. Цікава звірюка була, га? І радіація їй — пусте!

— Схоже, що вона сама була радіоактивною, радіація полігону тут ні до чого. — Не звертаючи уваги на піт, що стікав по обличчю, Аліссон знову вийняв фотоапарат і дознімав плівку до кінця. — Цікаво, що допомогло кістяку вибратися на білий світ? Судячи по базальтах, це ларамійська складчастість, кінець крейди — початок палеогену…

— Зсув, — сказав Кемпер. — Всі чотири уступи утворено зсувами, останній і розкрив кістяк. Це ж полігон, кожен вибух трясе землю не гірше за природну стихію.

— Мезозойська ератема, — бурмотів Аліссон, не слухаючи друга; він все ще перебував у трансі. — Фанерозой… ні тріас, ні юра, ані крейда не могли породити таких гігантів… абсолютно неможлива річ!.. навіть бронтозаври не могли жити тільки на суходолі, як і сейсмозаври, і більшу частину життя проводили у воді, а важили ж вони всього-навсього близько сотні тонн… Розумієш?

Кемпер розвернув палеонтолога спиною до свого відкриття і повів, хоч той і опирався, назад до літака.

— Радий, що тобі цікаво, однак час і перепочити.

— Радіація… — продовжував бурмотіти Аліссон. — Можливо, вся справа в радіації? Просто перед нами результат мутації, відособлена екологічна ніша? Чим не гіпотеза? Втім, будь-яка жива істота на Землі має бути пристосована до її гравітації, це закон. Що ж, виходить, цей провісник апокаліпсису не підкорявся законам фізики? Як він тягав своє тисячотонне тіло? Ніякі м’язи не в змозі цього зробити і ніякі кістки не витримають такої ваги!

— Знов за рибу гроші! Ось же він, перед тобою, можна помацати руками. У нього кістки немов з металу, я намагався відламати шматочок — не зміг навіть із допомогою пасатижів. Спробуємо взяти аналізи надвечір, коли трохи спаде спека, я буквально плаваю в поті, ніякої регуляції в цих саванах, бреше реклама…

* * *

Вони з насолодою скинули з себе “пінгвіни”, умилися водою з бака, що пропахла пластиком і залізом, і переодягнулися в сухе.

Аліссон ніяк не міг заспокоїтися, у нього від хвилювання сіпалося віко, а він, розтираючи око, все бурмотів щось, списуючи сторінку за сторінкою свого член-кореспондентського блокнота, що його привіз із Стокгольма місяць тому. Кемпер тільки підсміювався над професіоналом, який прокинувся в палеонтологу, розуміючи, що Норман сам оговтається і стане колишнім Аліссоном, простим і веселим хлопцем.

О шостій вечора вони здійснили ще один похід до кістяка невідомої тварини, якій Аліссон дав назву суперзавр — над’ящер. Помилувалися готовими ось-ось з’явитися на світ зародками, що плавали в зеленому желе, і спробували відкопати череп суперзавра, який потонув в уламковому матеріалі майже по шийні хребці. Однак, по-перше, в скафандрах працювати лопатою було незручно, розвідувачі упріли вже за кілька хвилин роботи, а по-друге, для вивільнення черепа потрібний був щонайменше ковшовий екскаватор, тому що Аліссон визначив довжину голови велетня метрів у п’ятнадцять. І, нарешті, по-третє, радіація поблизу кістяка була все ж таки вища, ніж захисні властивості “пінгвінів”, призначених для роботи в гарячих зонах атомних реакторів на підводних човнах з радіацією не більше сорока—п’ятдесяти рентгенів на годину.

І все ж Аліссон зумів уловити характерні особливості будови черепа звіра — череп усередині був вільний від каменів і грунту і добре проглядався навіть без допомоги ліхтаря — і, повернувшись до табору, накидав спочатку його ескіз, а потім і реконструкцію голови ящера. Вийшло щось екзотичне, незвичне, ні на що не схоже. Аліссон навіть засумнівався і зробив необхідні розрахунки, але малюнок не змінився: голова суперзавра являла собою складний агрегат з трьох рухливих рил з рогами, причому очей у цього монстра було теж трос — одне спереду і двоє по боках. Хоча цілком могло статися, що отвори, які здалися Аліссону очними, насправді служили для іншої мети.

— Оце так потвора! — пробуркотів уражений Кемпер. — Ти часом не послідовник Босха або Сальвадора Далі? Цей звір більше схожий на бурильну установку, ніж на живу істоту. Нічого подібного до твоїх звичайних динозаврів.

— Звичайних! — Аліссон посміхнувся. — Ти говориш так, ніби змалечку полював на них з луком і списом. Знаєш, скільки видів звірини репродукувала природа в мезозої? Близько ста п’ятдесяти тисяч! А нам відомий, вірніше, ми розрахували зовнішній вигляд тільки трьох з лишком тисяч видів, тобто два проценти, а розкопали і реставрували й того менше. Ніхто не мі. же уявити, які чудовиська жили за тих часів.

— Але ж ми наштовхнулися на одне з них…

Аліссон похитав головою.

— Не певен.

— Що?! Чи не хочеш ти сказати, що й цього монстра я змайстрував власними руками?

— Ні, не змайстрував, це не під силу всьому нашому інституту, однак у мене блиснула думка: раптом наш над’ящер не є мешканцем Землі?

Кемпер кинув помішувати в казанку суп із концентрату, який варився на похідному спиртовому пальнику.

— Ти не оригінальний. У вільний час і я почитую науково-популярну літературу і знаю, що таке панспермія. Хочеш сказати, що спора або яйце цього страховиська випало на Землю з космосу, а воно потім тут народилося? Особисто мені подобається перша гіпотеза: суперзавр — дітище мутації. В історії Землі стільки білих плям, що немає сенсу шукати пришельців там, де вони не з’являлися. Природа більш винахідлива, ніж ми вважаємо. В усякому разі богові з нею не зрівнятися.

Аліссон із збудженою цікавістю слухав льотчика, раптом відкривши в ньому якості, яких ще не знав: допитливість, начитаність і здатність до філософських узагальнень.

— Бога нема, — сказав він. — Вірніше, я в нього не вірю.

— Я теж. У світі стільки безумства, що виправдати бога може лише те, що він не існує.[5]

— Не пам’ятаю, хто сказав, що безумство — надлишок надії.

— В такому разі я безумний над міру. — Кемпер налив в алюмінієві тарілки паруючий суп. — Я настільки безумний, що сподіваюся дожити до глибокої старості.