Волтер Айзексон - Стів Джобс

Одним із пояснень назви було «Локальна, Інтегрована Значно, Архітектура». Незважаючи на те, що пояснення не мало особливого значення, воно стало офіційним розшифруванням назви комп’ютера. Інженери називали машину «Lisa: найдурніше скорочення». Роками після того, коли я запитав про цю назву, Джобс відповів: «Очевидно, що це було ім’я моєї доньки».

Lisa задумувалася як машина вартістю у дві тисячі доларів, яка б мала 16-бітовий, а не 8-бітовий мікропроцесор, що використовувався у Apple П. Без чаклунства Возняка, котрий все ще тихо працював над Apple П, інженери почали виробляти простий комп’ютер зі звичайним текстовим дисплеєм, не здатним змусити сильний мікропроцесор виконувати інші цікавіші завдання. У Джобса викликало роздратування те, що машина буде такою нудною і нецікавою.

Але був один програміст, який удихав у продукт більше життя,

— БІЛЛ Еткінсон. Хлопець був докторантом на факультеті неврології й експериментував із наркотиками. Коли йому запропонували працювати в Apple, він відмовився. Але потім Apple вислав йому квиток у один бік, який неможливо було здати, і БІЛЛ таки вирішив скористатися ним і дати Джобсу шанс його переконати.

— Ми винаходимо майбутнє, — сказав йому Джобс після тригодинної презентації. - Уяви собі, що ти зловив найбільшу хвилю та осідлав її. Це відчуття п’янить. А тепер уяви, що ти пливеш тими хвилями по-собачому. Не дуже весело та приємно, чи не так? Приєднуйся до нас і переверни світ.

Еткінсон так і зробив.

З кошлатим волоссям та довгими вусами, які не ховали міміки його обличчя, в Еткінсоні поєднувалися Вознякова дотепність із Джобсовою пристрастю до нових чудових продуктів. Першим завданням Еткінсона стала розробка програми, яка б стежила за портфелем акцій, телефонуючи на сервіс Dow Jones. Програма б отримувала вартість акцій і відключалася.

- Мені потрібно було розробити її якнайшвидше, бо вже існувала журнальна реклама для Apple II, де був зображений чоловік, що сидів за столом у кухні і дивився на екран Apple з біржовими графіками цін, а його дружина посміхалася до нього. Але такої програми ще не було, і тому її довелося вигадувати.

Після цього він розробив версію Паскаля для Apple II — комп’ютерну мову вищого рівня. Джобс спочатку заперечував проти її використання, вважаючи, що Бейсик — це те, що потрібно Apple, але якось він сказав Еткінсону: «Оскільки ти такий упевнений, що нам це потрібно, я даю тобі шість днів, щоби ти довів мені те ж». Еткінсон переконав Джобса, і той після цього випадку став поважати Білла.

До осені 1979 Apple вирощував трьох «поні», які стали б потенційними замінниками робочої конячки Apple II. Серед них — нещасний Apple III і проект Lisa, який уже починав розчаровувати Джобса. Третім на радарі уваги Джобса на той момент перебував маленький піддослідний проект малобюджетної машини, який розробляв Джеф Раскін - колишній професор, учитель Білла Еткінсона. Метою Раскіна було створити недорогий комп’ютер «для широкого загалу» — побутовий пристрій, який би був самостійним елементом із комп’ютером, клавіатурою, монітором, програмним забезпеченням і графічним інтерфейсом. Він намагався переконати своїх друзів з Apple звернутися до передового дослідницького центру в Пало-Альто, який прокладав дорогу подібним ідеям.

«Ксерокс PARC»

Корпорацію «Ксерокс» у дослідницькому центрі Пало-Альто, яка була відома як «Ксерокс PARC», заснували 1970 року, щоби створити благодатну атмосферу для ідей у цифровій сфері. Він мав для цього зручне розташування - практично за три тисячі кілометрів від головного офісу «Ксерокс» у штаті Коннектикут. Серед натхненників був науковець Алан Кей, який притримувався двох істин, котрі були близькими й Джобсу: «Найкращий шлях передбачити майбутнє — це вигадати його» і «Ті, хто серйозно ставиться до свого програмного забезпечення, мають робити своє технічне забезпечення». Кей займався розробкою версії маленького персонального комп’ютера, якого назвав Dynabook і котрим могли б із легкістю користуватися діти. Так, інженери з «Ксерокс PARC» почали розробляти зручний графічний інтерфейс, який би замінив лінії команд і підказки DOS, що ускладнювали візуальне сприйняття. І тоді вони вигадали концепцію робочого столу. На екрані буде багато документів і папок, а мишкою можна буде натискати на ті, які хочеш використовувати.

Графічний інтерфейс користувача - GUI (скорочення від англійського — Graphical User Interface), вимовляється «гуі», — спрощувався іншою концепцією, яку розробили у «Ксерокс PARC»-, по-бітове відображення. До того часу всі комп’ютери були символічно орієнтовані. Скажімо, якщо хтось натискав символ на клавіатурі, комп’ютер генерував зображення на екрані. Зазвичай воно було яскраво-зеленого кольору на темному фоні. Оскільки кількість цифр, літер і символів була обмеженою, не займало багато часу, щоби комп’ютер зміг генерувати відповідний код. У побітовій системі, з іншого боку, кожен піксель на екрані в комп’ютерній пам’яті контролюється бітами. Щоби передати щось на екран - скажімо, літеру, — комп’ютер повинен дати команду кожному пікселеві, що він має бути світлим, або ж темним, чи, у випадку кольорового дисплею, певного кольору. Це потребувало значної потужності від комп’ютера, але в результаті користувач отримував красиву графіку, шрифти та захоплююче оформлення комп’ютерного монітору.

Побітове відображення та графічний інтерфейс стали характерними для таких прототипів комп’ютерів від «Ксерокс PARC», як, скажімо, Alto з об’єктно-орієнтованою програмною мовою Smalltalk. Джеф Раскін вирішив, що такі характеристики - це майбутнє комп’ютерів. І він почав спонукати Джобса та інших колег з придивитися до «Ксерокс PARC».

У Раскіна була єдина проблема. Джобс називав його нестерпним теоретиком або ж, використовуючи точну термінологію Джобса, «гімнюком, який ні хріна не вміє». І Раскін завербував свого друга Еткінсона, який тримався протилежного боку Джобсового поділу на геніїв і гімнюків, щоби той переконав Джобса виявити інтерес до справ «Ксерокс PARC». Однак Раскін не знав, що Джобс саме працював над значно складнішою угодою. Фірма «Ксерокс» хотіла фінансувати Apple влітку 1979 року. І Джобс запропонував: «Я дозволю вам інвестувати в Apple мільйон доларів, якщо ви не приховуватимете секретів з PARC». У «Ксерокс» погодилися. Там погодилися показати Apple свої нові технології, а натомість отримали можливість купити 100 тисяч акцій вартістю 10 доларів кожна.

За рік після того, як Apple вийшов на широку публіку, акції «Ксерокс» вартістю у мільйон коштували вже 17,6 мільйона. Але Apple заробив більше на цій угоді. Джобс разом із колегами пігшіи подивитися на технологію «Ксерокс PARC» у грудні 1979 року, і коли Джобс зрозумів, що насправді побачив небагато, за кілька днів йому влаштували повнішу демонстрацію. Ларі Теслер був одним із науковців «Ксерокс», якого викликали проводити