Павло Штепа - Українець і Москвин: дві протилежності

коли сенатори були неграмотні, як князь А. Мєншиков, князь А. Долґорукій та інші? — П. Ш.). Засідання сенату були такі, що Пьотр мусив висилати на засідання гвардійських старшин, обов’язком яких було арештовувати сенаторів (найвищу владу. — П. Ш.), коли вони билися чи були п’яні. Мало хто з сенаторів уникнув суду чи підозріння в нечистих ділах. Сенаторів князя В. Волконського та Г. Апухтіна покарано публічно батогами. Хабарництво, крадіж державних грошей було «нормальним» явищем» (скорочено за: В. Ключєвскій. «Курс рускай історіі»).

Друга спроба обмежити абсолютизм царів була за цариці Анни в 1730 році. Канцлер князь В. Голіцин, цей білий крук серед москвичів, за виразом В. Ключєвского, бо був єдиним европейцем у Московщині, зробив цю спробу. По смерті Пєтра II Верховний Совет (головою його був В. Голіцин), запрошуючи на московський трон герцогиню Анну Курляндську, виставив їй вісім «кондицій». Без згоди Сенату: 1) війни не починати; 2) миру не підписувати; 3) новими податками не обтяжувати; 4) військові ранґи вище полковника не надавати і на високі військові пости не призначати; 5) без суду дворян смертю не карати; 6) маєтків, землі не дарувати; 7) на придворні посади не приймати; 8) держави прибутками і видатками не розпоряджатися. Анна без вагань погодилася і підписала в Мітаві ці «кондиції». Але по приїзді її до Москви 800 сенаторів, генералів і дворян подали їй прохання, щоб вона призначила комісію для перегляду тих 8 кондицій. Делегація, що принесла Анні те прохання, сказала їй: «Не хочемо, щоб цариці хтось диктував; вона мусить бути самодержцем, як були поперед всі наші царі». Тоді ж дворяни подали їй другу просьбу із 150 підписами, в якій «веєпакорнєйшиє раби веєпакорнєйше просят всємілостівєйше прінять самадєржство своїх славних і дастойних прєдкав, а прісланниє от Тайнава Савєта і нєю падпісанниє 8 пунктов унічтожить». Анна наказала принести ті підписані нею «кондиції» і на очах приявних членів делегації порвала на шматки той документ під оплески задоволеної делегації. Так скінчилася десятиденна конституційна московська монархія XVIII ст. — підсумовує В. Ключєвскій і додає, що за Єкатєріни II дворянська самоуправа стала карикатурою, що втратил а всяке значення, а дворянські з’їзди обернулися лише у виставу дворянських дівчат на виданню» («Курс рускай історіі»).

«Реформи Александра II лише здаються європейськими. Европейськими були, і то не завжди, лише зовнішні форми, але дух і внутрішній зміст тих реформ були дуже далекі від європейських. Старовіри казали цареві: «В тваєй навізнє, ґасударь, старіна наша радная нам слишітса». І це глибока правда. Самодержавство для Москвина завжди було мрією, метою його змагань, не згадуючи вже про те, що самодержавство було для нього конечною практичною потребою в його щоденному житті» (А. Салтиков. «Двє Расіі»).

«Сія саринь нічєм, кромє жесточі, унята бить не может», — сказав Пьотр І про свій нарід і тої «жесточі» йому не шкодував. Його «дубінка» торощила тисячі московських голів за спротив європеїзації, бодай зовнішньої, технічної (зміст Пьотр лишав старий, московський). Впала «дубінка» — пішли в дубину всі європейські реформи.

Тут варто занотувати одну подію з 1825 року, яку москвини намагаються всіми правдами і неправдами піднести на рівень революції проти самодержавства своїх царів; намагаються змалювати її як широко закроєний рух московського суспільства до європеїзації. Це їхнє намагання є звичайним московським перекручуванням історії.

Князь Г. Трубєцкой та С. Муравйов, начитавшись європейської ліберальної літератури, заснували в 1816 році організацію під назвою «Саюз істінних і вєрних синов атєчєства». Як сказано в її статуті, ця організація ставила своєю метою допомагати урядові «в його блаґіх начінаніях». Існування цього Союзу не було тайною ані для уряду, ані для царя Александра І. Він особисто знав багатьох членів того союзу, знав, що вони є членами, читав їх статут і програму та їхні проекти. Він сам намовив письменника В. Турґєнєва вийти з союзу. Не один раз цар натякав іншим членам Союзу, що знає про їхню діяльність і плани. І ось таку організацію москвини називають революційною, що ніби мала скинути самодержавство.

По смерті Александра І трон мав би зайняти його брат Канстантін, але він був заручений з католичкою, полькою Ю. Ґрудзінською і відмовився від трону. Наступним по лінії був молодший брат Нікалай. Москвини поділилися на дві партії: одна за Канстантіном, друга за Нікалаєм, який уже був обняв владу. Провід Союзу рішив підтримати Канстантіна. Провідні члени Союзу були старшинами столичної гвардії, і вони повели Гвардійський полк до царського палацу, щоб скинути Нікалая. Вірні Нікалаєві війська розігнали їх протягом двох годин. Провідників путчу ув’язнено, п’ятьох покарано смертю, решту вислано в Сибір. Жодного руху той путч не викликав, бо ж то була звичайна в історії Московщини спроба палацового перевороту. Лише в Україні повстав Чернігівський полк під проводом полковника Сергія Апостола (нащадка гетьмана Д. Апостола) і пробував взяти Київ та поширити повстання. Так легенько тріснула та мильна банька, яку московські історики охрестили гучним іменем «васстаніє дєкабрістав». Які революціонери були в тих повстанців, видко з таких фактів. Один з лідерів, Булатов, після розгону бунтівників ходив цілу ніч по церквах, каявся і молився. Ранком пішов до царя і виказав себе і все «Тайнає общєства». Нікалай не повірив йому і збув жартами. Булатов з розпуки, що цар не повірив, розбив собі голову. Другий лідер, О. Бєзстужєв, писав із Сибіру: «Божий перст і царський гнів мучить моє сумління. Я бачу, що свої здібності я зловжив; я міг би принести більше чести своїй батьківщині, жити з користю і вмерти чесно за свого Государя». Третій лідер, М. Муравйов, перед смертю признався, що він: «Завжди дякував Богові за те, що переворот НЕ вдався, що той виступ «нє бил рускім явлєнієм», бо конституція взагалі не є щастям для народів, а для Московщини цілком не надається». Він додав, що день 14 грудня не шанувати, але соромитись його треба. Цих людей москвини називають революціонерами.

Другий приклад — це славний московський революціонер, анархіст М. Бакунін (1814–1886), емігрант в Европі і дуже активний в європейських революційних акціях. З нагоди роковин польського повстання 1863 р. він казав: «Скрізь, де з’явиться ім’я Расії, воно однозначне з брутальним гнобленням і ганебним невільництвом». А на Всеслов’янському Конгресі в Празі 1848 р. він остерігав делегатів, щоб не шукали місця в Московщині. Тоді він казав їм: «Ви хочете життя, а в Московщині знайдете лише тишу смерти. Ви домагаєтесь незалежности і вільного руху, а в Московщині існує лише рабський послух. Ви прямуєте до воскресіння, піднесення, світла й