Брати Капранови - Розмір має значення

ваш. Бог не фраєр, і йому ваше каяття цим тухес паровоз [18].

- Ну пробачте, - я потрусив старого за плече. - Невдалий жарт, з ким не буває. Мені просто треба було зрозуміти міцність ваших переконань. Бо як можна працювати разом, коли не довіряєш один одному. Заспокойтеся. Ваша допомога знадобиться мені завтра. Без всяких синагог.

- А проценти? - обличчя мого господаря пожвавішало, миттєво втративши старозавітний запал.

- Зберігаються, ми ж домовилися. Мені потрібна буде лише година вашого часу. І все.

- Все. Як вам це подобається? - капризно промурмотів старий. - Він випив з мене всю кров. Як я спокійно жив, поки не познайомився з цим гоєм! У мене було все - квартира, дружина…

Я здивувався:

- А що сталося з вашою дружиною?

- Вона стала вдовою! Тепер у неї нема чоловіка! Інсульт, інфаркт, індрерд

[19]. Ви перетворили мене на руїну.

Зрозуміло.

Витерпівши потік скарг до кінця, я наостанку знову запевнив старого, що домовленість про два відсотки залишається непорушною, і ушився до кімнати обмізкувати наступний день. Бо від цього дня залежало не тільки моє особисте життя, а й успіх операції, а точніше, ситуації, та й взагалі, не будемо нітитися високих слів - зараз від мене залежало майбутнє українського етносу.

Основна складність полягала в тому, що доводилося грати на полі суперника самому, навіть без помічника, якщо не брати до уваги розбурханого сьогоднішньою розмовою Фіму. План, який я накреслив собі в голові, виглядав непогано. Але в ньому слід було врахувати один вагомий чинник - поведінку протилежної сторони. При тому, що я дотепер не знав, хто, власне, уособлює цю сторону. Бандит? Банкір? Ребе? Чи той, хто над ними? Риболовля. Подібна риба завжди клює на дві наживки - гроші і страх. Так учив нас в Академії славетний Байда. Гроші і страх - от справжній базис терориста, бо усі вони двовимірні. Гроші і страх - їхня рушійна сила. А значить, беремо якнайгостріший гачок і страху якнайбільше, щоб гарантовано зачепити за губу, а краще - за самісінькі гланди.

Отже, чого бояться терористи? Щонайперше, вони бояться слів. Усі люди бояться слів, бо коли починаються дії, боятися вже ніколи. Це аксіома. І мені відомі деякі слова, такі, щоб жирними спинами тутешніх мафіозі заструмував піт. Хай йому біс, непогано сказано, хіба ні?

Певна річ, я більш не дозволю себе викрадати. Сьогодні я стерпів, бо, по-перше, майже передбачав подібний розвиток - ну, може, не в такому саме вигляді, але все-таки. А по-друге, навіть з водяним пістолетом в руках я можу протидіяти п’яти-семи супротивникам одночасно.

Отже, відтепер все має розвиватися за планом. Раптове повстання мого господаря - це не біда, хоча на його асистентські функції я все ж таки розраховував. Але справжній суперагент знайде вихід з будь-якої ситуації. Я вийшов до кухні і видобув з холодильника перший зі своїх тутешніх «подарунків» - ручку з синагоги.

- Іша, крихітко моя. Як ти там? Я так скучив… Слухай, я так і не зміг знайти цього спонсора, але всі говорять про ребе стільки хорошого. Давай покладемося на Бога. Я завтра в обід піду туди, і якщо рабин буде на місці, значить, це доля, а ні - буду шукати іншу синагогу.

Добре, коли точно знаєш, що тебе прослуховують. Противник, сам того не помічаючи, може перетворитися на справжню маріонетку. Ребе зробив лише одну-єдину помилку - сприйняв за чисту монету вміло розіграну мною лохуватість і необачно підсунув мікрофон прослушки. Ну, а далі він опинився в моїх руках.

Завтра вирішальний день. Я іще раз подумки прокрутив сценарій майбутньої зустрічі, перевірив його на слабкі місця, підстрахувався від несподіванок і впевнившись, що все передбачено, ліг спати. Зранку знадобиться багато сил.

А вночі прийшов мій безпосередній начальник Лях і загробним голосом спитав звіт по операції «Право першої ночі». Я намагався виправдовуватися, але чомусь івритом, якого не знаю, тому аргументи виходили непереконливі. Лях наполягав, що терміни вибігають, а в моїй голові одночасно крутилася думка - от який добрий канал зв’язку вигадали у нас в УГС. Безпосередньо через сон. І головне - абсолютний захист від прослуховування. Супернадійний канал. Напевно, розробка якоїсь секретної лабораторії.

Панорамна панель комплексу когерентного спостереження зручненько всілася в мене на кінчику носа. Комплект було виконано у вигляді сонячних окулярів, які завжди знадобляться в ізраїльському кліматі. Я пересунув конструкцію на лоба й переконався, що навіть у такому положенні екрани знаходяться в полі зору, тоді вклав окуляри до кишені. Цілком задовільно. До зустрічі лишалося менше години, і права на помилку вже не було.

Сьогоднішній ранок я витратив з користю - встановив камери когерентного спостереження навколо місця зустрічі, на всіх під’їздах та вздовж дороги до Ліонового дому.

Місцем дії я обрав забрьоханий пустир за півкілометра від синагоги. Треба було збити супротивника з пантелику - ми вже зустрічалися на вашій території, отже, тепер ласкаво просимо на мою. Гадаю, що ані власник нічного клубу, ну, а тим більше банкір-сибарит давно вже не були на пустирах.

Емоційної гостроти ситуації додав пейзаж, який однозначно асоціювався із силовими діями. За купою сміття з північного сходу запросто могли ховатися мої озброєні бойовики, так само як і поміж закинутих морських контейнерів на півдні. Неширока балочка, що обмежувала пустир із заходу, дозволяла легко підтягнути бронетехніку, а напівзаглиблені в землю резервуари для газу на півночі робили цілком реальним масштабний теракт з вибухом.

Хлопці із Салманової охорони, як годиться, заздалегідь відвідали місце зустрічі і були помітно спантеличені. Не відриваючись від сніданку на сонячній веранді за три квартали звідти, я через монітор у куточку окулярів із задоволенням спостерігав, як чорняві горлорізи замислено чухали потилиці. Незабаром з’явилися сек’юріті банку і у свою чергу довго говорили з кимсь телефоном, розмахуючи руками та роблячи страшні обличчя. Потім із годину не було нікого, а тоді наїхали всі разом і почали нишпорити по закутках.

Смакуючи каву з вершками, я просто-таки насолоджувався роботою спецслужб, що, як з’ясувалося, не дуже довіряли одна одній. Кожний куточок, відвіданий представником однієї сторони тут-таки підпадав під ревізію іншої. А потім знов по колу. Так тривало довгенько, аж поки керівники зустрілися між собою і домовилися працювати двійками - по одному представнику з кожного боку. Відтепер робота пішла швидше. Обнишпоривши все навкруги, вони влаштували нараду. Як можна було зрозуміти, сперечалися про місце розмови. Представники банку пропонували відсунутися якнайдалі від газових резервуарів та